Постанова № 16455434, 14.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6766/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оил-Сервіс»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання протиправними податкові повідомлення-рішення

за участю представників сторін

від позивача: Сущенко С.П

від відповідача: Лукащук Т.М.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оил-Сервіс» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.186), до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 року №0002352342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 34361,88грн., з якої основний платіж 22907,00грн. та штрафна санкція у розмірі 11453,96грн. та №0002342342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 27489,77грн., з якої основний платіж 18326,51грн. та штрафна санкція у сумі 9163,26грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відсутні будь-які правові підстави для визнання нікчемними угоди оренди та надання послуг між позивачем та ПП «Максіма».

Позивач зазначає, що факт надання послуг ПП «Максіма» підтверджено належно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: актами виконаних робіт, податковими накладним та платіжними документами. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення на адміністративний позов (а.с.124), у яких зазначив, що згідно практики суду касаційної інстанції, наявність, зокрема податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Крім того, встановленню підлягає факт реальності поставки постачальником покупцю товару із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виробника вказаного товару, умов його виробництва, транспортування тощо. Сам по собі факт сплати коштів не є безумовним свідченням того, що поставка товарів або послуг дійсно мало місце. Відповідно до акту ДПІ у Іллічевськом районі м. Маріуполя від 30.06.2010 року на момент проведення перевірки за результатами вжитих заходів документи до перевірки не надано, тому підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту виявилось неможливим. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Максіма» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами. Враховуючи те, що у ПП «Максіма» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції позивача з ПП «Максіма» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Виходячи з вищенаведеного, ПП «Максіма» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

На підставі викладеного відповідач просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оил-Сервіс» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 11.09.2001 року за №12741050002002599, ідентифікаційний код юридичної особи 31674403, згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серія АОО №285489 (а.с.24), довідкою Донецького обласного управління статистики №31674403 від 13.09.2001 року підтверджено включення ТОВ «Оил-Сервіс» до Єдиного Державного Реєстру Підприємств та Організацій України (а.с.25).

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження отриманих платником податків ПП «Максіма» відомостей за період з 01.01.2009 року по 31.01.2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 17.09.2010 року №2360/23-2/31674403 (а.с.4).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ТОВ «Оил-Сервіс» при придбанні товарів; порушення п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 18326,51грн., у тому числі по періодах: у січні 2009 року 2035,95грн., у лютому 2009 року 3106,88грн., у березні 2009 року 1821,97грн., у квітні 2009 року 1812,69грн., у травні 2009 року 1799,29грн., у червні 2009 року 1786,96грн., у липні 2009 року 2116,60грн., у серпні 2009 року 1754,72грн., у вересні 2009 року - 1491,46грн., у листопаді 2009 року - 100,00грн., у грудні 2009 року - 100,00грн., у січні 2010 року - 399,99грн. та порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 22907,92грн., у т.ч. по періодах: у І кварталі 2009 року на суму 8705,79грн., у 2 кварталі 2009 року на суму 6748,66грн., у 3 кварталі 2009 року на суму 6703,47грн., у 4 кварталі 2009року на суму 250,00грн., у 1 кварталі 2010 року на суму 500,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемних правочинів оренди з ПП «Максіма» №М-0000026 від 31.01.2009 року, №М-00000125 від 28.02.2009 року, №М-00000125 від 28.02.2008 року, про надання автотранспортних послуг №М-00000025 від 01.01.2009 року, які не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 16.11.2011 року №0002352342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 34361,88грн., з якої основний платіж 22907,00грн. та штрафна санкція у розмірі 11453,96грн. та №0002342342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 27489,77грн., з якої основний платіж 18326,51грн. та штрафна санкція у сумі 9163,26грн. (а.с.9,10).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2009-2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемних правочинів та наявності наданих послуг за договорами оренди та транспортних послуг. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 91631,51грн., у т.ч. в І кварталі 2009 року 34823,14грн., в 2 кварталі 2009 року 26994,64грн., в 3 кварталі 2009 року 26813,88грн., в 4 кварталі 2009 року 1000,00грн., в 1 кварталі 2010 року 2000,01грн., податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 18326,51грн. в січні-грудні 2009 року та січні 2010 року.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність угод оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг та без мети настання реальних наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Орендатор) та Приватним підприємством «Максіма» (Орендодавець) укладено договір оренди обладнання №М-0000026 від 31.01.2009р. (а.с.39).

Предметом договору є передача Орендодавцем та прийняття Орендарем в тимчасове володіння та користування обладнання котел КЕО-180квт. Мета оренди згідно п.2.1 договору використання обладнання для обігріву складу технічних масел та змазок. Пунктом 5.3 договору передбачено, що орендна плата за цим договором складає шість тисяч грн., у т.ч. ПДВ 1000,00грн. По п.4.1 термін оренди з 1 лютого 2009 року по 27 лютого 2009 року.

Також судом встановлено, що між позивачем (Орендатор) та Приватним підприємством «Максіма» (Орендодавець) укладено договори оренди обладнання №М-00000125 від 28.02.2008 року та нежилих приміщень №М-00000125 від 28.02.2009р. (а.с.43,47).

Предметом договору є передача Орендодавцем та прийняття Орендарем в тимчасове володіння та користування нежиле приміщення за адресою м. Маріуполь, вул.Станіславського,5, загальною площею 400кв.м. Мета оренди згідно п.2 договору використання приміщення для хранения ГЗМ, оптової та рознічної торгівлі ГЗМ та іншими промисловими товарами. Пунктом 5.1 договору передбачено, що орендна плата за цим договором в місяць складає за договором від 28.02.2008 року 10000,00грн., у т.ч. ПДВ 1666,67грн., за договором від 28.02.2009 року 8800,00грн., у т.ч. ПДВ 1466,67грн. По п.4.1 термін оренди за першими договором з 1 березня 2008 року по 1 березня 2009 року та за другим договором - з 1 березня 2009 року по 30 вересня 2009 року.

Крім того, між позивачем (Замовник) та Приватним підприємством «Максіма» (Виконавець) укладено договір про надання автотранспортних послуг №М-00000025 від 01.01.2009року (а.с.188).

Предметом договору є виконання Виконавцем Замовнику транспортні послуги з перевозки технічних масел та змазок, продукції технічного призначення. Замовник оплачує вищевказані послуги на умовах передбачених договором. Оплата здійснюється Замовником по факту виконання послуг Виконавцем. По п.5.1 термін дії договору рік з моменту підписання.

На виконання умов договорів між сторонами були складені відповідні акти приймання передачи: обладнання від 01.02.2009 року, 01.03.2009 року, нежилих приміщень від 01.03.2009 року, 30.09.2009 року, 01.03.2008 року, 01.03.2009 року. Також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №344 від 27.02.2009 року орендна плата за обладнання котел КЕО-180 квт на загальну вартість 6000,00грн., у т.ч. ПДВ 1000,00грн.;

№169 від 30.01.2009 року орендна плата за січень 2009 року на загальну вартість 12215,68грн., у т.ч. ПДВ 2035,95грн.;

№343 від 27.02.2009 року орендна плата за лютий 2009 року на загальну вартість 12641,26грн., у т.ч. ПДВ 2106,88грн.;

№547 від 31.03.2009 року орендна плата за березень 2009 року на загальну вартість 10931,80грн., у т.ч. ПДВ 1821,97грн.;

№752 від 30.04.2009 року орендна плата за квітень 2009 року на загальну вартість 10876,12грн., у т.ч. ПДВ 1812,69грн.;

№940 від 29.05.2009 року орендна плата за травень 2009 року на загальну вартість 10795,72грн., у т.ч. ПДВ 1799,29грн.;

№1171 від 30.06.2009 року орендна плата за червень 2009 року на загальну вартість 10721,74грн., у т.ч. ПДВ 1786,96грн.;

№1463 від 31.07.2009 року орендна плата за липень 2009 року на загальну вартість 10949,62грн., у т.ч. ПДВ 1824,94грн.;

№1724 від 31.08.2009 року орендна плата за серпень 2009 року на загальну вартість 9928,30грн., у т.ч. ПДВ 1654,72грн.;

№1983 від 30.09.2009 року орендна плата за вересень 2009 року на загальну вартість 8948,74грн., у т.ч. ПДВ 1491,46грн.;

№1278 від 13.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 750,00грн., у т.ч. ПДВ 125,00грн.;

№1380 від 24.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 500,00грн., у т.ч. ПДВ 83,33грн.;

№1452 від 30.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 500,00грн., у т.ч. ПДВ 83,33грн.;

№1613 від 17.08.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№553 від 20.11.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№2759 від 15.12.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№22 від 05.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн.;

№58 від 13.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн.;

№138 від 28.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн. (а.с.69-87).

Приватним підприємством «Максіма» виписані податкові накладні:

За договором №ДГ-0000026 від 31.01.2009 року:

№344 від 27.02.2009 року орендна плата за обладнання котел КЕО-180 квт на загальну вартість 6000,00грн., у т.ч. ПДВ 1000,00грн.;

За договором №М-0000125 від 28.02.2008 року:

№169 від 30.01.2009 року орендна плата за січень 2009 року на загальну вартість 12215,68грн., у т.ч. ПДВ 2035,95грн.;

№343 від 27.02.2009 року орендна плата за лютий 2009 року на загальну вартість 12641,26грн., у т.ч. ПДВ 2106,88грн.;

За договором №М-0000125 від 28.02.2009 року:

№547 від 31.03.2009 року орендна плата за березень 2009 року на загальну вартість 10931,80грн., у т.ч. ПДВ 1821,97грн.;

№752 від 30.04.2009 року орендна плата за квітень 2009 року на загальну вартість 10876,12грн., у т.ч. ПДВ 1812,69грн.;

№940 від 29.05.2009 року орендна плата за травень 2009 року на загальну вартість 10795,72грн., у т.ч. ПДВ 1799,29грн.;

№1171 від 30.06.2009 року орендна плата за червень 2009 року на загальну вартість 10721,74грн., у т.ч. ПДВ 1786,96грн.;

№1463 від 31.07.2009 року орендна плата за липень 2009 року на загальну вартість 10949,62грн., у т.ч. ПДВ 1824,94грн.;

№1724 від 31.08.2009 року орендна плата за серпень 2009 року на загальну вартість 9928,30грн., у т.ч. ПДВ 1654,72грн.;

№1983 від 30.09.2009 року орендна плата за вересень 2009 року на загальну вартість 8948,74грн., у т.ч. ПДВ 1491,46грн.;

За договором №ДГ-0000025 від 01.01.2009 року:

№1278 від 13.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 750,00грн., у т.ч. ПДВ 125,00грн.;

№1380 від 24.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 500,00грн., у т.ч. ПДВ 83,33грн.;

№1452 від 30.07.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 500,00грн., у т.ч. ПДВ 83,33грн.;

№1613 від 17.08.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№2553 від 20.11.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№2759 від 15.12.2009 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 600,00грн., у т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№22 від 05.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн.;

№58 від 13.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн.;

№138 від 28.01.2010 року транспортні послуги (Маріуполь-Донецьк-Маріуполь) на загальну вартість 800,00грн., у т.ч. ПДВ 133,33грн. (а.с.50-68).

Розрахунки між сторонами за договором проводилися в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями:

№1900 від 28.01.2010 року за транспортні послуги по рахункам №22 від 05.01.2010 року, №58 від 13.01.2010 року, №138 від 28.01.2010 року, по договору №25 від 04.01.2010 року на суму 2400,00грн., в т.ч. ПДВ 400,00грн.;

№1860 від 15.12.2009 року за транспортні послуги по рахункам №2553 від 20.11.2009 року, №2759 від 15.12.2009 року, по договору №25 від 01.01.2009 року на суму 1200,00грн., в т.ч. ПДВ 200,00грн.;

№1767 від 31.07.2009 року за транспортні послуги по рахункам №1278 від 13.07.2009 року, №1380 від 24.07.2009 року, №1452 від 30.07.2009 року, по договору №25 від 01.01.2009 року на суму 1750,00грн., в т.ч. ПДВ 291,67грн.;

№1797 від 27.08.2009 року за транспортні послуги по рахункам №1613 від 17.08.2009 року, по договору №25 від 01.01.2009 року на суму 600,00грн., в т.ч. ПДВ 100,00грн.;

№1558 від 15.01.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 5000,00грн., в т.ч. ПДВ 833,33грн.;

№1602 від 05.03.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 800,00грн., в т.ч. ПДВ 133,33грн.;

№1666 від 29.04.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 8400,00грн., в т.ч. ПДВ 1400,00грн.;

№1697 від 02.06.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 4100,00грн., в т.ч. ПДВ 683,33грн.;

№1726 від 30.06.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 2980,00грн., в т.ч. ПДВ 496,67грн.;

№1728 від 02.07.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 2700,00грн., в т.ч. ПДВ 450,00грн.;

№1748 від 13.07.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 4500,00грн., в т.ч. ПДВ 750,00грн.;

№1756 від 21.07.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 15000,00грн., в т.ч. ПДВ 2500,00грн.;

№1768 від 31.07.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 3150,00грн., в т.ч. ПДВ 525,00грн.;

№1798 від 27.08.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 3500,00грн., в т.ч. ПДВ 583,33грн.;

№1823 від 18.11.2009 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 1750,00грн., в т.ч. ПДВ 291,67грн.;

№1897 від 25.01.2010 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 6000,00грн., в т.ч. ПДВ 1000,00грн.;

№1915 від 10.02.2010 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2008 року на суму 2650,00грн., в т.ч. ПДВ 441,67грн.;

№2052 від 12.07.2010 року за послуги по оренді нежилих приміщень по договору №М-125 від 28.02.2009 року на суму 4136,00грн., в т.ч. ПДВ 689,33грн. (а.с.88-96).

Цими документами підтверджується, що ПП „Максіма” в січні-грудні 2009року надало позивачу послуги оренди, та в липні 2009 року - січні 2010 року транспортні послуги.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 30.06.2010 року №299/23-1/34273396 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Максіма» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010року». (а.с.126).

Суд бере до уваги, що за змістом вказаного акту остання подана звітність по податку на додану вартість за лютий 2010 року, по податку на прибуток за 2009 рік, згідно розрахунку комунального податку працюючих на підприємстві було в 1-2 кварталах 2008 року 12 осіб, в 3 кварталі - 1 кварталі 2010 року 18 осіб. Станом на 30.06.2010 року ПП «Максіма» документів необхідних для проведення перевірки до ДПІ не надано, у звязку з вилученням первинних документів бухгалтерського та податкового обліку ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі, про що складено протокол від 02.12.2009 року, копія якого була надана підприємством відповідачу. При проведенні аналізу податкової звітності ПП «Максіма» згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року. Податковим органом зроблено висновок, що з вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ПП «Максіма» здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Максіма» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст.234 Цивільного кодексу України).

Приватне підприємство «Максіма» є юридичною особою, зареєстровано 13.04.2004 року на підставі розпорядження Маріупольської міської ради №12741050001001343, підприємство внесено до ЄДРПОУ: 32788492. Відповідно свідоцтва №08631529 від 07.07.2005року ПП «Максіма» зареєстровано платником податків на додану вартість, індивідуальний податковий номер - 327884905821. Вид діяльності ПП «Максіма» - діяльність автомобільного вантажного транспорту (ліцензія на право здійснення діяльності видана Міністерством транспорту та звязку України, термін дії з 15.09.2005 року по 14.09.2010 року).

Суд враховує, що неможливість проведення перевірки, у звязку з відсутністю необхідних документів для перевірки, відсутність у неї основних засобів, не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Також суд бере до уваги специфіку послуги за спірними договорами. На можливість її виконання не може вплинути наявність або відсутність основних фондів у виконавця.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що надані послуги з оренди та транспортні послуги у комерційному відношенні не здійснювалися та те, що договори укладені з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договори та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів договорів оренди обладнання №М-00000125 від 28.02.2008 року та нежилих приміщень №М-00000125 від 28.02.2009 року, а також надання автотранспортних послуг №М-00000025 від 01.01.2009 року, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені акти приймання послуг мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції, відображено найменування робіт та затрат, одиниць виміру, дат, вартості, підписів сторін.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб ПП «Максіма», відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ПП «Максіма», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі.

Аналіз наданих документів та договорів свідчить про виконання договірних зобовязань по наданню послуг у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який був чинним під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 22907,92грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 11453,96грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0002352342/0 від 16.11.2010р., яким позивачу за порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 34361,88грн., у тому числі за основним платежем 22907,92грн., за штрафними санкціями 11453,96грн. (а.с.9), підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0002342342/0 від 16.11.2010р., яким позивачу за порушення пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 27489,77грн., у тому числі за основним платежем 18326,51грн., за штрафними санкціями 9163,26грн. (а.с.10) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ПП „Максіма” послуг у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставин залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ПП „Максіма” виписані вищевказані податкові накладні якими підтверджується надання послуг у комерційному відношенні за договорами оренди та транспортних послуг.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 18326,51грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітні періоді (а.с.138-179).

Обставина фактичного виконання робіт підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг оренди та транспортних послуг позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 18326,51грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 9163,26грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0002342342/0 від 16.11.2010р., яким позивачу за порушення пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 27489,77грн., у тому числі за основним платежем 18326,51грн., за штрафними санкціями 9163,26грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оил-Сервіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 року №0002352342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 34361,88грн., з якої основний платіж 22907,00грн. та штрафна санкція у розмірі 11453,96грн. та №0002342342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 27489,77грн., з якої основний платіж 18326,51грн. та штрафна санкція у сумі 9163,26грн. - задовольнити.

Визнати протиправними податкові повідомлення рішення від 16.11.2010 року №0002352342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 34361,88грн., з якої основний платіж 22907,00грн. та штрафна санкція у розмірі 11453,96грн. та №0002342342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 27489,77грн., з якої основний платіж 18326,51грн. та штрафна санкція у сумі 9163,26грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оил-Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 14 червня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 20 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.