Постанова № 16273803, 26.08.2010, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2а-1284/10/0770

Ряд стат. звіту № 2.11.1

Код - 09

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2010 р. 16.05 год. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю. при секретарі судового засідання Бішко А.Я., та сторін, які беруть участь у справі:

позивача: ТОВ «П плюс К»- представник Греца Я.В.;

відповідача: представник ДПІ у м. Ужгороді представник Товтин М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «П плюс К»до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення та визнання протиправним дії ДПІ у м. Ужгороді по проведенню позапланової виїзної перевірки,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 26 серпня 2010 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 31 серпня 2010 року.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «П плюс К»звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000762301/0776/23-4/34022687/17743 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2009 року у розмірі 17164 грн. а також про визнати протиправними дії ДПІ у м. Ужгороді по проведенню позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2009 року на підставі наказу від 27.02.2010 року за №109.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про те, що товарно-матеріальні цінності, які в його бухгалтерському обліку обліковувались на рахунку 281 «товари на складі»використані не в господарській діяльності із - за відсутності договорів оренди, зберігання чи власних складських приміщень.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги, з мотивів викладених у запереченнях, не визнала, пояснивши, що під час проведення позапланової документальної перевірки встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку, а саме відомості обліку отримання та видачі товарно-матеріальних цінностей по рахунку 281 „товари на складі" у позивача станом на 31.12.2009р. обліковувалися залишки товарно-матеріальних цінностей (пиломатеріал хвойний обрізний) на загальну суму 68057,24 грн. Під час перевірки позивачем не представлено договорів оренди складських приміщень, договорів про відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей та відомостей щодо наявності власних складських приміщень. Тобто не надано підтверджуючих документів, які б засвідчували факт зберігання товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2009р. на суму 68057,24 грн., отже дані товарно-матеріальні цінності позивачем використані не в господарській діяльності. Оскільки у позивача відсутні власні або орендовані складські приміщення, безпідставним є твердження про правильність відображення в обліку показників, якими відображаються товари на складі. Вказані товарно-матеріальні цінності були придбані з ПДВ з метою подальшого використання у виробничій діяльності, однак під час перевірки позивачем не було надано жодних документів, які б підтверджували місцеперебування ТМЦ, а тим самим не підтверджено право власності на товар, його користування та розпорядження. Отже, залишки товару на суму 68057,24 грн. вважаються такими, що використані в операціях з безоплатної постави товару в розумінні п.1.4 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем ДПІ у м. Ужгороді проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось за листопад 2009 року, про що складено акт перевірки від 11.03.10р. за № 471/23-4/34022687. (а.с.8-16). Дана перевірка проведена на підставі наказу від 27.02.2010 року за № 109 (а.с.17). У вказаному наказі зазначено, що позапланова перевірка проводиться на підставіст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», однак у вказаному наказі не зазначено конкретну норму вказаної статті, з посиланням на її частину, пункт, який би визначав підставу для проведення позапланової перевірки у даному випадку. У поясненні в судовому засіданні представник відповідача повідомила, що перевірка проводилася на підставі ст. 111 України «Про державну податкову службу в Україні», а саме на підставі п.9 - підставою для проведення позапланових перевірок є те , що платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість. Проте, дана норма не могла бути застосованою для проведення позапланової перевірки позивача, оскільки дана норма містить суттєве посилання щодо суми відємного значення ПДВ для можливості проведення такої перевірки - більше 100 тис. гривень. В даному ж випадку позивачем було заявлено значно меншу суму, а саме 17164,00 грн., про що і зазначено у акті перевірки (а.с.8).

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному ж випадку, для проведення позапланової перевірки не було підстав, оскільки ст. 111 України «Про державну податкову службу в Україні», передбачає таке право для податкового органу у разі якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість на суму понад 100 тисяч гривень. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 року 0000762301/0 776/23-4/34022687/1774, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2009 року у розмірі 17164 грн. (а.с.7).

В ході проведення документальної перевірки встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку, а саме відомості „обліку отримання та видачі товарно-матеріальних цінностей" по рахунку 281 „товари на складі" у позивача станом на 31.12.2009р. обліковуються залишки товарно-матеріальних цінностей (пиломатеріал хвойний обрізний) на загальну суму 68057,24 грн. (а.с.8-16)

Так, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначені види, межі та порядок віднесення витрат до складу валових витрат платника податків. Зокрема, вичерпний перелік витрат платника податків, що не відносяться до складу валових витрат, передбачений п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому відповідно до п. 5.10 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

В зв'язку з цим необхідно зазначити, що аналіз п. 5.3 ст. 5, а також інших норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»свідчить про те, що положення вказаного Закону не містять обмежень у віднесенні до складу валових витрат платників податку, пов'язаних із здійсненням статутної діяльності.

В той же час при визначенні можливості віднесення таких витрат до складу валових витрат підприємства необхідно враховувати таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, платник податку має право на включення до складу валових витрат будь-яких витрат, понесених ним у зв'язку зі здійсненням власної господарської діяльності.

Для визначення терміна "господарська діяльність" необхідно звернутись до п. 1.32 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, комплексний аналіз п. 1.32 ст. 1 і п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»свідчить про те, що платник податку має право на віднесення до складу валових витрат, які понесені ним у зв'язку з веденням діяльності, яка здійснювалась безпосередньо таким платником податку, є для нього регулярною, постійною та суттєвою і направлена на одержання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Суд негативно розцінює доводи відповідача, щодо правомірності прийнятого ним рішення, оскільки безпідставним є твердження про те, що залишки товару відображені по бухгалтерському рахунку 281 - вважаються як операції з безоплатної поставки товару, оскільки жодна норма законодавства України не прирівнює наявність залишків на 281 рахунку до операцій з безоплатної поставки товару.

Посилання ж у акті перевірки на п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»не підтверджує, що відображення в бухгалтерському обліку платника податку на рахунку 281 залишків товарно-матеріальних цінностей прирівнюється до безоплатної поставки товарів. Безоплатна ж поставка товару передбачає передачу товарів третім особам без компенсації їх вартості, що в свою чергу зумовлює перехід права власності на товар. Підтвердження цьому субєктом владних повноважень відповідачем ДПІ у м. Ужгороді не надано суду. Не має жодного правового значення відсутність укладених позивачем договорів зберігання продукції, оскільки закон не пов'язує операції безоплатної поставки товарів з умовами зберігання продукції, наявністю чи відсутністю договорів оренди, зберігання, тощо. Твердження ж відповідача про те, що позивачем не підтверджено право власності на товар спростовуються наявними у справі документами: на купівлю накладні (а.с.26-28), договори купівлі-продажу (а.с.29,32) , квитанціями (а.с. 71, 74-75); на продаж митні декларації (а.с.18, 25), накладні (а.с.19-24), реєстром отриманих та виданих накладних (а.с.44-45). Придбання ж товарно-матеріальних цінностей, які використовувалися у підприємницькій діяльності, де сплачено ПДВ підтверджено накладними (а.с.46, 48-63), розрахунками (а.с.47), платіжними дорученнями (а.с.64-70,73), квитанціями (а.с.69, 72). Кошти за придбання зазначених товарно-матеріальних цінностей переказувалися у безготівковому порядку, або вносилися в касу контрагентів директором ТОВ «П плюс К», як посадовою особою, і підтверджується квитанціями.

В судовому засіданні не підтверджена і та обставина, що позивач не дотримав вимоги п.а) п.п.7.7.1 та п.7.7.2 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто не здійснював оплату за отриманий товар (а.с.15), оскільки із матеріалів справи видно (квитанції про внесення коштів (а.с. 71, 74-75), що кошти вносило ТОВ «П плюс К» в особі директора і платником являвся позивач, що також підтверджено договорами купівлі-продажу (а.с.29-32). При цьому розрахунки проводилися як в готівковій, так і в безготівковій формі. Проведення готівкових розрахунків не суперечить вимогам законодавства України і передбачено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою правління НБУ від 12.12.2004 року № 637. У всіх платіжних документах чітко визначено, що платником є саме позивач, а не яка-небудь інша особа, що повністю спростовує висновки акту перевірки. Проведення розрахунків через підзвітну особу не дає можливість зробити висновок про те, що оплату здійснював не позивач, оскільки позивач як юридична особа може приймати участь у готівкових розрахунках лише через представника - підзвітну особу, а сама підзвітна особа при проведенні готівкових розрахунків діяла від імені та в інтересах позивача, а не від власного імені.

Всі товарно-матеріальні цінності, в тому числі ті, що станом на 31.12.2009 року обліковувалися на рах.281, використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме вони були реалізовані контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (вантажними митними деклараціями № 300080001/0/000024 від 05.01.10р.(а.с.18), № 300080001/0/001376 від 10.03.10 року (а.с.25), накладними та податковими накладними № 01 від 12.01.10р. (а.с.19,20), № 02 від 20.01.10 р. (а.с.21,22), № 03 від 01.03.10 р. (а.с.23-24). Операції з поставки товарів відображені у встановленому порядку у податкових деклараціях позивача по податку на додану вартість у відповідних звітних податкових періодах (а.с.33-43). Дані первинні документи спростовують твердження відповідача про безоплатну передачу товарів.

Допитаний у якості свідка директор ТОВ «П плюс К»ОСОБА_3 (а.с.90-91) також підтвердив, що договори укладалися, а кошти вносилися ним, як посадовою особою ТОВ «П плюс К», в інтересах товариства.

Ні у судовому засіданні, ні при проведені перевірки, відповідачем не доведено, що спірні товарно-матеріальні цінності були використані позивачем на потреби, що не пов'язані з господарською діяльністю. А відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного, суд приходить до переконання, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а отже позов є підставним та підлягає до повного задоволення.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України слід присудити понесені позивачем документально підтверджені, у вигляді сплати судового збору (а.с.3) судові витрати у розмірі 3 ( три ) грн. 40 (сорок) коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 10, 11, 70, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «П плюс К»до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000762301/0776/23-4/34022687/17743., визнання протиправним дії ДПІ у м. Ужгороді по проведенню позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2009 року на підставі наказу від 27.02.2010 року за №109. - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним дії ДПІ у м. Ужгороді по проведенню позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2009 року на підставі наказу від 27.02.2010 року за №109.

3. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000762301/0776/23-4/34022687/1774, яким ТОВ «П плюс К»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17164, 00 (сімнадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн.

4. Стягнути з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

5. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дору Ю.Ю.