Рішення № 16462382, 14.06.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.06.11 р. Справа № 16/231

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Тітовій С.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні спарву за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області ,м. Донецьк

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

про стягнення 8 275 грн. 24 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - юрисконсульт

від відповідача: ОСОБА_3 фізична особа-підприємець

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення з останнього неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 7215 грн. 42 коп. згідно договору оренди нерухомого державного майна нежитлового вбудованого приміщення за №2598/2006 від 31.03.06р.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.11р. по справі №16/231 рішення господарського суду Донецької області від 07.12.10р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.11р. у справі №16/231 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду Донецької області.

Судом прийнято до уваги, що відповідно статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Попередніми судовими інстанціями не були зясовані наступні обставини, а саме:

Шне досліджені умови застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності, встановленого статтею 258 ЦК України;

Ш не надано належної правової оцінки поняттю неустойки, передбаченої статтею 549 ЦК України, її тотожність або відмінність від статті 785 ЦК України, у тому числі статей 230, 231, 232 ГК України;

Шне було зясовано спеціальне правило щодо нарахування окремого виду неустойки згідно статті 785 ЦК України за прострочення повернення обєкту найму;

Відповідно до наданих відповідачем письмових поясненнях значиться, що ним не визнаються позовні вимоги у повному обсязі. Мотиви своїх заперечень пояснює наступними обставинами, зокрема:

ьпозивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності на стягнення з відповідача неустойки згідно статті 258 ЦК України та приписів статей 231, 232 ГК України, з урахуванням особливостей зазначених у статті 549 ЦК України ;

ьпосилання позивача про необхідність стягнення неустойки згідно вимог частини другої статті 785 ЦК України не ґрунтуються на законі та умовах договору;

ь на підтвердження своїх заперечень посилається на судову практику за аналогічними справами, та обовязкове її застосування до спірних відносин сторін.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, вислухавши доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2010р. у справі 16/231 були частково задоволені позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області до фізичної особи-підприємця позовні та стягнуто на користь позивача в особі державного бюджету України у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 3339 грн. 46 коп. у задоволенні решти частини позову в сумі 4935 грн. 75 коп. було відмовлено, як необґрунтовано заявлених.

Позивач з посиланням на статтю 22 ГПК України збільшив розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, у звязку з чим намагається стягнути в сумі 8275 грн. 24 коп. за період з 25.03.09р. по 17.10.10р., з урахуванням її часткового погашення відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 16.03.09р. припинив свою дію укладений між сторонами договір оренди за №2598/2006р. від 31.03.2006р. нерухомого державного майна - нежитлового приміщення, яке розташованого на 5 ( пятому) поверсі гуртожитку №2, знаходиться на балансі Донецького національного технічного університету (балансоутримувач), за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 131а. Докази у справі свідчать, що майно було повернуто орендодавцю лише 17.10.2010р.

У звязку з тим, що вимогу про припинення договору відповідач отримав 24.03.09р., позивач вважає що його право було порушено з 25.03.09р., тому за період з цієї дати і до 17.10.10р. наполягає на стягненні з нього неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Позивач посилається на лист №20-06-04-02737 від 19.03.09р., надісланий ним на адресу відповідача, за змістом якого вбачається, що спірний договір оренди нерухомого державного майна нежитлового вбудованого приміщення .№2598/2006 від 31.03.06р припинив свою дію, а тому негайно слід повернути майно за актом прийому-передачі із оренди на адресу балансоутримувача. Листа біло отримано відповідачем 24.03.09р., про що свідчить поштове повідомлення долучене дл матеріалів справи.

Дані факти відображені у рішенні господарського суду у справі №24/315пн від 09.12.09р. щодо повернення майна та припинення спірного договору оренди, які за ознаками статті 35 ГПК України слід розуміти обовязковим, не потребують доказуванню і не доводяться знову при вирішенні даного спору по даній справі, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. у справі №16/231 рішення місцевого господарського суду Донецької області скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з посиланням на те, що позивачем пропущений без поважних причин строк позовної давності на стягнення з відповідача неустойки ( стаття 258 ЦК України та при пункту 6 статті 232 ГК України). Постановою касаційної інстанції були скасовані судові акти по даній справі, оскільки на час їх прийняття у повній мірі не були дослідженні декілька питань, які вплинули б на їх кінцеве рішення.

Як було раніше зазначено, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Касаційна інстанція звернула увагу на те, що за вимогами статті 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Разом з тим, спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Умовою стягнення неустойки є припинення договору, як це зазначено у вказаній статті. У даному випадку наймач повинен поступити однозначно - негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Заперечення відповідача відносно пропуску в позивачем строку позовної давності на стягнення неустойки, необхідність застосування до спірних відносин приписів статі 258 ЦК України та вимог, зазначених у статтях 230, 231, 232 ГК України є хибними, виходячи із наступного:

Шстаттею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно пункту 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Тобто, право на звернення до суду на стягнення неустойки здійснюється у межах одного року, а її нарахування припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано, як це зазначено у частини 6 статті 232 ГК України;

Шзаконодавець встановлює умови застосування строку позовної давності. Так, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача про захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності

Шякщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у звязку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене;

Шз введенням нового ЦК України 2003р. суд може застосувати строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною. По старому ЦК України 1963р. суд був зобовязаний застосувати строк позовної давності незалежно від заяв та волевиявлення сторін;

Швирішуючи питання переважного застосування норм того чи іншого кодексу, слід виходити з того, що застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України;

Штому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин субєктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України;

Шстаттею 232 ГК України визначено загальний порядок застосування штрафних санкцій. Пунктом 6 вказаної статті встановлено обмеження нарахування штрафних санкцій у вигляді неустойки шести місяцями. Втім, пунктом 2 статті 785 ЦК України встановлено спеціальне правило щодо нарахування окремого виду неустойки за прострочення повернення обєкту найму, яка не відноситься до штрафних санкцій передбачений ст.ст. 230, 231, а її нарахування не підпадає під ознаки пункту 6 ст. 232 ГК України. Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за прострочення грошового зобовязання, тоді як за змістом частини 2 статті 785 ЦК України мова йде про прострочення повернення майна, як особливого (спеціального) виду неустойки;

Штому, у спірних відносинах сторін не підлягає застосуванню стаття 549 ЦК України, як норма загальна, а необхідність прийняття спеціальних норм, визначених у ст.ст. 230, 231, 232 ГК України, є по суті тлумаченням норми права, оскільки стаття 785 ЦК України має спеціальний статус;

Швідповідач не виконує свій обов'язок щодо повернення об'єкту оренди, а тому позивач правомірно застосовує до відносин сторін вимоги пункту 2 статті 785 ЦК України, яка передбачає нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення майна, яке перебувало в оренді;

Шправо позивача порушено, а строк позовної давності на стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення майна ним не пропущений, а тому обгрунтовано заявлені вимоги на її стягнення.

Згідно частини першої ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ст. 599 ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено несвоєчасне повернення майна із оренди на час припинення договору. Відповідач надав суду докази сплати ним орендних платежів на час користування предметом оренди, втім причини затримки повернення обєкту оренди на адресу балансоутримувача суду не довів.

На підставі викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування нерухомістю в сумі 8 275 грн. 24 коп. за період з 25.03.09р. по 17.10.10р. згідно договору оренди нерухомого державного майна нежитлового вбудованого приміщення за .№2598/2006 від 31.03.06р., який припинив свою дію, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Посилання учасників судового процесу на судову практику приймається судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України, однак головним у даному випадку є вказівки, , які містяться у постанові касаційної інстанції згідно вимог статті 111-12 ГПК України, і є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат за приписами ст.ст. 44, 46, 47, 49 ГПК України.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Державне мито за наслідками розгляду справи господарським судом Донецької області покладаються на відповідача у справі - фізичну особу підприємця ОСОБА_1, у звязку з чим на користь державного бюджету з нього підлягає стягненню державне мито в сумі 102 грн.

Державне мито в сумі 51 грн. за перегляд рішення суду у касаційному порядку - Вищому господарському суду України покладаються на відповідача у справі - фізичну особу підприємця ОСОБА_1, які також стягуються на користь державного бюджету України.

Питання розподілу витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу не вирішується судом по даній справі, оскільки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.02р. за №411 „ Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”, позивач, у встановленому порядку звільнений від сплати державного мита, а тому розмір витрат встановлений для нього на час подання позову за нульовою ставкою.

У судовому засіданні, яке відбулося 14.06.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

Керуючись ст.ст. 256, 258, 526, 599, 759, ч. 2 ст. 785 ЦК України, ст.ст. 230, 231, ч. 6 ст. 232, 283, 285, 286 ГК України, ст. ст. 22, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 82, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію серія ВОО від 03.10.05р., ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1, на користь:

·державного бюджету в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Донецької області, 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 97 (р/р 31117093700002, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22080200, УДК у м. Донецьку у ГУ ДКУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537), неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення сумі 8 275 грн. 24 коп. за період з 25.03.09р. по 17.10.10р., згідно договору оренди нерухомого державного майна за .№2598/2006 від 31.03.06р., який припинив свою дію, видавши наказ;

·державного бюджету України держмито в сумі 102 грн. за наслідками розгляду справи господарським судом Донецької, видавши наказ та надіславши його для виконання до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі Донецької області;

·державного бюджету України держмито в сумі 51 грн. за перегляд рішення суду у касаційному порядку - Вищому господарському суду України, видавши наказ та надіславши його для виконання до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі Донецької області

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Підченко Ю.О.

Повний текст рішення складено 20.06.11р.