Постанова № 16457239, 10.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 травня 2011 року № 2а-4381/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К.

при секретарі судового засідання Шкребтій І.П., розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ареті Хмельницький» доКостопільської міжрайонної державної податкової інспекції проскасування рішень За участі представників

від позивача: Романюка І.О., директора

від відповідача: Марчук Т.О., представника

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ареті Хмельницький» з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 15.11.2010р. № 0000672341/0, № 0000682341/0, № 0123901740/0 .

Позовні вимоги мотивовані наступним :

- позивач вважає правомірним віднесення до валових витрат сум, сплачених за оренду приміщення, вартість спожитої електричної та теплової енергії, вартість послуг з утримання прибудинкової території, та віднесення суми ПДВ, сплачених у складі зазначених сум - до складу податкового кредиту. При цьому позивач стверджує, що орендоване приміщення ним використовується для розміщення працівників підприємства;

- позивач стверджує, що ним правомірно віднесено до валових витрат вартість оренди автомобіля та його ремонту, а суми ПДВ, сплачені у складі зазначених сум - до податкового кредиту. При цьому позивач посилається на використання автомобіля в процесі діяльності підприємства, а відсутність маршрутних листів пояснює тим, що пальне за рахунок підприємства не придбавалося;

- позивач стверджує, що послугу мобільного звязку були використані працівниками в процесі господарської діяльності підприємства, тому донарахування податку з доходів фізичних осіб не є правомірним.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на таке:

- відповідач стверджує, що місцем реєстрації позивача є місто Костопіль, а директор позивача є директором інших підприємств. У звязку з цим відповідач стверджує, що орендоване приміщення використовується для діяльності інших, ніж позивач підприємств, тому є протиправним віднесення зазначених сум до валових витрат, а податку на додану вартість, сплаченого у складі зазначених сум - до податкового кредиту ;

- позивачем не було надано маршрутних листів на орендований автомобіль, а сам автомобіль орендувався у двох юридичних осіб, у звязку з чим відповідач вважає протиправним віднесення зазначених сум до валових витрат, а податку на додану вартість, сплаченого у складі зазначених сум - до податкового кредиту

-позивачем не було надано жодних доказів використання послуг мобільного звязку в господарській діяльності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі відповідач) було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареті -Хмельницький»(далі позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт ід 14.10.2010р. № 946/23/34382474 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010р. № 0000672341/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємства на загальну суму 53897,50 грн., № 0000682341/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 14212,50 грн., № 0123901740/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1479,99 грн.

Прийняття зазначених рішень мотивовано наступними висновками акту перевірки.

1. Перевіркою було встановлено, що згідно договору оренди від 10.08.2009 року, ТзОВ «Ареті-Хмельницький»орендує у фізичної особи ОСОБА_3, код НОМЕР_1, нежитлове приміщення № НОМЕР_2 під офіс. Загальна площа становить 58,20 кв. м. Місцезнаходження: АДРЕСА_1. Вартість об'єкта оренди становить 1647058 грн. Оскільки приміщення орендоване ТзОВ «Ареті- Хмельницький»у ОСОБА_3 під офіс, а директор Романюка І. О. та головний бухгалтер Сегеда Н. П. є одночасно посадовими особами інших суб'єктів господарювання, які мають юридичну адресу в м. Києві, то відповідач дійшов висновків, що дані приміщення використовуються не лише директором та головним бухгалтером ТзОВ «Ареті- Хмельницький», але й іншими суб'єктами господарювання. Згідно Договору оренди від 10.08.2009 року, ТзОВ «Ареті-Хмельницький»як Орендар повинен своєчасно сплачувати для ОСОБА_3 рахунки по комунальних послугах, зокрема за електроенергію, воду та тепло (підпункт 7.1.2 пункту 7 даного Договору). На підставі вищезазначених висновків відповідач дійшов висновків, що за період з серпня 2009 року по червень 2010 року орендна плата та витрати на комунальні послуги в сумі 134403,77 грн. (в т.ч. орендна плата в сумі 128969 грн. та комунальні витрати в сумі 5434,77 грн.) віднесено до валових витрат декларацій з податку на прибуток витрати, що не використовуються в господарській діяльності. Крім того, ТзОВ «Ареті- Хмельницький»сплачувало комунальні послуги за користування даним приміщенням ТзОВ «Ботанік- Сервіс»в сумі 11451 грн., що не використовуються у господарській діяльності.

Суд з правомірністю зазначених висновків не погоджується, виходячи з нижченаведеного.

В процесі судового розгляду встановлено, що з метою забезпечення можливості здійснення господарської діяльності (укладення господарських договорів, здійснення платежів, ведення фінансово-господарської документації та виконання інших господарських функцій) Товариство орендує офісне приміщення площею 58 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1, оф. НОМЕР_2, на підставі договору від 10.08.2009 р. Позивач стверджував, що в даному приміщенні ним здійснюється укладення контрактів, розміщуються працівники та зберігається документація.

Відповідачем, в свою чергу, не було надано доказів використання приміщення іншими підприємствами, та провадження позивачем вищезазначеної діяльності за іншою адресою.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових безпосередній звязок з господарською діяльністю підприємства платника податку.

Використання приміщення квартири для розміщення керівних органів та структурних підрозділів підприємства судом вбачається безпосередньо повязаним з господарською діяльністю такого підприємства.

2. Актом перевірки також встановлено, що згідно Договорів оренди № 003-09-09 від 27.07.2009 року та № 4/10-09 від 01.10.2009 року позивачем взято в оренду автомобіль та проводився ремонт та технічне обслуговування орендованого автомобіля.

З огляду на те, що Законом України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що при собі водій повинен мати дорожні (маршрутні) листи, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, позивачем протягом перевіреного періоду паливо на легковий автомобіль не придбавалося, відповідач дійшов висновків, що легковий автомобіль не використовувався в господарській діяльності платника (доведено вище) то витрати понесені на ремонт та придбання запчастин до даного автомобіля слід також слід вважати такими, що не використовуються в господарській діяльності платника.

Суд з зазначеними позиваннями не погоджується, виходячи з викладеного.

Відповідно до абзацу пятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати платника податку витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Отже, прямою нормою Закону, який діяв на момент прийняття оспорюваного рішення та формування валових витрат, передбачено віднесення до складу валових витрат 50 відсотків вартості оперативної оренди, та встановлено, що платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Актом перевірки встановлено, що вартість орендної плати позивачем віднесена до складу валових витрат в розмірі 50 відсотків суми орендної плати, а сума ПДВ в розмірі 50 відсотків до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не містить посилань на оренду позивачем за цінами, які відрізняються від звичайних.

3.Акт перевірки містить посилання на порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яке полягало в тому, що позивачем не було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 493,33 грн. Відповідач послався на те, що зазначений податок підлягав перерахуванню у випадках, коли працівникам за рахунок коштів підприємства надавалися додаткові блага у вигляді оплати наступних послуг мобільного зв'язку : вихідні дзвінки за кордон, послуги роумінгу, замовлення /отримання додаткових довідок та сервісів.

В процесі судового розгляду встановлено, що мобільні телефони закріплено за працівниками підприємства наказами №12 від 01.04.5009 р. та №21 від 03.07.2009 р., в яких персоніфіковано працівників, за якими закріплено мобільні телефони. Позивачем не спростовувалась оплата саме за додаткові послуги стільникового звязку - вихідні дзвінки за кордон, послуги роумінгу, замовлення /отримання додаткових довідок та сервісів.

Підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", додатковим благом визначається дохід, отриманий платником податку від його працедавця у вигляді, зокрема вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Проте, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження здійснення вищезазначених витрат у звязку з господарською діяльністю позивача, або обумовлене виконанням працівниками трудової функції. Зокрема, позивач не посилався на здійснення конкретних міжнародних дзвінків у звязку з виконанням контрактів, направлення у відрядження працівників, яке обумовлювало користування роумінгом, замовлення додаткових сервісів у звязку зі здійсненням господарської діяльності. На підставі викладеного, позивач був зобовязаний обраховувати зазначені витрати як додаткові блага, надані працівникам, з відповідним утриманням та перерахуванням податку.

З огляду на викладене, повідомлення рішення № 0123901740/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1479,99 грн. судом вбачається прийнятим правомірно.

4. Також актом перевірки встановлено, що в порушення підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 2290,15 грн. з отримання комунальних послуг у ТзОВ «Ботанік сервіс»; в сумі 1884,16 грн., з оренди автомобіля марки MERSEDES BENS у ТОВ «Компанія Укргазсервіс»та ТзОВ «Фундація ефективного менеджменту»; в сумі 4255,99 грн. з ремонту автомобіля марки MERSEDES BENS; 1044,53 грн. за придбання шин для орендованого автомобіля.

Відповідач послався на приписи підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з якими якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, у звязку з чим дійшов висновків про те, що позивачем завищено податковий кредит на 9474,82 грн.

З огляду на викладене, у пунктах 1 та 2 мотивувальної частини даного рішення суд не погоджується з посиланнями відповідача на те, що позивачем придбавалися послуги, які не були призначені для використання у господарській діяльності, у звязку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача або несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареті Хмельницький» задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції від 15.11.2010р. № 0000672341/0, № 0000682341/0.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян