Ухвала суду № 1643277, 27.03.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Ухвала

Іменем України

27 березня 2008 року                                                                          справа № 22-а-3409/08

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Василенко Л.А.

                                    Дяченко С.П.

при секретарі судового засідання

Чуріковій Я.О.за участю прокурора:

представників: Лисенко С.І. – за посвід. № 1348від позивача:Ауксутис Е.С.- за дов. від 01.02.2008р.

Алексеева Н.В. – за дов від 01.02.2008р.

Долгая А.В. – за дов. від 01.02.2008р.від першого відповідача:

від другого відповідача:Давиденко О.О. – за дов. від 10.01.2008р.

не з'явився  розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Східної регіональної митниціна постанову Донецького окружного адміністративного судувід 18 грудня 2007 року  по адміністративній справі№ 2-а-4899/07 (судді  Могильницький М.С., Галатіна О.О., Христофоров А.Б.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „ЕНКА”

до

по

1) Східної регіональної митниці

2) Головного управління Державного казначейства України у м. Києві

стягнення надмірно стягнутого ввізного мита

ВСТАНОВИЛА:

       Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року у справі № 2-а-4899/07 (арк. справи 213-217) частково задоволені позовні вимоги (арк. справи 2-7) Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНКА” до Східної регіональної митниці та Головного управління Державного казначейства України у               м. Києві про стягнення (повернення) надмірно стягнутого мита у сумі 2900017 грн. 56 коп., внаслідок чого визнані незаконними дії Східної регіональної митниці в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНКА» у поверненні надмірно сплаченого до Державного бюджету України ввізного мита у сумі 2900017 грн. 55 коп. під час митного оформлення у режимі тимчасового ввезення вантажопідіймальних автокранів за вантажними митними деклараціями типу ІМ-31 № 700000002/6/029242, № 700000002/7/005136, № 700000002/7/006074 та № 700000002/7/018436, а також      зобов’язано Головне управління Державного казначейства України у м. Києві провести відповідні видатки з Державного бюджету України на суму 2900017 грн. 55 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНКА», код ЄДРПОУ 34295057.

      Постанова мотивована наявністю підстав для повернення мита, сплаченого при тимчасовому ввезенні на територію України чотирьох автокранів, за угодами з нерезидентами – власниками зазначених автокранів, внаслідок застосування до спірних правовідносин приписів Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення.    

      В апеляційній скарзі Східна регіональна митниця (арк. справи 271-275) просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з’ясування та недоведення істотних обставин справи, що мають значення для справи, які суд в свою чергу вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що привезло до неправильного вирішення справи.

      Скаржник вважає за необхідне застосовування до спірних відносин норм Митного кодексу України, неправильне застосування судом терміну «тимчасове ввезення транспортних засобів комерційного використання» в контексті додатку С Стамбульської Конвенції, самостійне визначення та сплату мита позивачем.

      Прокурор підтримує правову позицію митниці.

      Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу та його представники під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі відхилили, і просили постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.  

      Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

      Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНКА» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 34295057 (арк. справи 9-27).

      На підставі контрактів оренди технічного обладнання, укладеними з нерезидентами Туреччини та Нідерландів, від 20 листопада 2006 року (арк. справи 28-35), від 26 січня 2007 року (арк. справи 36-44), від 2 березня 2007 року (арк. справи 45-52, від 4 липня 2007 року (арк. справи 53-60), позивач ввіз на територію Українивисотні автокрани, необхідність використання яких обумовлена процесом будівництва стадіону „Шахтар" у м. Донецьку (арк. справи 122-138, 143-179).

     Предметами зазначених контрактів є передача належного орендодавцям (нерезидентам) на праві власності технічного обладнання (арк. справи 181-184), після   закінчення   дії   контракту   орендар (позивач у справі) зобов’язаний повернути об'єкт оренди у стані, який був на момент передачі орендарю, з урахуванням нормального зносу.

      На виконання зазначених контрактів позивач оформив вантажні митні декларації № 700000002/6/029242, № 700000002/7/005136, № 700000002/7/006074,                                 № 700000002/7/018436 (арк. справи 61-64)  у режимі тимчасового ввезення - ІМ-31, та здійснив оплату  ввізного мита на загальну суму 2900017,55 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3148 від 26 грудня 2006 року, № 1151 від 12 березня 2007 року, № 1300 від 19 березня 2007 року та № 3425 від 13 липня 2007 року.

     Повна оплата ввізного мита була здійснена за доводами позивача внаслідок усної  відмови  йому  у  митному оформленні вказаних вантажних митних декларацій без сплати ввізного мита, і обумовлена господарською доцільністю, а саме недопущенням можливих негативних наслідків для власної господарської діяльності.

      Позивач 31 вересня 2007 року звертався  з письмовими вимогами (арк. справи 69-72) до відповідачів про повернення надмірно сплаченого ввізного мита за вищезазначеними вантажними митними деклараціями, у відповідь на яке перший відповідач листом від 14 вересня 2007 року (арк. справи 139-140) відмовив у поверненні сум ввізного мита, а другий відповідач залишив звернення позивача без відповіді. Вищезазначені обставини визнаються сторонами.

      Проблемою даного спору є наявність підстав умовно-безмитного ввезення товару, з урахуванням комплексного застосування норм митного, податкового законодавства, а також правил Міжнародного договору.

     Преамбулою Митного кодексу України визначені засади організації та здійснення митної справи в Україні, визначена спрямованість Кодексу на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

      Частиною другою статті 7 Митного кодексу України, якою визначене законодавство з питань митної справи, передбачено, якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

      Глава 34 Митного кодексу України визначає тимчасове ввезення (вивезення), поняття митного режиму тимчасового ввезення (вивезення) наведене нормами статті 204, відповідно до якої тимчасове ввезення (вивезення) - митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування. Товари, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування наведений статтею 206 даного Кодексу.

      Мито відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-12 є загальнодержавним податком.

      Порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів встановлюється з метою обкладання митом зазначених товарів та інших предметів визначається Законом України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року № 2097-12. Відповідно до статті 6 даного Закону мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

     Умовно-безмитне ввезення і вивезення визначене статтею 23 Закону України  «Про Єдиний митний тариф», якою зазначено, що товари та інші предмети, що тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені для зворотного вивезення за її межі у встановлені строки у незмінному стані або відремонтованому вигляді, а також товари та інші предмети, що тимчасово вивозяться за межі митної території України та призначені для зворотного ввезення на цю територію у встановлені строки у незмінному стані, пропускаються через митний кордон України без сплати мита. Стаття 26 даного Закону передбачає пріоритет правил міжнародного договору, якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі та інших актах законодавства України про митний тариф.  

      Відповідно до частини 6 статті 9 КАС України, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовується правила міжнародного договору.

      Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906 чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.    

     З приєднанням України до Конвенції про тимчасове ввезення, яка була ратифікована Законом  України  від  24 березня 2004 № 1661-IV (набрала чинності з 22 вересня 2004 року) "Про приєднання  України  до  Конвенції  про тимчасове ввезення" (далі - Стамбульська конвенція), питання застосування митного  режиму тимчасового  ввезення  також регулюються і на засадах,  визначених цією Конвенцією та Додатками до неї.

     Відповідно до  положень  статті 2  глави 2 "Сфера дії Конвенції" кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати  згоду  на  тимчасове  ввезення  товарів,  зазначених у Додатках до цієї Конвенції. Режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

     Тимчасове ввезення, відповідно до статті 1 глави 1 "Загальні положення" цієї Конвенції ,  це -  митний  режим,  який дозволяє   приймати   на  митну  територію  певні  товари,  умовно звільнені від ввізного мита і податків,  без застосування  заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари, мають ввозитися з  визначеною  метою  і  призначатися  для   подальшого вивезення  у  встановлений  термін,  та не піддаватися змінам,  за винятком  нормального  зниження  їхньої   вартості   (амортизації) внаслідок їхнього використання.

     Для цілей  цієї  Конвенції  термін „ввізне мито і податки” означає  „ввізне  мито  та  всі  інші  збори,   податки, нарахування  та  інші  платежі,  які  стягуються  під час ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів),  за винятком платежів та  зборів,  розмір  яких не перевищує приблизної вартості наданих послуг”.

     Як зазначалось вище, відповідно до положень законодавчих актів  України  з  питань оподаткування такими ввізним митом і податками в Україні є податок на додану вартість, акцизний збір та ввізне мито.

     Питання  тимчасового  ввезення на митну  територію  України  транспортних  засобів,  крім  Митного кодексу України регулюється  положеннями  Додатку  С  до  Конвенції  про тимчасове ввезення.  

     Відповідно до  статті 2 Стамбульської конвенції кожна із Договірних Сторін відповідно до положень цієї  Конвенції, зобов'язується  надавати  згоду  на  тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів),  зазначених у Додатках  до  цієї Конвенції.  Не впливаючи на положення Додатка E, режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним  звільненням  від  ввізного мита  і  податків  та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

     Відповідно до статті 2 Додатку С до цієї Конвенції  правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 Конвенції  користуються   транспортні   засоби   комерційного   чи приватного використання.

      Колегія суддів зазначає, що орендовані позивачем крани, оснащені самохідним шасі, що підтверджується технічними паспортами  належать до наземних транспортних засобів в розумінні підпункту «а» статті 1 Додатку С Конвенції.

       Виходячи із загальноправового принципу пріоритету норм міжнародного договору, колегія суддів не приймає посилання митного органу на застосування до спірних відносин приписів виключно Митного кодексу України та Господарського кодексу України, з доведенням того, що автокрани не є транспортними засобами, і не застосовуються для перевезення вантажів.

     Згідно зі  статтею  1  Додатку  С  до Стамбульської конвенції під  терміном  "комерційне  використання"  розуміється платне  перевезення  осіб  або промислове чи комерційне платне або безоплатне  перевезення  вантажів,  а   під   терміном   "приватне використання"  - перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.      

     Відповідно до пункту "f)" статті  1  Стамбульської  конвенції термін  "особа"  означає як фізичну,  так і юридичну особу, якщо інше не передбачене контекстом.

     Статтею 5 Додатку С до Стамбульської конвенції  встановлено,  що для того,  щоб можна було скористатись правами на пільги, які надаються цим Додатком:

     а) транспортні  засоби комерційного використання повинні бути зареєстрованими на території,  яка  не  є  територією  тимчасового ввезення,  на ім'я особи,  яка зареєстрована або постійно проживає за  межами  території  тимчасового  ввезення,   і   ввозитись   та використовуватись особами,  які здійснюють свою діяльність з такої території;

     b) транспортні  засоби  приватного  використання повинні бути зареєстрованими на території,  яка  не  є  територією  тимчасового ввезення,  на ім'я особи,  яка зареєстрована або постійно проживає за  межами  території  тимчасового  ввезення,   і   ввозитись   та використовуватись   особами,  які  постійно  проживають  на  такій території.

     Таким чином пільги, які надаються цим Додатком, а саме   -   режимом   тимчасового  ввезення  із  загальним  умовним звільненням  від  сплати  ввізного  мита   та   податків   й без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру поширюються лише на:

транспортні засоби  комерційного  використання, (у межах спірних відносин має місце перевезення вантажів за допомогою кранів), які  повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення,  на ім'я особи,  яка зареєстрована або постійно проживає за  межами  території  тимчасового  ввезення,   і   ввозитись   та використовуватись особами,  які здійснюють свою діяльність з такої території, та  транспортні засоби приватного використання,  які повинні бути зареєстрованими на території,  яка  не  є  територією  тимчасового ввезення,  на ім'я особи,  яка зареєстрована або постійно проживає за  межами  території  тимчасового  ввезення,   і   ввозитись   та використовуватись   особами,  які  постійно  проживають  на  такій території.

      Колегія суддів зазначає, що наявні всі вищезазначені ознаки для ввезення автокранів на митну територію України без сплати ввізного мита, яке було надміру сплачене позивачем, внаслідок чого наявні підстави щодо повернення сплаченого  ввізного мита за правилами статті 25 Закону України «Про Єдиний митний тариф». З огляду на зазначене, головним для повернення є помилкова сплата мита позивачем, а не характер узгодження податкових зобов’язань, у зв’язку з чим колегія суддів не приймає доводи та заперечення сторін з приводу підстав виникнення та правил їх узгодженості, як таких, що не впливають на суть даного спору.        

      Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

      Колегія суддів зазначає, що спір виник внаслідок не приведення у відповідність норм Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» від 19 квітня 2007 року № 962-5 (набрав чинності з 16 червня 2007 року), статтею 5 якого передбачена організація будівництва будівель і споруд, необхідних для проведення чемпіонату, а частиною 3 даної статті передбачено не справляння ввізного мита за певних обставин, з приписами митного та податкового законодавства.         

      Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

       Апеляційну скаргу Східної регіональної митниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року у справі № 2-а-4899/07 залишити без задоволення.

       Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року  у справі № 2-а-4899/07 – залишити без змін.

        Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 27 березня 2008 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті  28 березня 2007 року.

        Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.   

Головуючий:                                                                                         Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                      Л.А. Василенко

                                                                                                                  С.П. Дяченко  

З оригіналом згідно:

Суддя                                                            Р.Ф. Ханова