Рішення № 16285371, 26.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2011 р. Справа № 5023/3018/11

вх. № 3018/11

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Гончар О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 25.03.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 19.07.2010 року

розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків

до ТОВ "Техенергоресурс", м. Харків

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач, АК «Харківобленерго», звернувся до суду з позовом про визнання правочину за договором поставки №3/12/12 від 12.12.07року укладеного між ТОВ «Техенергоресурс» та АК «Харківобленерго» недійсним. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо про те, що ДПІ було проведено перевірку фінансово господарської діяльності відповідача. В ході перевірки ДПІ було встановлено те, що відповідач не знаходиться за юридичною адресою, подана податкова звітність не була визнана ДПІ як податкова звітність, операції з придбання товару не мали реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.

Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Оскільки у відповідача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, первинні документи підтверджуюче правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, у звязку з цим всі укладені правочини вважаються нікчемними.

У звязку з викладеним, позивач вважає, що визнання ДПІ нікчемними правочини укладені між позивачем та відповідачем можуть негативно вплинути на фінансово господарську діяльність його підприємства, та до АК «Харківобленерго» можуть бути нараховані штрафні та фінансові санкції.

Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, повідомив, що виконав усі вимоги за договором поставки №3/12/12 від 12.12.07 належним чином в рамках діючого законодавства України. Укладений Договір відповідає вимогам діючого законодавства України, є дійсним та виконався сторонами у повному обсязі. Виконання умов Договору підтверджуються відповідними документами в повному обємі, без зауважень, про що свідчать надані до матеріалів справи документи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Між ТОВ «Техенергоресурс» та АК «Харківобленерго» був укладений Договір поставки №3/12/12 від 12.12.07 року.

Предметом спірного договору є те, що постачальник - ТОВ «ТЕХЕНЕРГОРЕСУРС» зобовязується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити товар, а покупець АК «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» зобовязується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, прийняти та оплатити такий товар. Загальна вартість товару, що є предметом даного Договору, становить 700400, 00грн. (сімсот тисяч чотириста гривень 00 коп.), у т.ч. ПДВ 116733,33грн. та складається із вартості усіх товарів, вказаних у Специфікаціях.

Судом встановлено, що вказаний Договір було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами.

Згідно умов Договору, були складені видаткові накладні.

У відповідності з приписами діючого законодавства України та Податкового кодексу України були виписані податкові накладні.

Факт розрахунків між підприємствами підтверджується банківськими виписками.

Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.

У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».

Також у відповідності до п. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України «Договір є обов'язковим для виконання сторонами».

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, - «Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку».

У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України «суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться».

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і не господарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

Відповідно до п. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, ТОВ «Техенергоресурс» виконало свої обовязки перед АК «Харківобленерго» за цивільно-правовим Договором належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємством були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.

Надані до матеріалів справи документи, а саме податкові накладні, виписані з додержанням вимог діючого законодавства України.

Таким чином, суд зазначає, що Договір поставки №3/12/12 від 12.12.07 укладений між ТОВ «Техенергоресурс» та АК «Харківобленерго» є дійсним, чинним, підтверджений відповідними документами, укладений з метою реального настання правових наслідків та таким, що відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207, Господарського кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року.

За таких підстав, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6,8,19,124,129 Конституції України, статтями 33,34,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний ___ квітня 2011 року.