Рішення № 16468034, 20.06.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.11 Справа № 15/96/2011

За позовом

Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськмультітранс», м. Луганськ

про стягнення 5 877 грн. 88 коп.

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 06.11.2009 № 191 основного боргу в сумі 4 500 грн. 00 коп., інфляційних втрат в сумі 639 грн. 53 коп., 3% річних в сумі 188 грн. 63 коп. та пені в сумі 550 грн. 25 коп.

Позивач не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений в минулому судовому засіданні та ухвалою суду. При цьому, в минулому судовому засіданні представник підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач витребувані судом документи не представив, правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням підприємства та підтверджена довідкою державного реєстратора у виконавчому комітеті.

Явка учасників судового процесу не визнавалася судом обов’язковою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Ухвали суду отримані відповідачем (уповноваженою особою), що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи суд встановив наступне.

Між відкритим акціонерним товариством «Іскра»(правонаступником якого відповідно до п. 1.1 Статуту є публічне акціонерне товариство «Іскра»), як перевізником, та товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськмультітранс», як експедитором, укладено замовлення про надання транспортно-експедиційних послуг від 06.11.2009 № 191 (далі - договір).

У відповідності з умовами договору його предметом є взаємовідносини сторін, які виникають під час транспортування в міжміських сполученнях вантажу, які надаються експедитором для перевезення транспортом перевізника.

Відповідно до договору від 06.11.2009 № 191 ставка за перевезення встановлена в сумі 4 500 грн. 00 коп.

Виконання зобов’язань позивачем підтверджується матеріалами справи, зокрема, товарно-транспортною накладною від 06.11.2009 № 2102, актом здачі-прийняття від 09.11.2009 № ТІ-0000047 та рахунком-фактурою від 09.11.2009 № ТІ-0000047.

Відповідно до положень вказаної вище заявки строк виконання зобов’язань з оплати послуг встановлено протягом 7 банківських днів після отримання оригіналів документів: рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, оригінал та копія ТТН, оригіналу договору.

Позивачем направлено вказані у заявці документи відповідно до листа від 03.12.2009 № 954/11(а.с. 14).

Відповідач надані послуги не оплатив.

Так, на день вирішення спору в суді розмір боргу становить 4 500 грн. 00 коп.

Тому, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з позовом про стягнення боргу.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Факт здійснення позивачем перевезення та настання строку виконання грошового зобов’язання відповідачем не спростовано.

Таким чином, позовна вимога про стягнення коштів у сумі підлягає задоволенню повністю в сумі 4 500 грн. 00 коп.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Так, заявлені позивачем вимоги по стягненню 3% річних у сумі 188 грн. 63 коп. підлягають задоволенню повністю як обґрунтовано нараховані.

Інфляційні нарахування в сумі 639 грн. 00 коп. підлягають задоволенню повністю, враховуючи, що обґрунтований розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Вимога позивача про стягнення пені в сумі 550 грн. 25 коп., не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Договір (замовлення) не містить положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру, у зв’язку з чим позивач не вправі нараховувати непередбачену договорами санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку.

Нарахування заявленої до стягнення пені представник позивача мотивує нормою п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Позивач невірно тлумачить зміст норми п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у зв’язку з чим його доводи з обґрунтування стягнення штрафних санкцій відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно даної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, за змістом даної норми, сторони за господарськими договорами мають визначати штрафні санкції виходячи з облікової ставки Національного банку України, якщо законом або сторонами у договорі не передбачено інший розмір відсотків. Тому, тлумачення норми п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, як визначення на законодавчому рівні нарахування штрафних санкцій у розмірі однієї облікової ставки є неправильним.

Тому, вимоги по стягненню пені є необґрунтованими.

Таким чином, оцінивши доводи позивача та надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача підлягає стягненню борг в сумі 4 500 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 188 грн. 63 коп. та інфляційні нарахування в сумі 639 грн. 00 коп. (Всього –5 327 грн. 63 коп.) У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у складі: 92 грн. 45 коп. державного мита, а також 213 грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов публічного акціонерного товариства «Іскра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськмультітранс»про стягнення 5 877 грн. 88 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськмультітранс», м. Луганськ, кв. Якіра, б. 3, кв. 146, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34526006, на користь Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів, вул. Вулецька, б. 14, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00214244: борг у сумі 4 500 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 188 грн. 63 коп., інфляційні нарахування в сумі 639 грн. 00 коп., витрати зі сплати державного мита у сумі 92 грн. 45 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 213 грн. 91 коп. Наказ видати позивачу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 20.06.2011 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.06.2011.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко