Постанова № 16271789, 06.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2011 р. Справа № 5019/438/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" на рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.11 р.

у справі № 5019/438/11 (суддя Мамченко Ю. А. )

позивач Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування"

відповідач Приватний підприємець ОСОБА_1

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 46 080 грн. 99 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність №545/2011 від 21.01.2011р.);

відповідача - ОСОБА_2 (довіреністьб №258 від 28.03.2011р.).

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.04.2011 року у справі № 5019/438/11 в позові Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Приватного підприємця ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 46 080 грн. 99 коп. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт вважає, що дане рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, апелянт та його представник безпосередньо в судовому засіданні не погоджується із висновком суду стосовно моменту виникнення права вимоги у позивача і вважає, що судом не було враховано положення ч.6 ст.261 ЦК України, відповідно до якої за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. У даному випадку, на думку скаржника, днем виконання основного зобов'язання є день виплати страхового відшкодування, тобто 28 лютого 2008 року, а тому саме з цієї дати у позивача виникло право вимоги, і саме з цієї дати має відраховуватися строк позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - приватний підприємець ОСОБА_1 та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначив, що в даному випадку шкода була завдана гр. ОСОБА_4 19 грудня 2007 року, відповідно, з цього моменту в нього виникає право вимоги, і коли СК "ПРОСТО-страхування" виплатила страхове відшкодування до неї перейшло це право вимоги, тобто строки позовної давності так само обчислюються з 19 грудня 2007 року.

Відтак, вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в зв'язку з пропуском строку позовної давності. При цьому, просить апеляційний суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ "ПРОСТО-страхування" до ПП ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 46 080 грн. 99 коп. з огляду на приписи ст.ст. 256, 257, 262, 514 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності по вимозі про стягнення різниці страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 46080,99 грн.

Натомість, з такими доводами і власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного господарського суду погодитись не може з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 листопада 2007 року між позивачем (далі - Страховик) та ОСОБА_4 Валерієм Вікторовичем (далі - Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу №137682 серії АТК (далі - договір страхування, а.с.5). Обєктом договору є автомобіль "Mersedes-Bens GL550", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок виникнення страхових подій (ризиків), в тому числі - пошкодження.

Відповідний страховий випадок, як встановлено, настав 19 грудня 2007 року в місті Києві на 114 км а/д Київ-Чоп, а саме: відбулося відривання та падіння деталі заднього бамперу від вантажного автомобіля "МАН F2000/Burg" реєстраційний номер НОМЕР_2, який є власністю відповідача, яким керував ОСОБА_5 на автомобіль "Mersedes-Bens GL550", д.н. НОМЕР_1, яким керував страхувальник, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №6/98 від 09.01.2008 року (а.с.11-12)

Відповідно до постанови Рівненського міського суду від 11.02.2008 року у справі № 3-10058/08, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_5. п.2.3. Правил дорожнього руху України (не перевірив технічний стан напівпричепу на цілісність його частин кузова), чим останній скоїв правопорушення передбачене ст.124 Кодексу України про Адміністративні правопорушення (а.с.65).

В результаті ДТП автомобіль "Mersedes-Bens GL550", д.н. НОМЕР_1 було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами УДАІ ГУМВС України в Житомирській області №6/98 від 19.01.2008 року (а.с.11-12), протоколом огляду транспортного засобу №56С/12 від 25.12.2007 року, складеного спеціалістом ПП "Галавтоекспертиза" Прокіпчуком Р.А., підписаного страхувальником та ОСОБА_5. (а.с.17-18), та висновками спеціаліста автотоварознавчого дослідження №56С/12 від 21.01.2008 року та № 06С/02 від 20.02.2008 року (а.с. 13-16, 30-33).

26.02.2008 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування на підставі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування (а.с.42).

Відповідно до ст.8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої, виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно договору страхування, страховим випадком визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю Страхувальника. Розмір страхового відшкодування визначається Страховиком виходячи із суми заподіяного в результаті настанні страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми.

Внаслідок вищевказаного ДТП, майну - автомобілю "Mersedes-Bens GL550", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить страхувальнику за договором страхування, була завдана матеріальна шкода на суму 49702,02 грн., що підтверджується висновками спеціаліста автотоварознавчого дослідження №56С/12 від 21.01.2008 року на суму 42935,42 грн. та №06С/02 від 20.02.2008 року на суму 6766,60 грн.

На підставі вищевказаних документів позивачем розраховано суму страхового відшкодування та складено страховий акт від 26 лютого 2008 року (а.с.43), а згідно розрахунку страхового відшкодування №16819 від 26 лютого 2008 року розмір страхового відшкодування склав 46 080,99 грн. (а.с.41).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивач сплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 46080,99 грн., що, в свою чергу, підтверджується платіжним дорученням №3872 від 28.02.2008 року (а.с.45).

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зазначене предбачене і ст.27 Закону України "Про страхування", відповідно до якої, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зазначене вірно враховано місцевим господарським судом при вирішенні спору по суті.

В той же час, на думку апеляційного суду, місцевим господарським судом помилково застосовані до спірних правовідносин норми ст.ст.512, 514 ЦК України, відповідно до яких, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на це, місцевим господарським судом помилково застосовані до даних спірних правовідносин положення ст.262 ЦК України, відповідно до яких, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, внаслідок чого суд першої інстанції на підставі ч.5 ст.261 ЦК України прийшов до висновку про закінчення строку позовної давності 19 грудня 2010 року, що, в свою чергу, і стало підставою для суду у відмові в позові.

В той же час, зазначена норма підлягає застосуванню виключно до основного зобов'язання між сторонами. В даному ж випадку з основного зобов'язання, яке виникло на підставі договору страхування №137682 серії АТК (між страховиком та власником пошкодженого автомобіля) виникло регресне зобов'язання між страховиком (позивачем), який здійснив страхове відшкодування страхувальнику та особою, винною в заподіянні шкоди (відповідачем).

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. При цьому, право звернення з регресною вимогою виникає у кредитора з моменту здійснення ним виплат потерпілому, з цього ж моменту обчислюється строк для пред'явлення регресного позову. Тобто, в даному випадку, підлягають до застосування положення ч.6 ст.261 ЦК України, відповідно до якої, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Зазначене місцевим господарським судом враховано не було, в результаті чого застосовані норми матеріального права, які не підлягають застосуванню, що, в свою чергу, призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи викладене та зважаючи, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з моменту виконання основного зобов'язання (вимоги відшкодування), тобто з 28.02.2008 року і, відповідно, позивачем не був пропущений, позовні вимоги, на думку апеляційного суду, обгрунтовані, законні та відповідно підлягають до задоволення в повному обсязі.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 12 квітня 2011 р. прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.

З огляду на це, апеляційну скаргу позивача слід задоволити, а рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.2011р. у справі №5019/438/11 - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати, передбачені ст. 44 ГПК України і понесені позивачем в зв'язку з зверненням до суду за захистом порушеного права на підставі ст.49 ГПК України покладаються на відповідача, в тому числі і витрати, понесені за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.2011 року - скасувати.

Прийняти нове рішення :

"Позов задоводити.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м.Київ, вул. Герцена,10, п/р 26503441 в АТ "Райффайзен БАНК АВАЛЬ" МФО 300335, код ЄДРПОУ 24745673) 46080,99 грн. заподіяної шкоди в порядку регресу, 460,81 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ."

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" 231,00 грн. державного мита за подану апеляційну скаргу.

Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Мельник О.В.