Рішення № 16285405, 21.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2011 р. Справа № 5023/2671/11

вх. № 2671/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судовогозасідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 02.02.11;

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю від 01.04.11;

розглянувши справу за позовом ТОВ "ТПК "Технопром", м. Харків;

до ТОВ "Завод високовольтної апаратури", м. Харків;

про виконання договірних зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати недійсними правочин у вигляді договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р., укладеного між позивачем та відповідачем, з 23.11.2010 р.; визнати недійсними правочин у вигляді додаткової угоди № 1 від 01.03.2011 р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. з 01.03.2010 р.

Ухвалою суду від 14.04.11 за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

21.04.11 позивач надав до канцелярії суду заяву (про зміну предмету позову).

21.04.11 відповідач надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вх.№9742), в якому проти позову заперечує.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового вругулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Враховуючи те, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд прийняв заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.11.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0-17/11-10, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобовязаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити електротехнічне обладнання на умовах, викладених в договорі.

На виконання умов Договору відповідачем було в декілька етапів здійснено поставку товару позивачеві. Факт передачі товару підтверджено даними бухгалтерського обліку та первинною документацією (видатковими накладними та податковими накладними), складеними у відповідності з ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ЗУ “Про податок на додану вартість” та “Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача, а саме: - 13.12.2010 р. на суму 1759100,00 грн. (податкова накладна № 43 від 13.12.2010 р., видаткова накладна № ТП-033 від 13.12.2010 р.); 20.12.2010 р. на суму 198000,00 грн. (податкова накладна № 48 від 20.12.2010 р., видаткова накладна № ТП 038 від 20.12.2010 р.); 29.12.2010 р. на суму 121680,00 грн. (податкова накладна № 57 від 29.12.2010 р., видаткова накладна № ТП-047 від 29.12.2010 р.); 30.12.2010 р. на суму 193626,00 грн. (податкова накладна № 58 від 30.12.2010 р., видаткова накладна № ТП-048 від 30.12.2010 р.).

Згідно додаткової угоди № 1 від 01.03.2011р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 6 (шість) простих векселів емітентом яких є покупець загальною номінальною та договірною вартістю 2060000,00 грн.

В акті про результати невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства податковий орган вказав, що всі правочини, вчинені відповідачем, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому відповідно до ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України є недійсними.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно до п.4 цієї статті, дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.4 ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч.1 ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобовязання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. та додаткової угоди № 1 від 01.03.2011 р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. були направлені на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. та додаткової угоди № 1 від 01.03.2011 р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. і таким чином правочини у вигляді договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. та додаткової угоди № 1 від 01.03.2011 р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Враховуючи викладене, суд вважає договір поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. та додаткова угода № 1 від 01.03.2011 р. до договору поставки № 0-17/11-10 від 23.11.2010р. такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України, у звязку з чим позовні вимоги вважає не обґрунтованими, не доведеними матеріалами справи та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишити за позивачем, оскільки позивач не наполягає на стягненні судових витрат з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 15, 16, 179, 202, 203,235, 627, 638, 1011, 1012, 1023 ЦК України, ст.ст. 43, 174, 180 ГК України, ст.ст. 22, 33, 43, 44 - 49, 82-85 ГПК України ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву позивача (про зміну предмету позову).

В позові відмовити повністю.

Суддя Тихий П.В.