Рішення № 16285129, 07.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2011 р. Справа № 5023/2251/11

вх. № 2251/11

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Гончар О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. - довіреність б/н від 28.03.2011 року

відповідача - ОСОБА_2 - довіреність б/н від 29.03.2011 року

розглянувши справу за позовом ПП "Ричмонд-Сервіс", м. Одеса

до ПП "Харківбудмонтаж", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати недійсним договір №28/07 від 28.07.2010 року. В обґрунтування свого позову, позивач вказує, що вказаний договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджена істотна умова договору поставки ціна, а тому цей договір повинен бути визнаний судом недійсним.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та додані документи, суд встановив наступне.

28.07.2010 р. між відповідачем та позивачем був укладений договір №28/07. За умовами вказаного договору продавець (позивач) передає, а покупець (відповідач) приймає та здійснює оплату вартості товару на умовах цього договору. Найменування товару, ціна, кількість та асортимент зазначаються у видаткових накладних.

Поставка товару здійснюється продавцем товару.

Відповідно п. 3 договору загальна сума договору складає 15000000,00 грн. оплата товару здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця протягом 90 днів з моменту передачі товару.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 14383558,51 грн.

Факт передачі товару підтверджено даними наступними видатковими накладними: №020811 від 02.08.2010 р. на суму 69500,00 грн.; №10084 від 10.08.2010 р. на суму 4718,09 грн.; №12083 від 12.08.2010 р. на суму 38805,00 грн.; №13085 від 13.08.2010 р. на суму 119400,00 грн.; №21081 від 21.08.2010 р. на суму 7842,19 грн., №27085 від 30.08.2010 р. на суму 995000,00 грн.; №310867 від 31.08.2010 р. на суму 24526,67 грн.; №300812 від 30.08.2010 р. на суму 865650,00 грн.; №300813 від 30.08.2010 р. на суму 865650,00 грн.; №310866 від 31.08.2010 р. на суму 15800,60 грн.; №310868 від 31.08.2010 р. на суму 169150,00 грн.; №310869 від 31.08.2010 р. на суму 149250,00 грн.; №310870 від 31.08.2010 р. на суму 497500,00 грн., №310871 від 31.08.2010 р. на суму 4988765,96 грн.; №310872 від 31.08.2010 р. на суму 4975000,00 грн., №310873 від 31.08.2010 р. на суму 597000,00 грн. та наступними податковими накладними: №020811 від 02.08.2010 р., №10084 від 10.08.2010 р.; №12083 від 12.08.2010 р.; №13085 від 13.08.2010 р.; №21081 від 21.08.2010 р.; №27085 від 30.08.2010 р.; №310867 від 31.08.2010 р.; №300812 від 30.08.2010 р.; №300813 від 30.08.2010 р.; №310866 від 31.08.2010 р., №310868 від 31.08.2010 р.; №310869 від 31.08.2010 р.; №310870 від 31.08.2010 р.; №310871 від 31.08.2010 р.; №310872 від 31.08.2010 р.; №310873 від 31.08.2010 р.

Аналізуючи вищевказані накладні, суд дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість» та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірного правочину), якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що спірний договір не відповідає вимогам частини 1 статті 203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки він суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, так як при його укладенні сторонами не дотримано вимог ст. 712 ЦК України, ч.3 ст. 180 ГК України щодо узгодження істотної умови договору його ціни.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.

Під недійсним правочином відповідно до вимог чинного законодавства слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Поняття договору поставки закріплено в частині 1 статті 712 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім, або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач при зверненні з позовом не зазначив норму матеріального права, яка була сторонами порушена на момент підписання договору.

Виходячи із аналізу статті 691 ЦК України, якою встановлена ціна товару за договором купівлі-продажу (в тому числі і за договором поставки), можна дійти висновку, що ціна є несуттєвою умовою договору поставки, оскільки зазначена стаття допускає можливість її встановлення виходячи з умов договору, чи, якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи із його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при укладенні договору №28/07 від 28.07.2010 року сторони визначили за якою саме ціною покупець зобов'язаний сплатити продукцію за ціною зазначеною у видаткових накладних.

Із вказаних договору, видаткових та податкових накладних вбачається, що в них сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, вагу, упаковку, ціну та загальну вартість кожної партії, яка сформована на підставі заявки позивача. Зазначені документи підписані сторонами, засвідчені їх печатками, а тому є невід'ємними додатками до договору №28/07 від 28.07.2010 року.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши копію договору поставки товару №28/07 від 28.07.2010 року, наданого до матеріалів справи, суд встановив, що сторони при його підписанні домовилися щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками.

Договір було скріплено печатками підприємств, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, оскільки за змістом ч.2 ст.207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що посилання, про те, що спірний договір №28/07 від 28.07.2010 року є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджена істотна умова договору поставки ціна, є безпідставним.

Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобовязання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.

Надані відповідачем письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору №28/07 від 28.07.2010 року були направлені на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з договору №28/07 від 28.07.2010 року і таким чином правочин, у вигляді поставки товару №28/07 від 28.07.2010 року, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір №28/07 від 28.07.2010 року є дійсним, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.

Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовом, предметом якого є крім іншого вимога про стягнення з відповідача на його користь 15000,00 грн. в якості відшкодування збитків за договором №28/07 від 28.07.2010 р. При цьому позивач посилається на ту обставину, що ним було здійснено ряд дій направлених на підготовку до виконання спірного договору та на здійснення вказаних дій витрачено 15000,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення 15000,00 грн. в якості відшкодування збитків за договором №28/07 від 28.07.2010 р., задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки судом встановлено, що договір №28/07 від 28.07.2010 року є дійсним, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, за таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов ПП «Ричмонд Сервіс» в частині відшкодування збитків таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний ___ квітня 2011 року.