Рішення № 16285305, 11.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2011 р. Справа № 5023/2295/11 (н.в.о. 40/498-07

вх. номер 2295/11

Судова колегія господарського суду у складі :

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Бринцев О.В.

Мамалуй О.О.

позивача - не з"явився

прокурор - не з"явився;

представник 1- го відповідача - не з"явився;

Представник 2-го відповідача - не з"явився.

КП "Оренда" - не з'явився;

представник заявника- ОСОБА_1, дов. від 01.03.2011 р.

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю"Українська Національна компанія з управління активами". м. Київ

до 1. Підприємства об'єднання громадян "Українська юридична компанія" "Всеукраїнської організації інвалидів" "Союз організацій інвалидів України", м. Харків

2. Фонда приватизації комунального майна Подільського району у м. Києві, м. Київ

3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 2- го відповідача Громадська організація Асоціація артгалерей України , м. Київ

за участю прокуратури

про визнання права та спонукання до вчинення дії

ВСТАНОВИЛА:

До господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. № 36), в якій третя особа - Громадська організація Асоціація артгалерей України просить суд переглянути за новоявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2007 року у справі № 40/498-07 та ухвали господарського суду Харківської області від 24.12.2007 року у справі № 40/498-07; скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2007 року у справі № 40/498-07 та ухвалу господарського суду Харківської області від 24.12.2007 року у справі № 40/498-07; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року прийнято вказану заяву до розгляду та призначено судове засідання на 11 квітня 2011 року.

У призначене судове засідання 11 квітня 2011 року прокурор, представники позивача, першого та другого відповідачів не зявились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили.

Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення розгляду справи за належними адресами, що підтверджуються наявною в матеріалах справи ухвалою від 04 квітня 2011 року оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано сторонам 04 березня 2011 року за вих. № 006974.

Згідно п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають для місцевої - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Зважаючи на вищевикладене та приймаючи до уваги те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників позивача, відповідачів, прокурора, за наявними в справі матеріалами.

Представник заявника - третьої особи Громадської організації Асоціація артгалерей України підтримав подану заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та надав заяву про забезпечення позову (вх. № 8345), в якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно (приміщення), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" перший поверх, загальною площею 121, 4 кв. м. та будинок 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. Заборонити іншим особам, включаючи Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, вчиняти будь-які дії, що стосуються предмету спору, а саме не проводити реєстрацію переходу права власності на зазначені обєкти на користь інших осіб до вирішення зазначеної судової справи.

Розглянувши зазначену заяву, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову.

У відповідності до абзацу першого статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у господарському процесі позивачами та відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що процесуальний статус заявника Громадської організації Асоціація артгалерей України - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача.

Таким чином, Громадська організація Асоціація артгалерей України не є особою, яка подала позов (позивач), а також не є третьою особою яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. У звязку з чим, Громадська організація Асоціація артгалерей України не має право подавати заяви про забезпечення позову, який нею не подавався та яка не має самостійних вимог на предмет позову.

Окрім того, до господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. № 8346) про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, в якій Благодійний фонд «Асоціація діячів сучасного мистецтва України» просить суд залучити її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача. Заяву мотивовано тим, що рішення по даному спору суттєво вплине на законні права заявника, оскільки Благодійний фонд «Асоціація діячів сучасного мистецтва України» знаходиться в одному із спірних приміщень, а саме в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б” на першому поверсі загальною площею 123, 8 кв. м. на підставі розпорядження Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві Ради № 1892 від 16.12.2008 року та на підставі договору оренди № 34/08 від 16.12.2008 року, укладеного між Благодійнийний фонд «Асоціація діячів сучасного мистецтва України» та Комунальним підприємством “Оренда”.

Розглянувши зазначену заяву, докази в її обґрунтування, заслухавши пояснення представника заявника, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення заяви та на підставі приписів статті 27 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - Благодійний ний фонд «Асоціація діячів сучасного мистецтва України», оскільки рішення зі спору може вплинути на його права або обовязки щодо однієї із сторін.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заява про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника заявника, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

В листопаді 2007 року до господарського суду Харківської області звернувся Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" із позовною заявою до Підприємства об'єднання громадян "Українська юридична компанія" "Всеукраїнської організації інвалідів" "Союз організацій інвалідів України", м. Харків (далі -1-й відповідач) та Фонду приватизації комунального майна Соломянского району м. Києва (далі - 2-й відповідач) та подальшими доповнення до позовної заяви та заяви про виправлення описки, в яких просив суд: визнати договір купівлі-продажу шляхом викупу об'єктів нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна: приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., укладеним на зазначених в заяві умовах. Також позивач просив суд визнати за ним право власності на об'єкти нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" та - приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. з моменту набрання рішенням законної сили; визнати зазначені об'єкти нерухомого майна нежитловими, зобов'язавши позивача вчинити дії, що переведення вказаних приміщень у категорію нежитлових; зобов'язати "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" на нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. Окрім того просив покласти на першого відповідача витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Вимоги позивача мотивовані тим, що на підставі Договорів оренди №741/06 та №740/06 від 20 грудня 2006 року (далі договори оренди № 740/06 та 741/06 відповідно) у відповідності до розпорядження Голови Подільської районної у м. Києві державної адміністрації №1495, між ТОВ «Українська Національна Компанія з Управління активами» (орендарем, позивачем у справі) та Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією в особі комунального підприємства Оренда, спірні обєкти нерухомого майна були передані орендарю для розміщення Пайового Венчурного Інвестиційного фонду «Київська нерухомість 1». На думку позивача, він, як орендар спірних приміщень, має право на викуп у разі приватизації обєктів оренди. Окрім того, позивач зазначав, що перший відповідач, зобовязався надавати юридичну допомогу при приватизації обєкту нерухомості, проте, такої допомоги першим позивачем надано не було.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 грудня 2007 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.12.2007 року) позов задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу шляхом викупу об'єктів нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., укладеним на відповідних умовах. Визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" на об'єкти нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що згадається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі ¦ її Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та - приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. з моменту набрання рішенням законної сили. Визнано об'єкти нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна: приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. нежитловими, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" вчинити дії, що переведення вказаних приміщень у категорію нежитлових. Зобов'язано "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4в) зареєструвати право власності Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" на нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. Стягнуто з Фонду приватизації комунального майна Подільського району м. Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" (85, 00 грн. державного мита та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Проте, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в повному обсязі виходячи з наступного.

По-перше, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання договору купівлі-продажу шляхом викупу об'єктів нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., укладеним на відповідних умовах, зазначених позивачем у позові, також визнання право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" на об'єкти нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна: приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі в м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та - приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. з моменту набрання рішенням законної сили та визнання об'єкти нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна: приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м. нежитловими, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" вчинити дії, що переведення вказаних приміщень у категорію нежитлових, зобов'язання "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4в) зареєструвати право власності Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" на нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та нежитлові приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що спірні обєкти нерухомості приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А” та „Б”, що складається з наступного майна: приміщення (будівлі споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. А та приміщення (будівлі споруди) у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. Б, є власністю територіальної громади Подільського району м. Києва.

Зазначені спірні обєкти нерухомості передавались власником (КП «Оренда» на підставі розпорядження Подільської райдержадміністрації м. Києва від 10 листопада 2004 року № 1235) в оренду:

-нежитлові приміщення по вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. А на першому поверсі площею 120,3 кв.м. в м. Києві - громадській організації «Асоціації артгалерей України» - для розміщення культурно-мистецької діяльності - на підставі договору оренди № 33- 1 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва від 10 листопада 2004 року (далі договір оренди № 33) , строком до 08 листопада 2005 року, що підтверджується відповідним актом приймання передачі зазначених приміщень, підписаних сторонами договору тією же датою;

-нежитлові приміщення по вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. Б на першому поверсі площею 123,8 кв.м. в м. Києві Благодійному фонду «Асоціації діячів сучасного мистецтва України» - для розміщення культурно-мистецького обєкту - на підставі договору оренди № 34 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд,приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва від 10 листопада 2004 року (далі договір оренди № 34); строком до 08 листопада 2005 року, що підтверджується відповідним актом приймання передачі зазначених приміщень, підписаних сторонами договору тією же датою.

На підставі Договорів оренди №741/06 та №740/06 від 20 грудня 2006 року (далі договори оренди № 740/06 та 741/06 відповідно) у відповідності до розпорядження Голови Подільської районної у м. Києві державної адміністрації №1495, між ТОВ «Українська Національна Компанія з Управління активами» (орендарем, позивачем у справі) та Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією в особі комунального підприємства Оренда, спірні обєкти нерухомого майна приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А” та „Б”, що складається з наступного майна: приміщення (будівлі споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. «А» та приміщення (будівлі споруди) у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. «Б» були передані орендарю для розміщення Пайового Венчурного Інвестиційного фонду «Київська нерухомість 1» недивірсифікованого виду закритого типу. Згідно з пунктами 1.2 зазначених договорів оренди №741/06 та №740/06 приміщення передаються орендарю згідно з актом приймання передачі, що є додатками до договорів оренди 741/06 та №740/06 та є їх невідємними частинами. Натомість, в матеріалах справи, відсутні відповідні акти приймання - передачі позивачу спірних приміщень, що в свою чергу, не доказує факт їх передачі позивачу. Пунктами 6.2 зазначених договорів оренди №741/06 та №740/06 їх сторони погодили строк їх дії з 20 грудня 2006 року по 18 грудня 2007 року, але не більш, ніж до початку конкурсу до продажу приміщень.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач, як орендар спірних приміщень, має право на викуп у разі приватизації обєктів оренди.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, та зазначено заявником, як на підставу нововиявлених обставин, рішенням господарського суду м. Києва у справі № 2/213, яке набрало законної сили, та яким позовні вимоги Громадської організації «Асоціації артгалерей України» задоволені повністю, визнано недійсним договір № 740/06 від 20 грудня 2006 року, укладений між Комунальним підприємством «Оренда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Національна Компанія з Управління Активами», визнано договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва № 33-1 від 10.11.2004 року укладеним на строк до 06.11.2007 року, визнано недійсним договір № 04 суборенди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. А та 22-а, літ. Б від 17.03.2007 року, укладений між ТОВ «Українська Національна Компанія з Управління Активами» та підприємством обєднання громадян «Українська юридична компанія» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», стягнуто з відповідачів судові витрати.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому колегія суддів враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Як підставу нововиявлених обставин в заяві Господарському суду Харківської області, Громадська організація «Асоціації артгалерей України» посилається на:

- лист Комунального підприємства «Оренда» від 17.03.2011 року за вх. № 178 , зі змісту якого вбачається, що між КП «Оренда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Національна Компанія з Управління Активами» по вул. Андріївський узвіз, 22,22-А,22-Б,22-В, договори оренди ніколи не укладались;

- лист Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві Ради № 3911-09. від 17.09.2010 року, зі змісту якого вбачається, що:

1) Процедура приватизації щодо зазначених будинків (приміщень) по вул.. Андріївський узвіз , 22-А,Б не застосовувалась;

2) Кошти до районного бюджету не зараховувались;

3) Право власності на будинок та реєстрація здійснено незаконно та без відома органу виконавчої влади Подільського району м. Києва.

- лист КП „Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району № 04-1466-Д, від 02.12.2010р., зі змісту якого вбачається, що будинок № 22а літера А по вул.. Андріївський узвіз, м. Київ - знаходиться у власності територіальної громади Подільського району м. Києва та перебуває на балансі територіального підприємства „ Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району. Будинок в нежитловий фонд не переведений.

Матеріали справи містять аналогічні за змістом листи, адресовані на адресу Прокуратури Подільського району м. Києва, зокрема:

- лист Комунального підприємства «Оренда» від 19.01.2011 року за вх. № 28 , зі змісту якого вбачається, що починаючи з 2006 року по 2011 рік між КП «Оренда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Національна Компанія з Управління Активами» по вул. Андріївський узвіз, 22,22-А,22-Б,22-В, починаючи з 2006 року по січень 2011 року, договірні відносини, відсутні;

- лист Відділу Приватизації Комунального майна Подільського району м. Києва, зі змісту якого вбачається, що спірні приміщення без відома органів виконавчої влади Подільського району м. Києва, без сплати будь-яких грошових коштів за обєкт приватизації, передані у приватну власність та здійснена їх реєстрація в Київському БТІ.

Також, матеріали справи свідчать про те, що спірні обєкти нерухомості, на момент розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами передані власником (КП «Оренда» на підставі розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 грудня 2008 року № 1892) в оренду:

-нежитлові приміщення по вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. А на першому поверсі площею 120,3 кв.м. в м. Києві - громадській організації «Асоціації артгалерей України» - для розміщення культурно-мистецької діяльності - на підставі договору оренди № 33- 1/10 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва від 02 березня 2010 року (далі договір оренди № 33-1/10) , строком до 01 березня 2013 року, що підтверджується відповідним актом приймання передачі зазначених приміщень, підписаних сторонами договору тією же датою;

-нежитлові приміщення по вул. Андріївський узвіз, 22-а літ. Б на першому поверсі площею 123,8 кв.м. в м. Києві Благодійному фонду «Асоціації діячів сучасного мистецтва України» - для розміщення культурно-мистецького обєкту - на підставі договору оренди № 34/08 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва від 16 грудня 2008 року (далі договір оренди № 34/08), строком до 15 грудня 2011 року, що підтверджується відповідним актом приймання передачі зазначених приміщень, підписаних сторонами договору тією же датою.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації №542 від 12 квітня 2007 р. щодо Позивача було застосовано пільгову ставку орендної плати у розмірі 10 % терміном на 3 (три) місяці на період проведення ремонтних робіт в нежитлових приміщеннях згідно з додатком.

Рішенням сесії ХХVІ від 07.02.2006 року за № 448 Подільської районної ради в м. Києві затверджено перелік обєктів комунальної власності територіальної громади Подільського району, а саме, нежитлові приміщення, що підлягають приватизації конкурентним способом (аукціон, конкурс), згідно з додатком № 4 , зокрема, згідно з пунктами 11,18 зазначеного додатку - нежитлові приміщення ), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А” та „Б”.

Таким чином, спірне приміщення є комунальною власністю територіальної громади Подільської районної у м. Києві ради.

Відповідно до приписів пункту 30 статті 26, пункту 6 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні ”, ст.ст. 319, 321 Цивільного кодексу України, до виключної компетенції Подільської районної у м. Києві ради, як власника комунального майна, належить прийняття рішень щодо його відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, переліку обєктів комунальної власності, які підлягають приватизації, визначення доцільності, порядку та умов приватизації таких обєктів.

Відповідно до ч.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За правилами ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до п.30 ст. 26 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні”, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, в тому числі: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб, що є державною або комунальною власністю. Порядок відчуження такого майна визначається, зокрема, Законом України “ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Відповідно до Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна”, приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

При цьому ч. 1 ст 3 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено, що місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають:

- продажу на аукціоні, за конкурсом;

- викупу.

В силу п.51 Закону України „Про державну програму приватизації ”, орендар отримує право на викуп орендованого ним обєкта лише за умови прийняття рішення про приватизацію орендованого майна, а таке рішення згідно ст.7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приймають місцеві ради народних депутатів, які за поданням органів приватизації затверджують переліки обєктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, або викупу.

Відповідно до статті 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується до тих обєктів, які не були продані на аукціоні чи за конкурсом і були включені до переліку обєктів, що підлягають приватизації шляхом викупу і були здані в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України “Про оренду державного і комунального майна”.

Відповідно до ст. 289 Господарського кодексу України, орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Таким чином, Законом конкретно визначені випадки, коли у орендаря виникає право викупу майна, відносно якого є рішення про приватизацію.

Натомість, якщо припустити, що договори оренди існують, із їх змісту, зокрема, з пунктів 2.12 договорів оренди №741/06 та №740/06 вбачається, що в разі приватизації обєкту оренди, орендар зобовязаний і 10-й термін надати орендодавцю копію нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу обєкта оренди та акта приймання передачі, між тим, пунктом 6.2 зазначених договорів оренди сторони погодили строк їх дії з 20 грудня 2006 року по 18 грудня 2007 року, але не більш, ніж до початку конкурсу до продажу приміщень.

Отже, з аналізу зазначених договорів оренди та рішення сесії ХХVІ від 07.02.2006 року за № 448 Подільської районної ради в м. Києві вбачається, що спірні нежитлові приміщення підлягають приватизації конкурентним способом шляхом продажу за конкурсом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців. Покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивачем, в порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України належними доказами не доведено в установленому законом порядку з поданням відповідних доказів, докази подання відповідної заяви, та докази про відмову в її задоволені.

Відповідно до ст.8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудит. Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України. Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами, які діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Ст. 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Статтями 15,16,18 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачені відомості, що повинна містити в собі інформація про об'єкти, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, умови участі покупців в аукціоні, конкурсі та порядок проведення конкурсу.

Проте, з матеріалів справи вбачається, позивачем зазначені вимоги закону та договорів оренди, виконані не були, конкурс на продаж спірних обєктів, проведений не був, позивач участі в конкурсі не приймав, спірні обєкти нерухомості позивачем за конкурсом придбані не були.

Натомість позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі продажу шляхом викупу об'єктів нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., укладеним на відповідних умовах, зазначених позивачем у позові, у звязку з чим визнання за ним право власності на спірні обєкти нерухомості.

При цьому позивач просить встановити ціну продажу на підставі Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 22-а, літ. А та літ. Б, зробленого субєктом оціночної діяльності ТОВ "Трансєвро", а саме, за ціною за літ. «А» - 1339330,00 грн. та літ. «Б» - 918100,00 грн.

Натомість, колегія суддів зазначає, що за приписами пунктів 17, 18, 23 Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України № 1891 року від 10.12.2003 року прийняття, погодження та затвердження оцінки майна державними органами приватизації, органами, уповноваженими управляти державним майном, чи виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування здійснюється на підставі результатів рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Затвердження оцінки майна здійснюється шляхом видання наказу про затвердження акта оцінки майна або скріплення печаткою та підписом керівника державного органу приватизації (органу, уповноваженого управляти державним майном) чи виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування висновку про вартість майна.

Погодження висновку про вартість майна здійснюється шляхом скріплення його печаткою та підписом керівника відповідного органу або іншої уповноваженої на це особи.

Висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу або продажу конкурентними способами (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу), дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження.

Дія висновку про вартість майна продовжується наказом відповідного органу, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року від дати затвердження.

Проте, матеріали справи не містять висновку про вартість майна, який відповідає зазначеним правовим нормам та міг бути використаний для укладення договору купівлі-продажу.

Позивачем не доказано суду наявності обставин, за якими закон повязує настання обставин щодо укладання з ним договору купівлі-продажу спірного майна.

Враховуючи вимоги ст.ст. 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків обєктів, що підлягають приватизації певним способом та подальше укладання договору купівлі-продажу.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на комунальне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 цього кодексу).

Згідно з положеннями ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту, визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту ст.ст. 638, 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У ст. 649 Цивільного кодексу України зазначено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Порядок укладання господарських договорів визначено також у главі 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

-вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

-примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

-типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

-договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

У статті 187 Господарського кодексу України закріплено наступне: спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обовязковим на підставі закону або в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобовязані укласти певний договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Аналіз наведених вище правових норм та обставин справи свідчить про те, що за рішенням суду укладаються лише певні господарські договори, перелічені у ст. 187 Господарського кодексу України, ст. 649 Цивільного кодексу України.

Укладення між позивачем та першим відповідачем договору купівлі-продажу, не є обовязковим для сторін в контексті вказаних вище приписів закону.

Більш того, за змістом ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Механізм вирішення розбіжностей, що виникають при укладення договорів та передання переддоговірних спорів на вирішення суд, встановлений статтею 181 Господарського кодексу України.

Зокрема, частина 5 вищевказаної статті вказує на те, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобовязана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду у двох випадках:

- якщо укладення договору є обовязковим для сторін в силу закону;

- якщо є згода обох сторін на передання спору на вирішення суду.

В інших випадках у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч.8 ст. 181 ГК України).

Отже, проект договору та протокол розбіжностей є в даному випадку доказами щодо вжиття заходів досудового врегулювання господарських спорів, а також вони є свідченням існування спору, який сторони передають на вирішення господарського суду.

Суд суддів звертає увагу на те, що норми ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 84 Господарського процесуального кодексу України містять застереження на те, що у спорі про спонукання до укладення договору в резолютивній частині рішення вказують умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. День набрання чинності рішенням суду щодо переддоговірного спору вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначене інше.

Отже, викладення змісту договору в судовому рішенні є обов'язковою умовою його повноти, законності та обґрунтованості. Невизначення судом умов договору зумовлює неможливість набуття ним чинності разом з рішенням суду та нездатність цього способу захисту досягти мети - визнання прав та законних інтересів позивача.

Всупереч зазначеного, в матеріалах справи відсутній підписаний проект договору, про зобовязання укласти якого просить позивач, та докази щодо вжиття позивачем вищезазначених заходів досудового врегулювання господарських спорів.

При вирішенні даного спору суд вважає за необхідне зазначити те, що під укладенням договору на підставі закону розуміється імперативне застереження про це в законі (що охоплює і підзаконні нормативно-правові акти). Відсутність такого застереження зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання укласти договір з огляду на порушення ст. 19 Конституції, згідно з якою ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законом.

За таких умов, покладання на відповідача обовязку по вчиненню дій не передбачених ні нормами права, ні договором є безпідставним і неправомірним. Це суперечить Конституції України (ст. 19), якою визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Також це не відповідає положенням ст.14 Цивільного кодексу України відповідно до якої цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на зазначене, враховуючи приписи вищенаведених норм матеріального права, колегія суддів не знаходить правових підстав щодо задоволення позову про визнання договору купівлі продажу договору купівлі-продажу шляхом викупу об'єктів нерухомого майна - приміщення (будівлі, споруди), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 22-а літ. „А" та „Б", що складається з наступного майна : приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А" загальною площею 121, 4 кв. м. та приміщення (будівлі, споруди) на першому поверсі у м. Києві, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „Б" загальною площею 123, 8 кв. м., укладеним на відповідних умовах, зазначених позивачем у позові, у звязку з чим відмовляє в задоволені цих позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на спірні обєкти нерухомості, колегія суддів зазначає наступне.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

У відповідності до ст. 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В розумінні вказаної статті, метою якої є використання вказаного права щодо усунення невизначеності відносин власності індивідуально визначеного майна, чи факти оспорювання чи не визнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власникові володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, надає право звернутись власника цього майно до суду про визнання за ним цього права.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Згідно зі статтею 23 зазначеного Закону, право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. У разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта. У триденний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, платежі за спірні обєкти нерухомості їх внесені до бюджету не були.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження підстав для визнання за ним права власності на спірні обєкти, те, що з матеріалів справи не вбачається порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, враховуючи, та те, що колегія суддів не знайшла правових підстав для укладання з позивачем договору купівлі продажу, колегія суддів відмовляє в задоволенні цих позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача щодо переведення спірних обєктів нерухомості до нежитлових, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з чинним Житловим кодексом Української РСР житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян.

Крім того, враховуючи вимоги законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» , а також Цивільного кодексу України щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке знаходиться у спільній частковій власності, за згодою всіх учасників володіння цим майном, у випадку, коли в житловому будинку є приватизовані квартири, при переобладнанні приміщень такого будинку під офіси, торговельні організації тощо з використанням місць загального користування будинку необхідна згода власників приватизованих квартир.

Використання житлових приміщень з іншою метою проводиться в разі визнання їх непридатними для проживання з подальшим переведенням у нежитлові, що регламентується Житловим кодексом УРСР та постановою Ради міністрів УРСР від 26.04.1984 р. N 189 "Про порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання".

Водночас, відповідно до вимог державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" приміщення магазинів роздрібної торгівлі допускається розміщувати виключно на першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків, а приміщення громадського призначення , крім приміщень громадського призначення гуртожитків і житлових будинків для осіб похилого віку та сімей з інвалідами, повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку.

Таким чином, виконання робіт з перебудови та перепланування житлових приміщень у багатоквартирних будинках із подальшим використанням їх як нежитлових приміщень повинно здійснюватися за згодою співвласників будинку та без обмеження їх інтересів та житлових прав.

Порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції встановлено Законом України «Про врегулювання містобудівної діяльності».

Цим Законом встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється. Дозвіл на виконання робіт із переобладнання та перепланування жилих приміщень повинен надаватися за рішенням виконавчих органів міських (районних) рад та за погодженням органів містобудування та архітектури, санітарних і протипожежних служб. Проектна документація на переобладнання і перепланування квартир обов'язково повинна погоджуватися з місцевими органами державного нагляду.

З зазначеного вбачається, що саме Київській міській державній адміністрації надано право проводити переведення житлових будинків (приміщень) у нежитлові тільки у виключних випадках, на підставі порядку, визначеного ч.2 (п.п.2.1-2.6) Розпорядження КМДА від 01.10.2002 року № 1825 «Про Порядок переведення жилих будинків і жилих приміщень в нежитлові в м. Києві».

Натомість, позивачем не надано суду доказів його виконання зазначеного порядку з одержанням Дозволу на виконання робіт із переобладнання та перепланування жилих приміщень в нежитлові.

З огляду викладене та те, що позивачем не надано суду доказів виконання вищезазначених правил, норм з додержанням вимог вищезазначеного порядку з одержанням Дозволу на виконання робіт із переобладнання та перепланування жилих приміщень в нежитлові, колегія суддів не знаходить правових підстав щодо задоволення позовних вимог в частині переведення спірних обєктів нерухомості до нежитлових.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, які стали підставою для розірвання договору оренди.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таке право суду пов'язано з тим, що судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Позивач не надав до матеріалів справи документів, на підтвердження вимог щодо необхідності укладання з ним договору купівлі-продажу на спірні обєкти нерухомості, визнання за ним за цими обєктами нерухомості права власності та необхідністю переведення спірних обєктів нерухомості з житлових та нежитлові.

До матеріалів справи не надано жодного іншого доказу на підтвердження того, що на момент звернення до суду відповідачі порушили його права чи законний інтереси.

Нормами статті 21 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким

Статтею 23 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем не заявлено жодних вимог до першого відповідача.

Окрім, того з матеріалів справи вбачається, що “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” не є стороною у справі, а тому суд не може приймати рішення (зобовязання зареєструвати право власності) щодо особи, яка не є стороною у справі.

Викладене означає, що позовні вимоги не ґрунтуються на правових нормах і є безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Відповідно до ст.113 ГПК України, Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) у випадку, встановленому пунктом 1 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, встановлених пунктами 2, 3 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) у випадку, встановленому пунктом 4 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

4) у випадку, встановленому пунктом 5 частини другої статті 112 цього Кодексу, - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Заява про перегляд судового рішення подається до господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона реєструється з дотриманням порядку, передбаченого частинами другою, третьою статті 2-1 цього Кодексу

Отже, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Асоціація артгалерей України скористалась своїми правами та звернулась до суду з заявою про перегляд судовому рішення за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, зокрема, їх наявність на час розгляду справи, та те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Згідно з приписами п.1 розяснення Президії Вищого Господарського суду України № 04-5/563 від 21.05.2002 року “Про деякі питання практики перегляду рішень,ухвал, постанов за нововиявленими обставинами ”: “Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. ”

Відповідно до пункті 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.1981 року № 1 “Про практику перегляду судами у звязку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах , що набрали законної сили”, як нововиявленні можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення,ухвали,постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд ( наприклад, виявлення факту, що сторона була недієздатною, угода чи актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конституційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів, повязаних з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта тощо).

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27.02.1981 року за N 1 вказано, що посилання в заяві або поданні на наявність у матеріалах справи завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивих документів або речових доказів за загальним правилом визнається підставою для перегляду судового рішення, якщо ці обставини встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно розяснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/563 від 21.05.2002 року “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами”, якщо нововиявлені обставини повязані із виявленням фактів подання експертом завідомо неправильного висновку, який було покладено в основу судового рішення, або завідомо неправильного перекладу документів чи пояснень учасників процесу або подання фальшивих документів тощо, такі факти також можуть бути підтверджені у встановленому законом порядку.

Днем виконання названих обставин слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо нововиявлена обставина повязана з вироком чи рішенням суду. Днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідного судового акту. Або день, коли заявникові стало відомо про набрання сили вироком або рішенням.

Як свідчать матеріали справи, 09 березня 2011 року до господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. № 4404) про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, в якій Асоціація артгалерей України просить суд залучити її до участі у справі як третю особу на стороні заявника, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Заяву було мотивовано тим, що рішення по даному спору суттєво вплине на законні права заявника, оскільки Асоціація артгалерей України знаходиться в одному із спірних приміщень, а саме в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 22-а, літ. „А” на першому поверсі загальною площею 121, 4 кв. м. на підставі розпорядження Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві Ради № 175 від 02.03.2010 року та на підставі договору оренди № 33-1/10 від 02.03.2010 року, укладеного між Асоціаціацією артгалерей України та Комунальним підприємством “Оренда”.

Ухвалою господарського суду від 09 березня 2011 року у даній справі зазначену заяву задоволено та залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача Асоціацію артгалерей України, ідентифікаційний код 23699422.

30 березня 2011 року третя особа - Асоціація артгалерей України звернулась до суду з заявою (вх. № 36), в якій просить суд переглянути за новоявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2007 року у справі № 40/498-07 та ухвали господарського суду Харківської області від 24.12.2007 року у справі № 40/498-07; скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2007 року у справі № 40/498-07 та ухвалу господарського суду Харківської області від 24.12.2007 року у справі № 40/498-07; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Українська Національна Компанія з Управління активами" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

З зазначеного вбачається, що третя особа в межах строку, встановленого статтею 112 ГПК України скористалась своїм правом та звернулась до суду з відповідною заявою про перегляд рішення суду за ново виявленими обставинами.

Таким чином вищенаведені факти, які встановлені у рішенні господарського суду міста Києва у справі № 2/213 від 06.11.2007 року, ухвалі господарського суду м. Києва у справі № 2/214, обставини, викладені в листах Комунального підприємства «Оренда» від 17.03.2011 року за вх. № 178 , Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві Ради № 3911-09. від 17.09.2010 року, КП „Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району № 04-1466-Д, від 02.12.2010р., Комунального підприємства «Оренда» від 19.01.2011 року за вх. № 28 , Відділу Приватизації Комунального майна Подільського району м. Києва та договори оренди № 33/1-10 від 02.03.2010 року та № 34/08 від 16.12.2008 року спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, вони існували під час розгляду справи, проте не були відомі заявником на час розгляду справи та є ново виявленими у розумінні ст.112 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з чим колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяву третьої особи - Асоціація артгалерей України звернулась до суду з заявою (вх. № 36 від 30.03.2011 року) за нововиявленими обставинами та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11 грудня 2007 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.12.2007 року в повному обсязі, прийнявши нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 та враховує роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до п. 6.4. який у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 316, 328 Цивільного кодексу України, ст..20,136 Господарського кодексу України, Законом України "Про приватизацію державного майна", Житловим кодексом Української РСР, ст.ст. 1, 4, 12, 21,27,33, 43, 44, 49, статтями 82-85 статтями 112-114, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача Благодійний фонд «Асоціація діячів сучасного мистецтва України, ідентифікаційний код 26060519.

В задоволенні заяви Асоціації артгалерей України про забезпечення позову (вх. № 8345 від 11.04.2011 р.) відмовити повністю.

Заяву третьої особи - Асоціація артгалерей України про перегляд рішення суду від 23.09.2003 р, по справі № 20/525-03 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області рішення господарського суду Харківської області від 11 грудня 2007 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.12.2007) скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженною відповідальністю “Українська Національна Компанія з Управління активами”(01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд.2, кв.110; код ЄДРПОУ 33938027) на користь Асоціації артгалерей України (04070, м. Київ, вул.. Андріївський узвіз, 22-А код 23699422) 42,50 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Бринцев О.В.

суддя Мамалуй О.О.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано 18 квітня 2011 року