Постанова № 16286105, 19.04.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2011 р.

(12:05) Справа №2а-3325/11/0170/19 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

при секретарі: Устіновій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу,

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 1370

про визнання незаконними дій та стягнення,

Суть спору: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом про визнання дій командування військової частини А 1370 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні в запас з лав Збройних Сил України незаконними та стягнення з військової частини А 1370 суму заборгованості за не отримане протягом служби речове майно станом на день виключення зі списків особового складу у сумі 7492,49 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині А 1370 на посаді начальника лікувально-профілактичного відділу у військовому званні підполковник. Наказом Міністра оборони України від 05 жовтня 2010 року № 1061 позивач був звільнений з військової служби в запас за п. "б" ч. 6 ст.26 Закону України “Про військовий обовязок і військову службу" (за станом здоровя). Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444, він має право на одержання грошової компенсації замість речового майна на загальну суму 7492,49 грн. Позивач вважає, що порушено його гарантоване державою право на отримання грошової компенсації за речове майно, що з'явилося приводом для звернення до суду. Крім того, просить суд розглянути справу за відсутністю позивача та повідомити його про прийняте рішення.

Представник відповідача до суду не зявився, направив клопотання про розгляд справи за його відсутністю та письмові заперечення на позов, в яких позов не визнав з підстав наведених у письмових запереченнях.

У звязку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи достатньо, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю позивача та представника відповідача відповідно до заявлених ними клопотань.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, ї права, та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Міністра оборони України від 05.10.2010 року № 1061 начальника лікувально-профілактичного відділу Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" підполковника медичної служби ОСОБА_1 звільнено у запас по статті 26 частини 6 пункту «б» ( за станом здоровя) Закону України «Про військовий обовязок і військову службу». Крім того, відповідно до Наказу Міністра оборони України начальника лікувально-профілактичного відділу Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" підполковника ОСОБА_1, 04.11.2010 року Наказом командира військової частини А 1370 полковником медичної служби, звільнено з військової служби в запас по статті 26 частині 6 пункту "б" ( за станом здоровя) Закону України "Про військовий обовязок і військову службу", 04 листопада 2010 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для постанови на військовий облік до Феодосійського ОМВК АР Крим ( копія витягу з наказу від 04.11.2010 р. № 164 ( по стройовій частині) а. с. 9).

За час проходження служби, компенсація взамін речового майна ним не отримувалася, що підтверджується довідками-розрахунку від 26.01.2011 року № 19 та № 20, виданими військовою частиною А 1370, згідно якими сума вартості речового майна належного до видачі складає 7492,49 грн. (а. с. 12-13).

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки довідки - розрахунки від 26.01.2011 року № 19 та № 20, отримані позивачем 18.02.2011 року, позивач не пропустив встановлений законом строк для звернення до адміністративного суду задля захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Згідно з ст. ст. 2, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, які стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000р. №1459-ІІІ призупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Зазначений Закон України набрав чинності з дня опублікування, яке відбулося 11.03.2000р. в Урядовому кур'єрі N45 від 11.03.2000р.

Законом України № 328-V від 03.11.2006 стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153\2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України, отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Посиланні відповідача на те, що виплата грошової компенсації за не отримане речове майно неможлива через відсутність коштів, призначених на ці виплати, суд не може бути прийнята до уваги з наступних підстав.

Реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України ” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Крім того, норми про матеріальне забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання їм пільг, компенсацій та гарантій не можуть ставитися у залежність від грошових доходів та відповідного бюджетного фінансування.

За таких обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з Військової частини А1370 на користь ОСОБА_1 заборгованості з грошової компенсації замість належного до видачі речового майна у сумі 7492,49 грн. підлягають задоволенню.

Що ж стосується вимог позивача про визнання дій командування військової частини А 1370 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні в запас з лав Збройних Сил України незаконними, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про збройні Сили України” фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

У відповідності зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 30 Кодексу передбачено, видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Згідно положень Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим кодексом. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобовязання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобовязання, взяті фізичними чи юридичними особами без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом України “Про Державний бюджет України”, не вважаються бюджетними зобовязаннями. Видатки державного бюджету на покриття таких зобовязань не можуть здійснюватися.

Цільові кошти для військової частини А 1370 на виплату грошової компенсації замість речового майна у 2010 році не надходили, в звязку з чим відповідач не мав можливості своєчасно здійснити відповідні виплати.

В силу вищевикладеного суд відмовляє в задоволенні в цій частині позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з військової частини А 1370 суму заборгованості за не отримане протягом служби речове майно, станом на день виключення зі списків особового складу у сумі 7492, 49 грн.

Керуючись ст. ст. 94, 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А1370 ( 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. ген. Горбачьова, 5, п/р 35228001000496 в УДК м. Сімферополя, МФО 824026, код ОКПО 08275305) на користь ОСОБА_1 (98100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість з грошової компенсації замість належного до видачі речового майна у сумі 7492,49 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.