Рішення № 16283979, 14.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2011Справа №5002-32/1579-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Ялтинський комбінат харчування» (98600, АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул.. Умільців, 2 ідентифікаційний код 01431848)

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про стягнення 2 874,27 грн.

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Ялтинський комбінат харчування» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2874, 27 грн., у тому числі 1917, 69 грн. заборгованості з орендної плати, 475, 75 грн. заборгованості за електроенергію , 183, 98 грн. інфляційних втрат, 47, 85 грн. 3% річних та 249, 00 грн. пені.

Ухвалою господарського суду від 18.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 28.04.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 28.04.2011р., від 16.05.2011р., від 26.05.2011р., від 07.06.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором оренди від 01.04.2009р. в частині повної та своєчасної оплати орендної плати та компенсації на електроенергію, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Довідці з ЄДРЮОФОП на відповідача, яка залучена до матеріалів справи ( а.с. 35).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Кореспонденція, направлена на адресу відповідача Господарським судом АР Крим повертається на адресу суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про небажання відповідача отримувати кореспонденцію.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2009р. між Відкритим акціонерним товариством «Ялтинський комбінат харчування» (Орендодавець) (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) (відповідач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення. ( а.с. 10-13).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець зобовязується передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення головного корпусу загальною площею 78, 2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Сторонами договору в пункті 4.1 закріплено, що вартість оренди складає 1798, 60 грн. на місяць з врахуванням ПДВ. Також Орендар компенсує Орендодавцеві вартість вивозу одного контейнеру сміття.

Згідно з пунктом 4.2 Договору Орендна плата перераховується не пізніш 10 числа кожного місяця, згідно з виставленим рахункам.

Крім того, пунктом 4.7 Договору сторони встановили, що Орендар компенсує Орендодавцеві й, зокрема, електричну енергію.

01.04.2009р. сторонами підписаний акт приймання-передачі ( а.с. 20).

25.06.2010р. позивачем виставлений рахунок № СФ-0000352 за оренду приміщення за червень 2010р. та вивезення сміття на загальну суму 1905, 71 грн. ( а.с. 23).

31.07.2010р. рахунок № СФ-0000434 за оренду та вивезення сміття за липень 2010р. на загальну суму 1035, 25 грн. ( а.с. 22).

Як зазначає позивач, та вбачається з виписок банку по розрахунках, зазначені рахунки відповідачем оплачені не були.

Проте 15.07.2010р. відповідач оплатив 1000, 00 грн., зазначивши в найменуванні платежу рахунок 548 від 29.06.2010р. ( а.с. 24).

Оскільки, позивач самостійно зазначив, що ці грошові кошти зараховані в якості погашення заборгованості за рахунками, на підставі яких розглядається заборгованість в рамках даної справи, суд вважатиме факт часткового погашення заборгованості доведеним, оскільки він не заперечується, а навпаки зазначається самим позивачем.

Крім того, станом на 25.06.2010р. існувала переплата орендної плати в розмірі 23,27 грн.

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, зазначити наступне.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підставою виникнення зобовязання в даному випадку виступає договір оренди.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався правом подання відзиву та обґрунтування заперечень, у випадку їх наявності. Відповідачем, всупереч вимог чинного законодавства, не надано суду доказів відсутності заборгованості, тоді як позивачем, навпаки, до матеріалів справи залучені документи, на підставі яких можна твердити, що заборгованість відповідача перед позивачем існує, є обґрунтованою, доведеною та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд вважає що 1917,69 грн. заборгованості підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 67,07 грн. та 3% річних у розмірі 18,57 грн. за рахунком № 352 від 25.06.2010р. , інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 80, 75 грн. та 3% річних у розмірі 19, 15 грн. за рахунком № 434 від 31.07.2010р.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Період прострочення заборгованості за рахунком № 352 від 25.06.2010р. починає спливати з 10.07.2010р.,за рахунком № 434 від 31.07.2010р. 10.08.2010р.

Таким чином сума інфляційних втрат за рахунком № 352 від 25.06.2010р. за період з липня 2010р. по березень 2011р. повинна обчислюватись наступним чином:

інфляційні втрати = ( (882, 44 грн. х 99,8 х101,2 х 102,9 х 100,5 х 100,3 х 100,8 х101,0 х 100,9 х 101,4) / 100 ) 882, 44 грн. = 80, 49 грн.

сума інфляційних втрат за рахунком № 434 від 31.07.2010р. за період з серпня 2010р. по березень 2011 р. повинна обчислюватись наступним чином:

інфляційні втрати = ( (1035, 25 грн. х 101,2 х 102,9 х 100,5 х 100,3 х 100,8 х101,0 х 100,9 х 101,4) / 100 ) 1035, 25 грн. = 85, 52 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за період з липня 2010р. по березень 2011р. за несвоєчасну оплату орендної плати становить 166, 01 грн., проте, оскільки суд позбавлений права входити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума до сплати інфляційних втрат через несвоєчасну оплату орендних платежів в розмірі 147, 82 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обовязку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за рахунком № 352 від 25.06.2010р. за період з 10.07.2010р. по 22.03.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

882, 44 грн. х 256 днів прострочення х 3% / 365 днів = 18,57 грн.

сума 3% річних за рахунком № 434 від 31.07.2010р. за період з 10.08.2010р. по 22.03.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

1035, 25 грн. х 225 днів прострочення х 3% / 365 днів = 19, 15 грн.

А отже, сума 3% річних, нарахованих внаслідок несвоєчасної оплати орендної плати, підтверджується матеріалами справи в розмірі 37, 72 грн. та саме в цій сумі визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення відповідачем умов договору оренди у розмірі 195, 98 грн.

Відповідно до пункту 6.1 Договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені має бути розрахована наступним чином:

За рахунком № 352 від 25.06.2010р. період нарахування повинний обчислюватись з 10.07.2010р. по 08.01.2011р., а пеня повинна бути розрахована наступним чином :

882, 44 грн. х 31 день прострочення х 17% (подвійна облікова ставка НБУ з 08.07.2010р. по 09.08.2010р.) / 365 днів = 12, 74 грн.

882, 44 грн. х 152 дня прострочення х 15,5 % (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 днів = 56,96 грн.

За рахунком № 434 від 31.07.2010р. період нарахування повинний обчислюватись з 10.08.2010р. по 09.02.2011р., а пеня повинна бути розрахована наступним чином :

1035, 25 грн. х 183 дні прострочення х 15,5 % (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 днів = 80,45 грн.

Отже, сума пені, нарахована внаслідок несвоєчасної оплати орендної плати, яка підтверджується матеріалами справи становить 150, 15 грн., та підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.

Крім того, суд вважає за необхідне стосовно вимог позивача, щодо стягнення витрат на електричну енергію зауважити, що , як вже було зазначено вище, компенсування витрат на електричну енергію передбачено сторонами в пункті 4. 7 Договору.

Проте цим же пунктом сторони погодили, що вартість цих витрат визначається відповідно до показників лічильників та окремо погоджених умовах.

Так 01.04.2009р. між сторонами укладений договір про спільне використання електричних мереж ( а.с. 14-18).

Пунктом 7.4 зазначеного договору сторони погодили, що на підставі показників засобів обліку електричної енергії оформлюється акт про обсяги переданої електричної енергії та акт про результати замірів електричної потужності.

Різниця між сумою попередньої оплати та вартістю фактично спожитої електричної енергії повинна бути оплачена протягом 5 операційних днів з дня отримання відповідачем рахунку.

Тобто позивач повинний був, у відповідності до обумовлених договором умов, надати відповідачеві рахунок. Та крім того, підтвердити суму виставлену до сплати, документами, які повинні були бути складеними на підставі показників засобів обліку.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Уклавши вищезазначений договір, сторони самостійно погодили момент виникнення у відповідача зобовязання компенсувати витрати на електричну енергію з моменту отримання рахунку.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що рахунок № СФ-0000372 від 08.07.2010р. за електроенергію на суму 1065, 31 грн. був отриманий відповідачем.

Тобто, до факту доказу отримання рахунку не можна твердити про виникнення обовязку з оплати. Такі умови сторони погодили самостійно, отже твердження про неналежне виконання відповідачем умов договору в частині компенсації вартості електричної енергії є передчасним.

Відповідно до пункту 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

За таких обставин, позивачем не доведена обґрунтованість стягнення 475, 75 грн. за електроенергію.

А оскільки у суду відсутні правові підстави для стягнення суми основного боргу за електроенергію, не можуть бути стягнуті й інфляційні втрати, 3% річних та пеня, нараховані на цю суму.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства «Ялтинський комбінат харчування» (98600, АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул.. Умільців, 2 ідентифікаційний код 01431848) 1917, 68 грн. заборгованості, 147, 82 грн. інфляційних втрат, 37, 72 грн. 3% річних, 150, 15 грн. пені, 79, 97 грн. державного мита та 185, 02 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В задоволенні іншої частини позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду АР Крим А.М. Барсукова

У судовому засіданні 14.06.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 20.06.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.