Постанова № 16460744, 24.05.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"24" травня 2011 р. Справа № 6/042-09/19 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ - ФУД"

на постанову           Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2011 року

у справі          6/042-09/19

господарського суду Київської області

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ - ФУД"

до           1.Закритого акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Елена"

          2.Славутицької міської ради Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача 1          Інспекція державного архітектурного –будівельного контролю в Київській області          

про          визнання право власності на нерухоме майно

представники сторін

позивача           Бойко К.В.

відповідачів           1. Грищенко О.Р., Липницька В.І.

          2. не з'явився

третьої особи           не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Елена»про визнання права спільної часткової власності у розмірі 127/250 частки об’єкту нерухомості за адресою: м. Славутич, площа Привокзальна, будинок 5 з визначенням розміру частки ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ч.4 ст. 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. За період оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Славутич, пл. Привокзальна, буд.5, згідно договору оренди нерухомого майна № 01/2005 від 23.12.2005р., позивачем за рахунок власних коштів та за згодою відповідача було здійснено реконструкцію об’єкта оренди, що підтверджується актами приймання –передачі виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт встановленої форми. Позивач стверджує, що в результаті реконструкції об’єкта оренди «Будинок побуту», ним було створено за власний рахунок нову річ, а саме «Будівля торгівельна», про що свідчив Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта. Оскільки відповідач, у порядку визначеному договором оренди, відмовився прийняти документацію та здійснені поліпшення - позивач вважає, що в нього виникло право власності на частину будівлі, яка відповідає його витратам на поліпшення в результаті яких на основі існуючої будівлі «Будинок побуту»відбулось улаштування магазину «Сільпо».

Рішенням Господарського суду Київської області від 14 травня 2009 року позов задоволено повністю, визнано за ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД»право спільної часткової власності у розмірі 127/250 частки об’єкту нерухомості за адресою: м. Славутич, площа Привокзальна, будинок 5.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 25.05.2009 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14 травня 2009 року повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

23.06.2009 року відповідач подав ще одну апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14 травня 2009 року повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.09.2009 року обидві апеляційні скарги відповідача прийняті до розгляду та об’єднані в одне апеляційне провадження.

За клопотанням відповідача Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.11.2009 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Славутицьку міську раду.

За клопотанням позивача Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.12.2009 року призначено будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Не погодившись із вищезазначеною Ухвалою відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.12.2009 року про призначення будівельно-технічної експертизи.

Постановою Вищого господарського суду від 17.02.2010 року скасовано Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.12.2009 року про призначення будівельно-технічної експертизи та справу направлено на розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

За клопотанням відповідача Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року залучено до участі у справі Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року задоволено апеляційні скарги відповідача, рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2009 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. В мотивувальній частині Постанови відмовлено в задоволенні повторного клопотання позивача від 01.06.2010 року про призначення будівельно-технічної експертизи.

Не погодившись із прийнятою постановою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року, а рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2010 року залишити в силі.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2010 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року та рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2009 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2010 року прийнято справу до подальшого провадження.

13.12.2010 року позивач змінив свої позовні вимоги та просить суд визнати за ним право спільної часткової власності у розмірі 167/200 частки об’єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Славутич, площа Привокзальна, будинок 5. Змінені позовні вимоги додатково обґрунтовані позивачем ст. 332 та ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України, а також вказівками викладеними в Постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2010 року у даній справі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.12.2010 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2010 року повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2010 року залишено без змін.

Не погодившись із прийнятою постановою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2011 року та рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2010 року повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія судів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди нерухомого майна №01/2005 від 23.12.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області та зареєстрований в реєстрі за №4406.

Відповідно до п.п.1.1 укладеного договору оренди відповідач передав, а позивач прийняв за актом приймання –передачі нежитлові приміщення загальною площею 1606,9 кв.м, розташовані в будівлі «Будинок побуту», та земельну ділянку загальною площею 1350 кв.м за адресою: м. Славутич, площа Привокзальна, будинок 5 для ведення власної господарської діяльності.

Позивачем було здійснено реконструкцію об’єкта оренди на суму 3811460,10 грн., в результаті чого з нежитлової будівлі «Будинок побуту»площею 1 606,9 кв.м, позивачем було створено «Будівлю торговельну»площею 1 830,9 кв.м, з розміщенням в ній приміщень для дільниць виробництв легкої промисловості, магазинів продовольчих і непродовольчих товарів та офісних приміщень, улаштування магазину «Сільпо».

Відповідно до п. 5.3 договору оренди, позивач мав право виступати замовником на виготовлення проектно-кошторисної документації за попереднім письмовим дозволом відповідача.

Судами попередніх інстанцій в цілому досліджено порядок проведення реконструкції об’єкту оренди та його введення в експлуатацію.

Так на підставі рішень виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 12.10.2005 року № 508, від 28.12.2005 року № 642 від 28.12.2008 року № 644, Архітектурно-планувального завдання, Дозволу на виконання будівельних робіт № 241/2006 від 22 травня 2006 року, затвердженого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, згідно якого проектна документація на реконструкцію була затверджена 17 квітня 2006 року, зареєстрована за № 22-и та погоджена містобудівною радою Протоколом № 3 від 18.05.2006 року - позивачем було проведено реконструкцію об’єкта оренди зі зміною техніко-економічних показників.

Вищезазначені дозвільні документи виключають самочинність будівництва, що безпідставно було встановлено апеляційним судом.

04.09.2007 року державною приймальною комісією у складі за участю відповідача було прийнято рішення: пред’явлений державній приймальній комісії об’єкт «Реконструкція об’єкта - нежитлова будівля «Будинок побуту» на 100 робочих місць за адресою: Привокзальна площа, 5 під «Будівлю торговельну»з розміщенням в ній приміщень для дільниць виробництв легкої промисловості, магазинів продовольчих і непродовольчих товарів та офісних приміщень обслуговування різнобічних потреб власника», прийняти в експлуатацію.

Зазначений Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта 05.09.2007 року було затверджено Рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області № 461. Зазначене рішення суду було скасовано 03.08.2009 року рішенням у справі № 19/185-09 Господарського суду Київської області за позовом ЗАТ «Трикотажна фабрика «Елена».

Однак, досліджуючи матеріали справи суди першої та апеляційної інстанції припустилися помилкової юридичної оцінки обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Так зокрема, під час нового розгляду справи місцевий та апеляційний господарські суди помилково застосували до уточнених позовних вимог ст.331 Цивільного кодексу України щодо набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва.

Спірний об’єкт нерухомості не є новоствореним нерухомим майном у розумінні ст.331 Цивільного кодексу України. Позивачем було проведено реконструкцію (переробку) існуючого нерухомого об’єкту.

Відповідно до Державних будівельних норм України А.2.2-3-2004, що затверджені наказом Держбуду України 20.01.2004 року № 8, реконструкція –це перебудова існуючих об’єктів виробничого та цивільного призначення, пов’язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

Статтею 332 ЦК України встановлено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що створення нової речі означає зміну існуючого об’єкта матеріальних прав, зміна тільки функціонального використання існуючого об’єкта матеріальних прав не означає одночасної зміни самого об’єкта.

Однак, суд неправильно дав юридичну оцінку тому факту, що позивачем було змінено не лише функціональне використання будівлі. Позивачем було проведено реконструкцію будівлі зі зміною основних техніко-економічних показників об’єкту, таких як кількість працюючих, геометричні розміри, загальна площа, вартість майнових і немайнових прав, в тому числі і функціональне використання.

Згідно ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником.

В поясненнях від 13.12.2010 року, щодо зміни розміру позовних вимог позивач також обґрунтовував свої вимоги ст. 332 та ч.4 ст. 778 Цивільного кодексу України.

Вищезазначені положення цивільного законодавства відповідають ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, згідно якої цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За таких обставин, та у відповідності до ст.ст. 332 та ч.4 ст.778, 179, 181 та 328 Цивільного кодексу України, оскільки інше не встановлено договором або законом, частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі.

Також, суди першої та апеляційної інстанції припустилися помилкової юридичної оцінки листів відповідача № 222 від 10.11.2005 року, № 042 від 10.03.2006 року та № 046 від 16.03.2006 року якими він надав згоду позивачу на здійснення поліпшень об’єкту оренди.

Згідно положень ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено той факт, що відповідно до п. 7.7. договору оренди, позивач та відповідач домовилась, що поліпшення, виконані позивачем за власні кошти, які неможливо відокремити від об’єкта оренди без заподіяння йому шкоди, переходять у власність відповідача. При цьому, позивач зобов’язаний передати на баланс відповідача відповідну проектно-кошторисну та виконавчу документацію та здійснені невід’ємні поліпшення, про що сторони договору складають відповідний акт приймання - передачі, в якому зазначається вартість поліпшень, яка підлягатиме компенсації відповідачем.

З цього ж моменту у відповідача виникає обов’язок здійснити компенсацію позивачу вартості здійснених невід’ємних поліпшень.

Перевіряючи правильність юридичної оцінки фактичних обставин справи місцевим та апеляційним господарським судами, колегія суду касаційної інстанції дійшла висновку, що відповідач не виявив бажання отримати на свій баланс від позивача відповідну проектно-кошторисну та виконавчу документацію та здійснені невід’ємні поліпшення об’єкту оренди.

Навпаки, відповідач був ініціатором скасування рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області № 461 від 05.09.2007 року про затвердження Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.

Крім того, неправильної юридичної оцінки було надано судами попередніх інстанцій діям відповідача з урахуванням листа від 17.02.2009р. № 10/14-79, в якому позивач повідомляв відповідача про готовність передати на баланс проектно-кошторисну та виконавчу документацію а також здійснені невід’ємні поліпшення об’єкту оренди запросивши на відповідну зустріч. Виходячи з викладеного позивачем були вчинені всі необхідні дії щодо надання можливості відповідачу здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене майно –приміщення магазину «Сільпо».

Відповідач для підписання відповідного акту та прийняття поліпшень не з’явився, причини неявки належним чином не обґрунтував. З огляду а таке, колегія Вищого господарського суду вважає, що у результаті дій відповідача відбулася фактична відмова від прийняття здійснених поліпшень власником відповідно до ст. 347 Цивільного кодексу України, коли особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Також, суди попередніх інстанції надали неправильної юридичної оцінки посиланням відповідача щодо порушення позивачем вимог законодавства та будівельних норм при здійсненні будівельних робіт, як на причину відмови від прийняття поліпшень.

Внаслідок цього, місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно не погодились з тим, що доказом на підтвердження задовільного технічного стану об’єкту реконструкції є витяг зі звіту про науково-технічну роботу «Виконання експертних, дослідницьких та вишукувальних робіт з оцінки технічного стану та експлуатаційної придатності конструкцій будівлі, що знаходиться за адресою: м. Славутич, пл. Привокзальна, 5».

У відповідності до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене та повноваження касаційної інстанції, визначені ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України, прийняті у справі постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -           

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»задовольнити.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2011 року та рішення господарського суду Київської області від 21.12.2010 року скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

5. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»(08132, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. № 5, код ЄДРПОУ 32294926) право спільної часткової власності у розмірі 167/200 частки об’єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Славутич, площа Привокзальна, буд. № 5.

6. Судові витрати покласти на Закрите акціонерне товариство «Трикотажна фабрика «Елена».

7. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Головуючий                                                                       І. А. Плюшко

Судді                                                                                          Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко