Постанова № 16404600, 15.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6653/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю

представника позивача - Синельникова Р.О.,

представника відповідача - Петрова А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІАРТ» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька скасування податкових повідомлень-рішень № 0003392340/0 від 07.09.2010 року, № 0003392340/1 від 18.11.2010 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІАРТ», звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька скасування податкового повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказало, що відповідачем за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПІАРТ» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Айдиас», код ЄДРПОУ 36252345 за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року, складно акт № 1458/23-2/35514325 від 26.08.2010 року.

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року.

Вважає висновки акту перевірки необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідно прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає визнанню недійсним.

Не погоджується із встановленим порушенням приписів п.п. 7.2.3 п.7.2.4 п.7.2 , п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки первинні документи, за господарськими операціями між ТОВ «ПІАРТ» та ТОВ «Айдиас» складені у повній відповідності із законодавством про бухгалтерський облік і фінансову звітність та містять усі обовязкові реквізити. До того ж податковим органом при проведенні перевірки порушень щодо складання досліджуваних документів не встановлено.

Звертає увагу суду, що ТОВ «Айдиас», як контрагент позивача, на момент здійснення господарських операцій був платником податку на додану вартість.

Вважає, що на підставі одержаних від ТОВ «Айдиас» податкових накладних ним правомірно включено суми ПДВ, до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Вказує, що висновки акту перевірки є субєктивними, оскільки ґрунтуються на відсутності у ТОВ «Айдиас» економічно необхідних умов, для реалізації господарських зобовязань із ТОВ «ПІАРТ».

Вважає дії податкового органу такими, що порушують його права та інтереси, тому просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року, № 0003392340/1 від 18.11.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував, надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Згідно наданих письмових заперечень зазначив, що висновки акту перевірки щодо встановлених з боку позивача порушень, вважає обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення рішення таким, що прийнято правомірно.

Суд, заслухавши представників сторін, що зявились, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІАРТ» (Далі за текстом, ТОВ «ПІАРТ»), - є юридичною особою, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідач,- Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька (Далі за текстом, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є субєктом владних повноважень.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПІАРТ» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Айдиас», код ЄДРПОУ 36252345 за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року, складно акт № 1458/23-2/35514325 від 26.08.2010 року (Далі за текстом, - акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року.

Відповідачем за наслідками оскарження податкове повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року залишено без змін, а скарга без задоволення.

З огляду на зазначені обставини 24.11.2010 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003392340/1 від 18.11.2010 року.

Предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення № 0003392340/0 від 07.09.2010 року, № 0003392340/0 від 18.11.2010 року (Далі за текстом,- оскаржувані податкові повідомлення-рішення) (а.с.10-11).

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлені порушення : п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.7.4 п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «ПІАРТ» завищено податковий кредит, наслідок чого занижено суму податку на додану вартість всього у сумі 12700,00 гривень у тому числі за липень 2009 року на суму 6600,00 гривень у жовтні 2009 року на суму 6100,00 гривень (а.с.21).

Спірною обставиною у справі, є документальна обґрунтованість висновків акту перевірки.

Судом встановлено, що 01.07.2009 року між ТОВ «ПІАРТ» (Замовник) та ТОВ «Айдиас» (Виконавець) було укладено договір про виконання робіт/надання послуг № 010709 від 01.07.2009 року (Далі за текстом, - договір про виконання робіт), згідно п.1 «Загальні положення», замовник дає завдання, а виконавець зобовязується виконати роботу зокрема , надавати відповідні послуги: - бухгалтерське обслуговування;

- комплексне ведення бухгалтерського та податкового обліку, консультаційні послуги;

- послуги з обробки документації, кореспонденції, розсилка, поштова розсилка;

- маркетингові послуги у вигляді проведення рекламно-інформаційного характеру з метою ознайомлення та пропозиції робіт, послуг, товарів Замовника, збір інформації, довідково-інформаційні послуги;

- маркетингові дослідження за напрямками, що цікавлять замовника, послуги по розповсюдженню рекламної продукції, відповідно заяві замовника, шляхом розсилки чи курєрської доставки;

- проведення рекламних акцій, конференцій, презентацій від імені змовника, з метою інформування споживачів та приваблення їх до кругу безпосередніх споживачів;

- послуги з курєрської доставки рекламної та поліграфічної продукції, документації, тощо;

- виготовлення рекламної та поліграфічної продукції за замовою замовника.

Договір про виконання робіт містить, зокрема умови щодо розміру і порядку оплати, відповідальність сторін, дострокове розірвання договору, вирішення спорів, термін дії договору (12 місяців з моменту підписання), також у ньому зазначено, що замовник та виконавець є платниками податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

До того ж договір містить відповідні реквізити та скріплений підписами уповноважених представників сторін печатками.

Таким чином суд вважає, що договір про виконання робіт містить всі необхідні реквізити і складений у відповідності до вимог чинного законодавства.

До того ж зазначені обставини сторонами не заперечується.

Згідно ч. 3 ст. 72 КАС України, - обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно описової частини акту перевірки, відповідачем в обґрунтування висновків покладено наступні обставини.

На виконання умов договору про виконання робіт ТОВ «ПІАРТ» отримало послуги по обробці документації, розсилці вхідної та вихідної кореспонденції, послуг по роботі з замовниками та постачальниками підприємства : обзор контрагентів, збір документації, бухгалтерські послуги по податкових накладних та актах здачі - прийняття робіт (надання послуг):

Згідно акту здачі - прийняття робіт та податкової накладної № 3107.13 від 31.07.2009 року здійснено роботи з бухгалтерського обслуговування, відновлення бухгалтерського та податкового обліку, маркетингові послуги друк вихідної кореспонденції і адрес на конвертах, обробка документів і упаковка конвертів для відправлення вихідної кореспонденції на загальну суму 39600,00 гривень, у т.ч. ПДВ 6600,00 гривень.

Згідно акту здачі - прийняття робіт та податкової накладної № 3010.3 від 30.10.2009 року здійснено роботи з поштового розсилання листів, доставки рекламних і поліграфічних матеріалів для замовника за адресою, курєрська доставка документації, бухгалтерське обслуговування, маркетингові послуги, друк вихідної кореспонденції і адрес на конвертах, обробка документів і упаковка конвертів для відправлення вихідної кореспонденції на загальну суму 36600,00 гривень, у т.ч. ПДВ 6100,00 гривень.

Згідно описової частини акту перевірки, відповідачем також зазначено, що суми ПДВ по зазначених податкових накладних включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним декларації з ПДВ за липень, жовтень 2009 року.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі. В рахунок оплати за послуги сплачені грошові кошти по платіжним дорученням:

від 08.09.2009 № 307 на суму 12000,00 гривень;

від 24.09.2009 № 324 на суму 20000,00 гривень;

від 08.10.2009 № 339 на суму 7600,00 гривень;

від 05.11.2009 № 354 на суму 10000,00 гривень;

від 23.11.2009 № 367 на суму 8000,00 гривень;

від 27.11.2009 № 372 на суму 14600,00 гривень;

від 30.12.2009 № 405 на суму 4000,00 гривень.

Згідно акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька № 724/23-2 від 07.07.2010 року «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Айдиас» неможливо провести невиїзну документальну перевірку ТОВ «Айдиас» (код ЄДРПОУ 36252345), у звязку із тим, що рішенням Господарського суду № 45/44 Б від 04.03.2010 року підприємство визнано банкрутом.

В ході проведення перевірки матеріалів податкової звітності реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено:

Фактично у ТОВ «Айдиас» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, транспортне та торговельне обладнання для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Щодо надання послуг згідно договору виконання робіт зазначено, що вказаний обєм послуг повинна виконувати певна кількість трудових ресурсів та кваліфікованих спеціалістів, які згідно акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька № 724/23-2 від 07.07.2010 року, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, правочини, на підставі яких підприємством ТОВ «ПІАРТ» формувався податковий кредит протягом періоду з 0.01.2009 року по 01.04.2010 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Податковим органом, в обґрунтування зазначеного висновку покладено відсутність ціни робіт у договорі про надання послуг, приписи п.3 ст. 5, п.1 ст.7, п.4 ст.180 Господарського кодексу України, п.2 ст. 3, ст. 2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 , п.п.2.1 п.2, п.2.4 , п.2.15 п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п.1, 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.1, п.7.4 п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд не погоджується із висновками акту перевірки з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ «АЙДІАС» станом на момент здійснення господарських операцій із ТОВ «ПІАРТ», було платником ПДВ.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»,- податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст.7 цього Закону,- право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону,- датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що договір про виконання робіт містить, зокрема умови щодо розміру і порядку оплати, відповідальність сторін, дострокове розірвання договору, вирішення спорів, термін дії договору (12 місяців з моменту підписання), також у ньому зазначено, що замовник та виконавець є платниками податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

До того ж договір містить відповідні реквізити, скріплений печатками та підписами уповноважених представників сторін.

Таким чином суд вважає, що договір про виконання робіт містить всі необхідні реквізити і складений у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд не приймає до уваги обґрунтування висновків акту перевірки про відсутність ціни робіт у договорі про надання послуг, оскільки згідно п.2 Договору, виконану роботу замовник сплачує виконавцеві, відповідно виставлених розрахунків, наданих актів.

До того ж фактичне здійснення оплати відповідає умовам зазначеним у договорі.

Судом встановлено, що ТОВ «ПІАРТ» у повному обсязі сплачено вартість виконаних робіт.

Згідно ст.6 Цивільного Кодексу України (Далі, - ЦКУ),- сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦКУ,- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦКУ,- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 ЦКУ,- За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (Далі, - ГКУ),- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦКУ, покладених відповідачем в основу висновків акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угоди укладеної позивачем із контрагентом

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність у ТОВ «АЙДІАС» трудових ресурсів, складських приміщень, транспортного та торгівельного обладнання (Далі за текстом,- економічно необхідних умов) для реалізації господарських зобовязань із ТОВ «ПІАРТ».

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала економічно необхідні умови, для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за договором із ТОВ «ПІАРТ».

До того ж законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання економічно необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Приписами Закону України «Про податок на додану вартість» не встановлено умов формування податкового кредиту від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, їх знаходження або відсутності за реєстраційною адресою.

До того ж, судом встановлено, що згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по контрагенту позивача ТОВ «АЙДІАС» за спірний період, відхилення відсутні.

Податкові накладні, складені ТОВ «АЙДІАС» та передані ТОВ «ПІАРТ» містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством чинним на момент здійснення господарських операцій що саме відповідає приписам п.п.7.2.3 п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд також не приймає до уваги акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька № 947/23-2 від 28.10.2010 року, оскільки його складено вже після здійснення господарських операцій між ТОВ «АЙДІАС» та ТОВ «ПІАРТ».

Згідно п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, - акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку, - акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку,- факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч приписам вказаного Порядку податковий орган з надуманих підстав дійшов висновку щодо «нікчемності» правочину не зазначивши конкретних первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки субєктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку № 327.

Відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання спірних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності спірного договору.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Таким чином зазначеними обставинами спростовується факт «нікчемності» господарських операцій за перевіряємий період.

З огляду на викладене, посилання відповідача на нікчемність правочинів є безпідставним і судом до уваги не приймаються, оскільки укладені спірні договори з контрагентом направлений на реальне виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнано, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані контрагентами по реальним господарським операціям, в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, договір про надання послуг, укладений між вищезазначеними сторонами, відповідає вимогам чинного законодавства України.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- є господарською операцією.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704,- господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Податковим органом при проведенні перевірки та формуванні висновків не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено для особи, яка підпадає під діє цього закону, альтернативну поведінку, тобто встановлено диспозитивність у облікових відносинах.

Так, у відповідності до ч. 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності i технології обробки облікових даних; розробляє систему i форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності i контролю господарських операцій, визначає права працiвникiв на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту i технологiю обробки облікової інформації, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку; може видаляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, які зобовязані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звiтностi підприємства».

Судом встановлено, що суми ПДВ по податкових накладних складених ТОВ «АЙДІАС» за перевіряємий період, включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним декларації з ПДВ за липень, жовтень 2009 року.

Зазначені обставини до того ж підтверджуються актом перевірки та оспорюються сторонами.

Суд враховуючи приписи п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважає суму податкового кредиту сформованого позивачем, такою, що визначена правомірно.

До того ж акт перевірки не містить інформації щодо анулювання свідоцтва виданого контрагенту позивача - платнику ПДВ, зазначені обставини також не спростовуються іншими матеріалами справи.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає документально необґрунтованими висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.7.4 п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України,- доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведена правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом вище.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, тому враховуючи приписи Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд приходить до висновку, що податкові зобовязання, визначені відповідачем нарахуванню не підлягають, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35,41-42,47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143. 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІАРТ» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька скасування податкових повідомлень-рішень № 0003392340/0 від 07.09.2010 року, № 0003392340/1 від 18.11.2010 року, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька № 0003392340/0 від 07.09.2010 року, № 0003392340/1 від 18.11.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІАРТ», код ЄДРПОУ 35514325, м. Донецьк, вул.. 25-річчя РСЧА, 1 в, к.401, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 15 червня 2011 року.

Повний текст постанови складений 20 червня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.