Рішення № 16469779, 16.06.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.06.11р.Справа № 28/5005/6661/2011 За позовом Приватного підприємства "Агрополіс"

до Приватного торгово-виробничого підприємства "МПК-Контакт"

про визнання недійсним договору поставки

Суддя Манько Г.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - дов. від 23.05.11р.

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «АГРОПОЛІС»звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом визнати недійсним з моменту укладення Договір поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р., укладений між Приватним підприємством «АГРОПОЛІС»та Приватним торгово-виробничим підприємством «МПК КОНТАКТ».

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов, надав пояснення аналогічні предявленому позову, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з” явився, надав заяву щодо розгляду справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2010 р. між ПП «АГРОПОЛІС»(Покупець) та ПТВП «МПК КОНТАКТ»(Постачальник) був укладений Договір поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. Предметом Договору є постачання продукції. Кількість, сортамент та номенклатура продукції визначаються у Специфікаціях, які є невідємними частинами Договору (п. 2.1. Договору). Сума Договору визначається як сума усіх Специфікацій (п.1.2. Договору).

Умови оплати: 50% від вартості продукції попередня оплата, залишок протягом 90 календарних днів після поставки продукції. Інші форми оплати регулюються додатковими угодами або Специфікаціями (п.5.3. Договору).

Відповідно до Договору Постачальник поставив Покупцю продукцію дорнові заготовки всього на загальну суму 9849070,56грн., у тому числі ПДВ - 1 641511,77грн. на підставі наступних накладних на отримання товару: № 09091 від 09.09.2010р. на суму 973904,40грн., №20091 від 20.09.2010р. на суму 568419,60грн., №22091 від 22.09.2010р. на суму 466166,40грн., №30092 від 30.09.2010р. на суму 1 195733,28грн., №26101 від 26.10.2010р. на суму 837535,44грн., №08111 від 08.11.2010р. на суму 1 080332,40грн., № 10111 від 10.11.2010р. на суму 703953,60 грн., №23112 від 23.11.2010р. на суму 670672,80грн., №25111 від 25.11.2010р. на суму 900110,40грн., № 29112 від 29.11.2010р.

на суму 546663,60 грн., № 10121 від 10.12.2010р. на суму 558894,00грн., № 14123 від 14.12.2010р. на суму 721240,80 грн., №21122 від 21.12.2010р. на суму 625443,84грн.

Постачальник передав Покупцю на відвантажену продукцію наступні податкові накладні: №25083 від 25.08.2010р. ПДВ - 79166,67грн., №30082 від 30.08.2010р. ПДВ - 76666,67грн., №01091 від 01.09.2010р. ПДВ - 83333,33грн., №02091 від 02.09.2010р. ПДВ - 66666,67грн., №06091 від 06.09.2010р. ПДВ - 41666,67грн., №30092 від 30.09.2010р. ПДВ - 186537,28грн., №26101 від 26.10.2010р. ПДВ -139 589,24грн., №08111 від 08.11.2010р. ПДВ - 180055,40грн., №10111 від 10.11.2010р. ПДВ - 117325,60грн., №23112 від 23.11.2010р. ПДВ - 111778,80грн., №25111 від 25.11.2010р. ПДВ - 150018,40грн., №29112 від 29.11.2010р. ПДВ - 91110,60грн., №10121 від 10.12.2010р. ПДВ - 93149,00грн., №14123 від 14.12.2010р. ПДВ - 120206,80 грн., №21122 від 21.12.2010р. ПДВ - 104240,64грн.

Позивач здійснив оплату вартості отриманої продукції у розмірі 9849070,56грн., а саме: у безготівковій формі на рахунок Відповідача на суму 5049070,56 грн. та передав відповідно до Додаткової угоди №1 від 06.12.2010р. і Угоди від 17.12.2010р. до Договору поставки, на підставі актів приймання передання прості векселі на загальну суму 4800000,00грн., що підтверджується матеріалами справи.

Судом досліджено та представником Позивача не заперечується факт повного виконання сторонами умов оскаржуваного правочину у виді поставки продукції та її оплати.

Крім того, судом встановлено, що отримана Позивачем продукція (дорнові заготовки) у подальшому була реалізована на користь ВАТ «Інтерпайп НТЗ»(ідентифікаційний код 05393116) згідно Договору від 17.03.2010р. №511100734 та видаткових і податкових накладних.

В якості обґрунтування позовних вимог щодо недійсності Договору поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. Позивач посилається на результати планової виїзної перевірки ПП «АГРОПОЛІС»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010р., проведеної Державною податковою інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (акт від 22.04.2011р. №1305/23-2/30457954) із виводом, що ПП «АГРОПОЛІС»не має права на податковий кредит та валові витрати, які сформовані за рахунок фінансово-господарських операцій з ПТВП «МПК КОНТАКТ», так як ПТВП «МПК КОНТАКТ»здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам та має ознаки «податкової ями», а сам оскаржуваний Договір поставки є недійсним в силу п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України. Крім того, Позивач зазначає, що перевіркою ДПІ було встановлено відсутність обєктів оподаткування у ПТВП «МПК КОНТАКТ»по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств постачальників та по операціях з продажу цих товарів на користь Позивача із посиланням у акті перевірки на результати документальної невиїзної позапланової перевірки Відповідача. Представником Позивача підтверджено факт проведення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська документальної невиїзної позапланової перевірки ПТВП «МПК-Контакт»на підставі якої встановлено, що Відповідач має стан 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням); зафіксовано щодо відсутності інформації про складські приміщення, транспорту та устаткування для проведення фінансово-господарської діяльності Відповідача, декларації по податку на прибуток за 2010 рік не визнані як податкові.

Позивач вважає, що фінансово-господарські взаємовідносини між ПТВП «МПК-Контакт»та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України). З огляду на це, оскаржуваний Договір поставки не спричинив реального настання юридичних наслідків.

Суд не вбачає порушень закону в укладенні Договору поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р., оскільки цей правочин був укладений право та дієздатними особами, а за таких підстав сторони правочину мали право бути учасниками цивільно-правових та податково-правових правовідношень, що у свою чергу надавало їм право укладати договори і виписувати податкові накладні. Предмет, зміст прав і обовязків сторін не суперечать закону. Текст Договору засвідчений печатками субєктів господарювання, які є його сторонами.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір зазагальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленогопечатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевірятиобсяг діє та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, суд дійшов висновку, що наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є розумно достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною першою ст. 43 ГКУ підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 ГКУ передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Поставка продукції згідно Договору не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки Позивача при укладанні з Відповідачем Договору поставки до суду не подано, а судом самостійно не виявлено.

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України визначено основні критерії чинності правочину, а саме : „1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним”.

Щодо вимог дотримання форми, слід зазначити, що така угода буде вважатися дійсною, якщо вона відповідає вимогам Цивільного кодексу України. Але, існують окремі вимоги відносно окремих видів угод: -угода повинна вчинятися у письмовій формі (наприклад, договір купівлі продажі нерухомого майна (ст. 657), договір дарування нерухомих речей (ст. 719), договір страхування (ст. 981); -угода підлягає нотаріальному посвідченню (наприклад, договір купівлі продажі нерухомого майна (ст. 657), договір дарування нерухомих речей (ст. 719). - угода підлягає державній реєстрації (договір купівлі - продажі нерухомого майна (ст. 657).

Договір поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. укладений між Позивачем та Відповідачем, регламентується Розділом III «Окремі види зобовязань»(стаття 712 ЦК України). До зазначеного виду договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, його форма визначається загальними вимогами про форму угод, тобто відносно нього відсутні вимоги, які ставляться в залежності від особливостей будь-якої різновидності договору купівлі-продажу.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Крім того, господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, регулюються також Господарським кодексом України (ч.1. ст. 1 ГК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст. 180 ГК України), тобто, зазначена норма є імперативною та підлягає обовязковому виконанню на території України всіма субєктами господарювання при здісненні ними будь - якого правочину.

Із системного аналізу правових норм вищезазначених основних актів цивільного та господарського законодавства України вбачається, що до істотних умов, відносно яких учасникам господарювання необхідно обов'язково досягнуто згоди (тобто погодити) при укладанні договору, відносяться : - предмет договору; - ціна; - строк дії договору.

Отже, Договір поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. укладено в письмовій формі, підписано уповноваженими особами сторін, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується досягненням згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, ціни та строку дії договору) та повним взаємним виконанням. Зазначена угода була направлена на реальне настання правових наслідків, що підтверджено первинними документами (податковими накладними та накладними на отримання товару) та відповідним прийняттям їх шляхом оплати.

Пояснення представника Позивача (із посиланням на результати перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (Акт від 22.04.2011р. №1305/23-2/30457954), що такий правочин не був спрямован на реальне здійснення господарських операцій та є оформлений лише документально, не підтверджується матеріалами судової справи. В актах перевірки Позивача і Відповідача, складених ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська визначено щодо відсутності адміністративно-господарських можливостей Відповідача на виконання господарських зобовязань по поставці продукції та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань.

Господарський суд не погоджується з такою правовою позицією, оскільки дане твердження суперечить дослідженим судом письмовим доказам.

У матеріалах справи наявні засвідчені копії накладних на отримання товару, платіжних доручень та актів приймання-передачі векселів, що оформлені у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та згідно із нормами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку операцій з отримання матеріальних цінностей.

Також, Позивачем на вимогу суду було надано докази фактичної реалізації придбаних у контрагентів товарів.

Окрім того, Позивачем та Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених Відповідачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень Позивача, а також висновків актів перевірок ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про безтоварність проведених Позивачем, Відповідачем і їх контрагентами господарських операцій з метою надання податкової викоди треттім особам.

Суд зазначає, що ані Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, ані жодним іншим податковим законом право платника податку на податковий кредит на ставиться в залежність від дотримання норм податкового законодавства контрагентом такого платника, а також від нарахування та сплати таким контрагентом своїх податкових зобов`язань.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наявність податкових накладних підтверджено як у самому акті перевірки так й шляхом їх фактичного надання суду. Висновки щодо їх недійсності неправомірні, так як податкова накладна вважається недійсною виключно в разі заповнення її особою, не зареєстрованою платником ПДВ, згідно даних реєстру платників ПДВ на офіційному інетрнет-сайті ДПА України. На момент надання податкових накладних Відповідач мав чинний статус платника ПДВ та володів діючим свідоцтвом платника ПДВ.

Будь-яких інших підстав для недійсності податкових накладних в судовому засіданні не наведено та матеріали справи не містять.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на зазначене, ПТВП «МПК-Контакт»має право на формування валових витрат по операціях з Відповідачем в розумінні ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року за №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Для оподаткування мають значення бухгалтерські документи, що відображають господарські операції та фіксують отриманий прибуток і інші економічні показники господарської діяльності. Бухгалтерські документі це сукупність письмових актів, фіксуючих здійснені господарські операції відповідно до вимог законодавства. Бухгалтерські документи в роботі субєкта господарювання служать, як відомо, засобом ведення обліку матеріальних цінностей і грошових коштів. На підставі бухгалтерських документів (документації) контролюється правильність здійсненних операцій, ведеться поточний аналіз виконаної роботи, встановлюються причини господарських порушень, тобто документація виконує контрольно-аналітичні функції.

Правове значення бухгалтерських документів проявляється в тому, що з їх допомогою підтверджується правильність зареєстрованих в обліку фактів. Факт наявності первинного документу не може бути проігнорований контролюючим органом, оскільки тільки аналіз первинних документів може давати обєктивну картину господарської діяльності і, віддзеркалення її результатів в податковій звітності.

Суд вважає, що факт здійснення господарських операцій, повязаних з формуванням валових витрат і податкового кредиту у ПП «АГРОПОЛІС», при виконанні позивачем обовязків по Договору поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. з контрагентом - Приватним торгово-виробничим підприємством «МПК КОНТАКТ», підтверджуються первинним документами бухгалтерського обліку і податкової звітності, а саме: податковими накладними, накладними на отримання товару, платіжними відомостями, актами приймання-передачі векселів тощо. Отже, відсутні правові підстави для визнання Договору поставки № 16/08-1 від 16.08.2010р. недійсним.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка свдомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Твердження позивача щодо нікчемності правочину між Приватним підприємством „АГРОПОЛІС” та Приватним торгово-виробничим підприємством «МПК КОНТАКТ», не знайшли свого підтвердження, а доводи фіктивності діяльності Приватного торгово-виробничого підприємства «МПК КОНТАКТ» не підтверджуються письмовимидоказами.

Не встановлено належних доказів ухиляння відповідачем від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам відповідача та його контрагентів, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою надання податкової вигоди третім особам. Крім того, чинне законодавство України не містить такого терміну як «податкова яма».

З огляду на вищевказане позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи, та задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

СуддяГ.В. Манько Повне рішення складено 20.06.11р.