Рішення № 16468510, 16.06.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.11 Справа № 5015/2260/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

При секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Приватного підприємства «Верес», с. Городок, Рівненський район, Рівненська область,

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів,

Про визнання Договору кредитної лінії № 408-07 від 19.12.2007 року недійсним та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не зявився,

Від відповідача: ОСОБА_1 представник (довіреність в матеріалах справи).

Представнику відповідача розяснено права та обовязки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Верес», с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів, про визнання Договору кредитної лінії № 408-07 від 19.12.2007 року недійсним та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 22.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.05.2011 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач 28.04.2011 року рекомендованою поштою № 35331 0007796 4, відповідач - 28.04.2011 року рекомендованою поштою № 79026 0248404 0 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 10.05.2011 року відкладено на 24.05.2011 року з підстав, наведених у відповідній ухвалі суду.

В звязку з неявкою представника позивача розгляд справи 24.05.2011 року відкладено на 07.06.2011 року.

07.06.2011 року судове засідання відкладено на 16.06.2011 року.

Представник позивача в судове засідання 16.06.2011 року не зявився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року № 64.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання забезпечив, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач Приватне підприємство «Верес»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 32089198, знаходиться за адресою: 35331, Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Б. Штейнгеля, буд. 3 А, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 226274, Довідкою Головного управління статистики у Рівненській області серії АА № 308729 (докази в матеріалах справи).

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 09807862, знаходиться за адресою: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 208300, Довідкою Головного управління статистики у Львівській області серії АА № 293291 та Витягом з ЄДРПОУ серії АЄ № 324912 (докази в матеріалах справи).

27.01.2006 року Національним Банком України видано Відкритому акціонерному товариству «Кредобанк»Банківську Ліцензію № 43 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»з Додатками від 27.01.2006 року № 43-2, від 10.08.2007 року № 43-3.

Між Приватним підприємством «Верес»(надалі позивач, позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк»(надалі відповідач, банк) 19.12.2007 року укладено Договір кредитної лінії № 408/07 (надалі - договір).

Згідно пункту 1.1. договору банк зобовязується відкрити позичальнику лінію, в межах якої надавати йому кредити у розмірі та на умовах, обумовлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредити і сплатити проценти за користування ними, а також інші платежі, передбачені договором.

Розділом 2 договору передбачено порядок видачі кредитів.

Так, в пункті 2.1.1. договору встановлено максимальний ліміт заборгованості в розмірі 4000000, 00 доларів США.

Цільовим призначенням кредиту, згідно пункту 2.1.2. договору, є поповнення обігових коштів в тому числі на закупівлю товарів з метою їх подальшої реалізації та оплату за послуги.

Згідно пункту 2.1.3. договору процентна ставка за договором становить 12,5 % річних.

Розділом 3 договору передбачено умови забезпечення.

Так, згідно пункту 3.3. договору у якості забезпечення виконання зобовязань позичальника за договором третіми особами надаються наступне забезпечення: майнові права на товари (селітру аміачну), товари в обігу (мінеральні добрива в асортименті), обладнання (технологічна лінія), нерухомість (комплекс будівель і споруд).

Розрахунки між сторонами передбачено розділом 4 договору, порядок повернення кредиту розділом 5.

Згідно пункту 11.1 договору договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобовязань.

Відповідно до розділу 12 договору зміни і доповнення до договору вносяться у письмовій формі шляхом укладення додаткових договорів, підписаних уповноваженими на те представниками сторін, крім випадків, передбачених договором. Усі додаткові договори і додатки до договору є його невідємною частиною.

У відповідності до розділу 12 договору 18.03.2008 року сторонами укладено Договір № 1 про внесення змін до Договору кредитної лінії від 19.12.2007 року № 408/07, згідно умов якого процентна ставка за користування кредитними коштами становить 13,5 % річних, а кінцевий термін дії кредитної лінії 18.12.2008 року.

Договором від 30.05.2008 року № 2 про внесення змін до Договору кредитної лінії від 19.12.2007 року № 408/07 процентна ставка за користування кредитним коштами встановлена в розмірі 14,5 % річних.

03.11.2008 року Договір від 19.12.2007 року № 408/07 викладено в новій редакції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно приписів частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини;

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів та умов договору і якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 339 ГК України основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.

Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу.

Згідно приписів статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно статті 7 ГПК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За приписами частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Статтею 5 Декрету вказано, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, така операція (п.п. в) ч.4 ст.5 Декрету) як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Відповідно до пункту 1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483. використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до статті 11 Декрету Національний банк України у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.

Пунктом 5.3. «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17,07,2001р. №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02Л993 р, за №15-93.

Положенням ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Судові витрати, згідно з ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 77, 82 85, 116 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя

16.06.2011 року підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення, оформлена та підписана відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.