Постанова № 16273858, 16.06.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/3842/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гіглави О.В.,

при секретарі Дрижирук М.І.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача та третіх осіб - Пусан Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, треті особи: начальник Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області ОСОБА_4, перший заступник начальника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області ОСОБА_5про поновлення на посаді, визнання незаконними, нечинними та скасування наказів про звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, треті особи: начальник Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області ОСОБА_4, перший заступник начальника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області ОСОБА_5про поновлення на посаді, визнання незаконними, нечинними та скасування наказів про звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався, зокрема, на те, що 02.04.2010 його було звільнено із займаної посади на підставі двох наказів, винесених та підписаних різними посадовими особами в один день з різними формулюваннями підстав звільнення, у зв'язку з чим вважає, що вони винесені з порушенням чинного законодавства, є незаконними і підлягають скасуванню, а проведене відповідно до них звільнення здійснене без законних підстав і з грубим порушенням встановленого порядку. Зазначав, що наказ про звільнення по формулюванню підстав звільнення не відповідає вимогам пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). Вказував, що ним виконувалися службові обов'язки, покладені на нього трудовим договором і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, при цьому жодних доказів, які б підтверджували протилежне відповідачем не наведено. Зазначав про те, що в порушення вимог статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" звільнення його з роботи було проведено без попередньої згоди профспілкового комітету. Крім того, вважає, що незаконне порушення його трудових прав, а саме, незаконне звільнення, неповідомлення про суми, належні йому до виплати при звільненні з посади, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, призвели до моральних і фізичних страждань, втрати його нормальних ділових та життєвих зв'язків і вимагають від нього значних додаткових зусиль для організації його життя, а також призвели до погіршення стосунків з оточуючими людьми, до інших негативних явищ, до приниження його честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з погіршенням самопочуття та ушкодженням здоров'я.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.05.2010 відкрито провадження у справі за поданим позовом.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10.06.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010, вказану справу направлено на розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду за предметною підсудністю.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 06.05.2011, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2011 вказана справа прийнята до провадження суддею Гіглавою О.В. та призначено справу до судового розгляду.

В ході судового розгляду справи позивач заявами від 23.05.2011, від 03.06.2011, від 08.06.2011 та від 16.06.2011 збільшував та уточнював позовні вимоги.

В редакції останньої заяви про збільшення та уточнення позовних вимог від 16.06.2011 позивач просив суд визнати незаконними, нечинними та скасувати накази Кременчуцької ОДПІ №100-0 від 02.04.2010 за підписом начальника ОДПІ ОСОБА_4 та №100-0 від 02.04.2010 за підписом в.о. начальника ОДПІ ОСОБА_5 про його звільнення з посади старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ; поновити його на роботі на вказаній посаді; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.04.2010 по 16.06.2011 в розмірі 34917 грн 22 коп.; середню заробітну плату за затримку видачі розрахунку при звільненні за період з 02.04.2010 по 15.04.2010 в сумі 1167 грн 80 коп.; стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 12000 грн; судові витрати, а саме, витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн, витрати позивача та його представника, що повязані з прибуттям до суду в сумі 999 грн 75 коп.; просив допустити негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі і в частині стягнення заробітної плати в межах одного місяця.

Позивач змінені та уточнені позовні вимоги в судовому засіданні підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача та третіх осіб в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що звільнення позивача з посади старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків вчинено законно і обґрунтовано, а саме, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Зазначав, що позивачу неодноразово оголошувалися догани за порушення, вчинені останнім при здійсненні його трудової діяльності в Кременчуцькій ОДПІ. Вказував, що позивача звільнено наказом №100-0 від 02.04.2010 за підписом начальника Кременчуцької ОДПІ ОСОБА_4, останній був ознайомлений з ним під підпис, а тому йому було достеменно відомо на підставі якого наказу його звільнено з посади. Зазначав про те, що затримка по виплаті коштів звільненому працівнику сталася не з вини відповідача, а у зв'язку з особливостями бюджетного фінансування видатків на утримання Кременчуцької ОДПІ. Оскільки позивача було звільнено у відповідності до вимог чинного законодавства, то відповідно позовні вимоги про стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу, затримку видачі розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди та судових витрат, на думку відповідача, слід залишити без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу Кременчуцької ОДПІ №154-о від 01.07.2002 був прийнятий на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірки базових галузей економіки управління податкового аудиту та валютного контролю Кременчуцької ОДПІ на час відсутності основного працівника.

Протягом періоду роботи в Кременчуцькій ОДПІ позивач неодноразово переводився на різні посади.

Згідно з наказом Кременчуцької ОДПІ №352-о від 18.11.2009 ОСОБА_1 переведений на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ.

Наказом Кременчуцької ОДПІ №100-0 від 02.04.2010 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП за систематичне невиконання ним без поважних причин обовязків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'я зані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як встановлено в ході розгляду справи, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади наказом Кременчуцької ОДПІ №100-0 від 02.04.2010 здійснено саме згідно пункту 3 статті 40 КЗпП.

В наказі про звільнення ОСОБА_1 підставою такого визначено: 1) наказ №2842 від 03.09.2009 "Про стан роботи з розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення КОДПІ у серпні 2009 року"; 2) наказ №686 від 30.03.2010 "Про результати розгляду подання прокуратури м. Кременчука"; 3) наказ №690 від 31.03.2010 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

Судом встановлено, що наказом №2842 від 03.09.2009 "Про стан роботи з розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення КОДПІ у серпні 2009 року" старшому ДПРІ відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_1 оголошено догану за невірне застосування законодавчих та нормативних актів при розрахунку суми штрафної санкції по податку на прибуток по матеріалах документальної перевірки ПП "Гезоілсинтез", що призвело до збільшення суми штрафної санкції за результатами розгляду первинної скарги платника податків.

Наказом №686 від 30.03.2010 "Про результати розгляду подання прокуратури м. Кременчука" старшому ДПРІ відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання посадових обовязків, порушення вимог наказу ДПА України від 11.09.08 №584 "Про затвердження зразків форм актів перевірок та Методичних рекомендацій щодо їх оформлення" та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 №327 при оформленні матеріалів перевірки ТОВ "Компанія "МалКом".

Як вбачається з наказу №690 від 31.03.2010 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" Кременчуцькою ОДПІ в листопаді 2009 року було проведено службове розслідування з метою перевірки фактів, викладених в скарзі представника ПП "Пантеон" Таранкової О.О., в ході якого встановлено, що з боку старшого ДПРІ відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_1 допущено порушення виконавської дисципліни, невиконання наказу Кременчуцької ОДПІ від 25.08.2009 №2773 "Про проведення перевірки", Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 27.05.2008 №355 та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327.

Крім того, встановлено факт невручення старшим ДПРІ ОСОБА_1 платнику податків одного примірника акта перевірки. Також ним не забезпечено розгляд листа ПП "Пантеон", отриманого Кременчуцькою ОДПІ 25.09.2009, в якому підприємство просило надати примірник акта перевірки. Акт перевірки підприємству не надано, більш того, взагалі ніякої відповіді підприємству не направлялось.

З метою недопущення в подальшому аналогічних випадків Кременчуцькою ОДПІ було прийнято наступні рішення:

1) матеріали службового розслідування для реагування були направлені до відділу по боротьбі з корупцією в органах ДПС ДПА у Полтавській області (лист від 23.11.2009 №16094/8/13-019);

2) видано наказ від 23.11.2009 №3676 "Про результати службового розслідування", в якому передбачалось: "За порушення виконавської дисципліни, недотримання вимог розпорядчих документів ДПА України при проведенні перевірки ПП "Пантеон", оформленні та реалізації її матеріалів, а також, враховуючи наявність діючого дисциплінарного стягнення (догана, оголошена наказом Кременчуцької ОДПІ №2842 від 03.09.2009) заслуговує на звільнення з органів ДПС старший ДПРІ відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_1, але враховуючи, що матеріали службового розслідування направлені для реагування до відділу по боротьбі з корупцією в органах ДПС ДПА у Полтавській області, остаточне рішення щодо його звільнення прийняти за результатами розгляду матеріалів службового розслідування відділом по боротьбі з корупцією в органах ДПС ДПА у Полтавській області".

За результатами розгляду матеріалів на старшого ДПРІ відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_1 складено протокол від 24.12.2010 про вчинення корупційних діянь.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 10.02.2010 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Дана постанова ОСОБА_1 оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 16.03.2010 постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 10.02.2010 скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу корупційного правопорушення.

Разом з тим, в постанові суду апеляційної інстанції від 16.03.2010 зазначено, що постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 10.02.2010 ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що працюючи старшим ДПРІ вніс до акту №670 від 03.09.2009 недостовірну інформацію про те, що посадові особи ПП "Пантеон" відмовились від підпису акту документальної невиїзної (камеральної) перевірки, однак внесення державним службовцем у відповідні документи (в тому числі акти перевірки) недостовірних даних є, в залежності від умислу та наслідків, дисциплінарним проступком або службовим злочином, а склад корупційного діяння в даному випадку відсутній.

Кременчуцька ОДПІ вбачала в діях ОСОБА_1 склад адміністративного проступку, будь-які матеріали до відповідних органів щодо перевірки наявності в діях ОСОБА_1 складу службового злочину відповідачем не направлялись.

Враховуючи зазначені порушення, а також наявність діючого дисциплінарного стягнення (догани, оголошені наказами Кременчуцької ОДПІ №2842 від 03.09.2009 та №686 від 30.03.2010) ОСОБА_1 наказом Кременчуцької ОДПІ №690 від 31.03.2010 визнано таким, що заслуговує на звільнення.

В своїх поясненнях на імя начальника Кременчуцької ОДПІ від 12.11.2009 ОСОБА_1 пояснив, що ним була здійснена невиїзна перевірка ПП "Пантеон", за результатами якої складено акт невиїзної перевірки від 03.09.2009 за №5042/23-209/25160348. Вказану невиїзну перевірку було проведено в звязку з неможливістю провести виїзну позапланову перевірку ПП "Пантеон", з огляду на відсутність даного підприємства за місцезнаходженням за адресою згідно установчих документів. 03.03.2009 він зробив спробу звязатись з посадовими особами ПП "Пантеон", щоб ознайомити їх з результатами невиїзної перевірки та вручити другий екземпляр акту під розписку. Однак за наявним в нього номером телефону ніхто не відповідав. Було складено акт відмови від підпису від 03.03.2009 №670. В звязку з великою завантаженістю, на той час (надання пояснень, відповіді на скарги), "круговороті подій" того дня акт про неможливість вручення посадовим особам ПП "Пантеон" акту невиїзної перевірки підприємства не складено та не зареєстровано. Примірник акту перевірки залишився неврученим і ненаправленим на адресу підприємства поштовим відправленням. Про запит ПП "Пантеон" від 25.09.2009, надісланий до Кременчуцької ОДПІ з проханням надати другий примірник акту перевірки ПП "Пантеон" він не памятає, але і не заперечує, що можливо отримав його під підпис, разом з іншою поштою, не звернувши на нього "в суматосі" уваги.

За таких обставин, Кременчуцька ОДПІ вважає, що звільнення старшого ДПРІ ОСОБА_1 за систематичне невиконання ним без поважних причин обовязків, вчинено законно і обґрунтовано, тобто на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП при дотриманні вимог статті 149 КЗпП.

Однак, з таким висновком відповідача погодитись не можна, з огляду на наступне.

Як зазначено в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченістаттями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до положень статей 147, 147-1 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення; дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Таким чином, звільнення є заходом дисциплінарного стягнення в розумінні КЗпП.

Строки, протягом яких можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення визначені статтею 148 КЗпП, згідно якої дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Незважаючи на імперативний припис вказаної правової норми, відповідач застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення лише 02.04.2010 за дисциплінарний проступок, вчинений ОСОБА_1 03.09.2009, тобто з пропуском шестимісячного строку.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про протиправність та скасування наказу відповідача від 02.04.2010 № 100-0 "Про звільнення ОСОБА_1.", оскільки його винесено з порушенням імперативу, встановленого статтею 148 КЗпП.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу Кременчуцької ОДПІ №100-0 від 02.04.2010 за підписом начальника ОДПІ ОСОБА_4 підлягають задоволенню, у звязку з чим ОСОБА_1 слід поновити на займаній посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області з моменту його звільнення, тобто з 02.04.2010.

Щодо позовних вимог про скасування наказу №100-0 від 02.04.2010 про звільнення ОСОБА_1 за підписом в.о. начальника Кременчуцької ОДПІ ОСОБА_5, то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки судом встановлено, що це є витяг з наказу №100-0 від 02.04.2010 "Про звільнення ОСОБА_1.", який до того ж в.о. начальника Кременчуцької ОДПІ ОСОБА_5 не підписаний, а завірений головним спеціалістом відділу персоналу Єрмоленко Р.І. Також встановлено, що єдиним актом індивідуальної дії, який визначає підстави та формулювання причини звільнення позивача є наказ Кременчуцької ОДПІ №100-0 від 02.04.2010 за підписом начальника ОДПІ ОСОБА_4

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд вважає, що виплаті підлягає середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу - з 03.04.2010 по 16.06.2011, оскільки вини позивача в розгляді заяви про поновлення на роботі більше одного року не вбачається.

При визначенні розміру середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 вказаного Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Кременчуцької ОДПІ № 5433/П/05-041 від 15.06.2011, в лютому та березні 2010 року (останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню) позивачу нараховано 2492 грн 25 коп. та 2412 грн 64 коп. відповідно. Разом дані нарахування склали суму 4904 грн 89 коп., що не заперечувалось позивачем.

Згідно довідки відповідача № 5436/П/05-041 від 15.06.2011 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 109 грн 00 коп.

Суд зазначає, що середньоденна заробітна плата позивача визначена відповідачем вірно відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, оскільки як вбачається з табелів обліку використання робочого часу за лютий та березень 2010 року ОСОБА_1 в лютому 2010 року повністю відпрацьовано 22 робочих днів, а в березні 2010 року 23 робочих днів. Фактично за два місяці - лютий та березень 2010 року позивачем відпрацьовано 45 робочих днів. Таким чином, шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані позивачем протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (4904 грн 89 коп. : 45 днів) отримуємо розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, яка складає 109 грн 00 коп.

Розрахунок середньоденної заробітної плати, здійснений позивачем, який склав 116 грн 78 коп. є невірним, оскільки позивачем безпідставно не враховано перенесення робочих днів у 2010 році відповідно до розпорядження начальника Кременчуцької ОДПІ №185-р від 25.12.2009, а саме, що робочий день вівторка 5 січня було перенесено на суботу 13 лютого; середи 6 січня на суботу 27 лютого; пятниці 8 січня на суботу 13 березня.

Враховуючи режим роботи Кременчуцької ОДПІ, кількість робочих днів за період з 03.04.2010 по 16.06.2011 становить: квітень 2010 року 19 днів, травень 2010 року 17 днів, червень 2010 року 21 день, липень 2010 року - 22 дні, серпень 2010 року 21 день, вересень 2010 року 22 дні, жовтень 2010 року 21 день, листопад 2010 року 22 дні, грудень 2010 року 23 дні, січень 2011 року 19 днів, лютий 2011 року 20 днів, березень 2011 року 22 дні, квітень 2011 року 20 днів, травень 2011 року 19 днів, червень 2011 року 11 днів.

Загальна кількість робочих днів з дати винесення відповідачем наказу про звільнення по дату постановлення судового рішення складає 299 днів, що не заперечується сторонами у справі.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 32591 грн (299 днів х 109 грн 00 коп.).

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, зокрема, допомога по безробіттю, який працівник мав в цей час.

Згідно довідки Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 14.06.2011, ОСОБА_1 з 19.04.2010 перебуває на обліку як безробітний в даному центрі зайнятості, його дохід з 19.04.2010 по 31.05.2011 становить 5154 грн 18 коп.

Таким чином, остаточна сума виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 27436 грн 82 коп. (32591 грн - 5154 грн 18 коп.).

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.04.2010 по 16.06.2011 в розмірі 34917 грн 22 коп. підлягають частковому задоволенню в частині стягнення середнього заробітку за вказаний період в сумі 27436 грн 82 коп.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1, у строки, визначені статтею 116 КЗпП, про нараховані суми, належні йому при звільненні, оскільки довідка Кременчуцької ОДПІ про нараховані суми, згідно якої позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 22,7 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 01.07.2009 по 02.04.2010 в сумі 1564 грн 54 коп. датована 19.04.2010, а не датою звільнення 02.04.2010 та отримана позивачем на запит його представника після 19.04.2010. Спору про розмір сум, належних ОСОБА_1 при звільненні, у сторін немає. Вказана сума в розмірі 1564 грн 54 коп. перерахована на банківську картку позивача № 4627 0817 1195 2197 в КБ "Приватбанк" 15.04.2010.

В ході розгляду справи представник відповідача наполягав на тому, що вини підприємства відповідача у невиплаті належних ОСОБА_1 сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, немає. В обґрунтування своїх доводів посилався на особливості бюджетного фінансування видатків на утримання Кременчуцької ОДПІ, а саме на те, що кошти на утримання працівників, в тому числі і виплати розрахунку при звільненні, Кременчуцька ОДПІ отримує з державного бюджету шляхом перерахування з ДПА у Полтавській області на її казначейський рахунок два рази на місяць (16 числа поточного місяця та в останній робочий день поточного місяця). На час звільнення позивача кошти на рахунку Кременчуцької ОДПІ були відсутні, тому виплата розрахунку при звільненні, після їх надходження в розпорядження відповідача, була перерахована на його картковий рахунок 15.04.2010.

На вимогу суду надати докази вжиття відповідачем заходів щодо перерахування на казначейський рахунок Кременчуцької ОДПІ коштів для своєчасної виплати належних при звільненні ОСОБА_1 сум, таких доказів відповідачем не надано.

В звязку з цим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку видачі розрахунку при звільненні за період з 02.04.2010 по 15.04.2010 підлягають частковому задоволенню в сумі 1090 грн (109 грн х 10 днів).

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 12000 грн., то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі, може відшкодовуватись у випадках, коли можливість такого відшкодування передбачена нормами Конституції чи випливає з її положень та в інших випадках, передбачених чинним законодавством або угодою сторін.

Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно статті 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Верховний Суд України в постанові Пленуму №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування маральної (немайнової) шкоди" зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування підстав для відшкодування моральної шкоди в сумі 12000 грн позивач посилався на те, що незаконне звільнення, здійснене відповідачем, неповідомлення ним про суми, належні йому до виплати при звільненні з посади, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, призвели до моральних і фізичних страждань, втрати його нормальних ділових та життєвих зв'язків і вимагають від нього значних додаткових зусиль для організації його життя, а також призвели до погіршення стосунків з оточуючими людьми, до інших негативних явищ, до приниження його честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з погіршенням самопочуття та ушкодженням здоров'я. На підтвердження наведеного позивачем надані виписка з амбулаторної карти від 26.04.2010, протокол обстеження від 13.04.2010 ЛДЦ "Арніка Плюс", згідно яких 09.04.2010 позивачу був встановлений попередній діагноз - гіпертонічна хвороба, дані рекомендації по обстеженню та лікуванню; 12.04.2010 після обстеження були встановлені порушення шлуночкової провідності, зниження трофіки в міокарді задньої стінки, підвищення глюкози в крові, поставлено діагноз дисцикуляторна енцефалопатія І ст., гіпертонічна з астеноневротичним синдромом; обстеження 13.04.2010 показали негативні зміни в стані судин.

Разом з тим, позивачем не надано доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та погіршенням його стану здоровя, доказів того, що до звільнення з роботи позивач не хворів названими захворюваннями. Позивач також не довів, які саме нормальні ділові, життєві звязки та стосунки і з якими особами він втратив та які додаткові зусилля здійснив чи здійснює для організації свого життя, в чому проявилось приниження честі, гідності, ділової репутації чи які інші негативні наслідки настали. Зокрема, позивачем не надано доказів, що в ході пошуку ним нового місця роботи, йому було відмовлено роботодавцями з підстав звільнення із займаної раніше посади за пунктом 3 статті 40 КЗпП. Посилання на те, що позивач брав в борг грошові кошти для придбання ліків та часткової оплати юридичної особи не підтверджені жодними доказами. Покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд оцінює критично, оскільки вказані особи перебувають у родинних стосунках з позивачем, є його дружиною та донькою відповідно, а тому є зацікавленими у вирішенні справи на його користь.

Стосовно вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн, а також витрат позивача та його представника, що повязані з прибуттям до суду в сумі 999 грн 75 коп., які згідно статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, належать до складу судових витрат, то вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом зазначається, що при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Відповідно до даного нормативного акту граничний розмір витрат, повязаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення в адміністративній справі і яка не є субєктом владних повноважень, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Однак ні позивачем, ні його представником не було надано суду обґрунтованого розрахунку витраченого представником часу із зазначенням кількості повних робочих днів протягом яких ОСОБА_1 надавалась правова допомога у даній справі, що дало б можливість обчислити розмір компенсації відповідно до вимог даної постанови та стягнути її на користь позивача, а суд самостійно позбавлений можливості провести даний розрахунок. Приєднаний до матеріалів справи перелік наданої ОСОБА_1 юридичної допомоги із зазначенням її вартості, виходячи з розцінок, які склались в м. Кременчуці, не є таким розрахунком, а тому не може бути прийнятий судом.

Щодо витрат позивача та його представника, що повязані з прибуттям до суду, то даною постановою Кабінету Міністрів України також передбачено, що витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту стороні, на корить якої ухвалено судове рішення і яка не субєктом владних повноважень, та її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в Україні становить 30 грн.

На підтвердження понесення витрат, що повязані з прибуттям до суду 23.05.2011, 26.05.2011, 03.06.2011, 08.06.2011 та 16.06.2011, позивачем надані фіскальні чеки про придбання пального на загальну суму 959 грн 73 коп. Суд вважає, що на користь позивача з Державного бюджету України необхідно стягнути судові витрати у вигляді витрат, що повязані з прибуттям до суду в сумі 150 грн (30 грн сума добових витрат х 5 днів, коли позивач та його представник прибували до суду).

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Наказ Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 02.04.2010 № 100-0 "Про звільнення ОСОБА_1." визнати протиправним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області з 02.04.2010.

Стягнути з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27436 гривень 82 копійки (двадцять сім тисяч чотириста тридцять шість гривень вісімдесят дві копійки).

Стягнути з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1090 гривень (одна тисяча дев'яносто гривень).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 150 гривень (сто п'ятдесят гривень).

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області та стягнення з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови буде виготовлено 17 червня 2011 року.

Суддя О.В. Гіглава