Постанова № 16286216, 20.04.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 р. Справа № 2а/0270/458/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Ткачук Вікторії Олексіївні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вір-Консалт"

про: стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Державна податкова інспекція у м. Вінниці з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вір-Консалт" про стягнення заборгованості по сплаті податкових зобов'язань, нарахованої рішенням ДПІ у м. Вінниці № 14781/23 від 18.06.2010р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у м. Вінниці проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Вір-Консалт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р. В ході перевірки встановлено, що ТОВ "Вір-Консалт" при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів, сідлових тягачів, які були у використанні на митній території України використано продажну вартість автомобілів, встановлену на основі договорів, укладених з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, за результатами якої складено акт № 205/2310/33716554 від 04.06.2009р.

18.06.2010р. в.о. начальника ДПІ у м. Вінниці було прийнято рішення № 14871/23, відповідно до якого загальна сума податкового зобов'язання, визначена із застосуванням звичайних цін становить 3351300 грн., з них 1675650 грн. - за основним платежем, 1675650 грн. - за штрафними санкціями.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, письмових пояснень з обґрунтуванням причин неявки суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.89) та реєстром згрупованих поштових відправлень (а.с. 93).

Відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Частиною 1 статті 49 КАС України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. Відповідно до частини 2 зазначеної вище статті особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час, дату і місце розгляду судової справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

На підставі направлень № 211/23 від 30.04.2010р., № 232/23 від 19.05.2010р., виданих ДПА у Вінницькій області, головним державним податковим ревізором-інспектором Окунь Л.І., старшим державним податковим ревізором-інспектором Майстром Ю.М., головним державним податковим ревізором-інспектором Тичинською Л.І., згідно з п.2. ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Вір-Консалт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., за результатами якої складено акт № 205/2310/33716554 від 04.06.2009р (а.с.17-56).

Плановою виїзною перевіркою ТОВ "Вір-Консалт" встановлені наступні порушення:

1. п.п..4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2008р. на 361 грн. та встановлено недоплату податку на прибуток за 1 кв. 2009р. на 2563 грн.

2. п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р., в результаті чого:

- завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по ряд.26 Декларації по ПДВ в сумі 2067793грн.

- занижено податок на додану вартість у сумі 1675650 грн., у тому числі:

січень 2009 року на суму -- 744482 грн.

лютий 2009 року на суму -- 125870 грн.

квітень 2009 року на суму -- 106274 грн.

травень 2009 року на суму -- 112528 грн.

липень 2009 року на суму -- 277248 грн.

серпень 2009 року на суму -- 81652 грн.

листопад 2009 року на суму -- 19770 грн.

Відповідач не погодився з п.п. 3.2.1, п.п. 3.2.3 акту, п.2 висновків про що зазначив на останній сторінці акту, засвідченої підписом директора ТОВ "Вір-Консалт".

Головою ДПА у Вінницькій області в ході перевірки було прийнято рішення №2/23 від 27.05.2010р. про застосування "звичайних цін" при визначенні податкових зобов'язань ТОВ "Вір-Консалт" за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідно до рішення №2/23 від 27.05.2010р., в.о. начальника ДПІ у м. Вінниці прийнято рішення № 14781/23 від 18.06.2010р. в якому сума податкового зобов'язання, визначена із застосуванням звичайних цін в загальній сумі 3351300 грн., з них 1675650 грн. - за основним платежем, 1675650 грн. - за штрафними санкціями.

Вирішуючи спір по суті суд визнає заявлені вимоги позивача щодо прийняття рішення про сплату податкових зобов'язань ТОВ "Вір-Консалт", нарахованого рішенням ДПІ у м. Вінниці № 14781/23 від 18.06.2010р. необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви та Акту перевірки, позивачем встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість виходячи з наступного.

ТОВ "Вір-Консалт" при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість з поставки вантажних автотранспортних засобів причепів, напівпричепів, сідлових тягачів, які були у використанні на митній території України, використано продажну вартість автотранспортних засобів, визначену на основі договорів укладених з покупцем, без врахування при цьому зміни до п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) №168/97-ВР від 03.04.1997р., внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 30.11.2006р. №398-V, а саме п.4.1 ст.4 доповнено абзацом наступного змісту:

" У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами."

Згідно із статтею 259 Митного Кодексу України від 11.07.2002 р. № 92- IV “митною вартістю товарів, що переміщаються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (роботи, послуги), обчислена відповідно до положень даного Кодексу”.

Стаття 261 Митного Кодексу України передбачає, що відомості про митну вартість товарів, що переміщаються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до п.п. 1.20.5. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в редакції Закону №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) “у разі, коли ціни на товари (послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання”. Принцип такого регулювання у випадку імпорту товарів міститься в п.4.3. ст.4 Закону "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р.( із змінами та доповненнями), а саме: “для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

Враховуючи вищенаведене, з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій за товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, перевіркою застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях.

Суд не може погодитись з вищенаведеним виходячи з наступного.

Відповідно до преамбули Митного кодексу України Митний кодекс визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. А згідно ч. 1 ст. 3 цього Кодексу порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу. Виходячи зі змісту наведеного, Митний кодекс України не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем. Згідно ст. 43 Митного кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу, всі вживані автомобілі, в звязку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст. 43 Митного кодексу закінчився до продажу вживаних автомобілів, що підтверджується актом перевірки і поясненнями представників сторін в судовому засіданні. А тому митну вартість до них не можна застосовувати.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на пункт 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки його норми регулюють оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротарі - Магік" до Тернопільської об"єднаної державної податкової інспекції.

Згідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено п. 1.20 даного Закону.

Посилання відповідача на п. 1.20.5 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання є безпідставним, оскільки у відповідності до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

Постановами Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 р. N 36" Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання на 2008/09 маркетинговий рік" та від 21 січня 2009 р. N 33 "Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання з визначенням періодів такого регулювання у 2009-2010 роках" встановлено перелік обєктів державного цінового регулювання на 2008/09 та 2009/10 маркетингові роки, до якого вживані автомобілі не входять. Крім того, жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на вживані автомобілі.

Крім того, у відповідності до п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Дана вимога позивачем виконана не була.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачем в судовому засіданні не доведено обґрунтованість його припущень про те, що договірна ціна на реалізовані відповідачем транспортні засоби більше ніж на 20% відрізняється від звичайних цін на них, відповідно, що базу оподаткування операцій з поставки транспортних засобів необхідно визначати за звичайними цінами. В акті перевірки відсутні розрахунки визначення звичайних цін на вживані транспортні засоби, будь-які відомості щодо них, обґрунтованість визначення такої ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В судовому засіданні позивач не довів правомірність своїх позовних вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна