Постанова № 16271752, 14.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2011                                                                                           № 07/5026/496/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           Скрипка І.М.

          Остапенка О.М.

при секретарі:           

від позивача:          Слатвінський А.Г. - директор

від відповідача:          не з’явився

розглянувши у від- критому судовому засіданні апеляційні скарги          

Фермерського господарства „Відродження”

Державного підприємства „Дослідне господарство „Христинівське”

на рішення

Господарського суду          

Черкаської області

від          21.04.2011 року

у справі          № 07/5026/496/2011 (суддя: Дорошенко М.В.)

за позовом          Фермерського господарства „Відродження”

до          Державного підприємства „Дослідне господарство „Христинівське”

про          стягнення 22950, 68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.04.2011 року у справі № 07/5026/496/2011 позов Фермерського господарства „Відродження” (далі-позивач) до Державного підприємства „Дослідне господарство „Христинівське” (далі-відповідач) про стягнення 22950, 68 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 11191, 94 грн. інфляційних втрат, 2666, 85 грн. 3% річних, 138, 59 грн. витрат на сплату державного мита і 142, 51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2011 року в частині відмови у стягненні 7788, 86 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1303, 21 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апелянт вважає, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто з 01.02.2007 року по 28.07.2010 року, а також 3% річних. Крім того, скаржник вважає безпідставним застосування місцевим господарським судом до даних правовідносин позовної давності.

Також не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2011 року та припинити провадження у справі, а в разі застосування інфляційних та 3% річних прийняти рішення, яким частково задовольнити позовну заяву в розмірі 3213, 84 грн. за період з жовтня 2009 року по липень 2010 року включно, або 12401, 67 грн. за період з 25.03.2008 року по 28.07.2010 року.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2011 року вказані апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.06.2011 року.

В судове засідання 14.06.2011 року з’явився представник позивача. Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи), в судове засідання 14.06.2011 року без поважних причин свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 14.06.2011 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та додатково зазначив, що до прийняття рішення місцевим господарським судом відповідач з письмовою заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності не звертався.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду зміні з наступних підстав:

Фермерське господарство "Відродження" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до державного підприємства "Дослідне господарство "Христинівське" про стягнення 23 517 грн. 82 коп., у тому числі: 18 980 грн. 62 коп. інфляційних втрат та 4 537 грн. 20 коп. 3% річних, нарахованих позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання відповідачем зобов'язання у період з 01.02.2007р. по 28.07.2010р. В обґрунтування позову позивач вказував на встановлений рішенням господарського суду Черкаської області від 20.01.2009 р. у справі №13/1553 та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2010р., факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором на виконання сільськогосподарських робіт, яке (прострочення) тривало по 28.07.2010р.

Заявами від 29.03.2011р. про уточнення позовних вимог позивач до початку розгляду справи по суті замість вказаного у позові факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором на виконання сільськогосподарських робіт, встановлений рішенням господарського суду Черкаської області від 20.01.2009р. та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2010р., у справі №13/1553, вказав на такий же факт, встановлений рішенням господарського суду Черкаської області від 20.01.2009р. та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р. у справі №13/1556, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2010р. Крім того позивач зменшив розмір позовних вимог з 23517 грн. 82 коп. до 22950 грн. 68 коп. за рахунок зменшення стягуваної суми 3% річних з 4537 грн. 20 коп. до 3970 грн. 06 коп.

Відповідач в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що провадження у цій справі підлягає припиненню у зв'язку з тим, що з березня 2007р. по липень 2010р. матеріали справи №13/1556 розглядалися у судах першої, апеляційної та касаційних інстанцій, що унеможливлювало виконання останнім грошового зобов'язання перед позивачем. При цьому відповідач також зазначав, що у разі застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат і 3 % річних можливе лише після набрання законної сили постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р. у справі 13/1556 за період з жовтня 2009р. по липень 2010р., що за розрахунком відповідача становить 3 213 грн. 84 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2009р. у справі №13/1556 та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2010р., за позовом фермерського господарства "Відродження" до державного підприємства "Дослідне господарство "Христинівське" про стягнення 41882, 05 грн. встановлено, що в 2006р. між відповідачем, як замовником, і позивачем, як виконавцем, був укладений договір на проведення збирання сільськогосподарських робіт, згідно з яким виконавець зобов'язався зібрати комбайном "Форшрід" сільськогосподарські культури на площі 250 га, а замовник - провести розрахунок з виконавцем після підписання акту виконаних робіт із розрахунку 190 грн. за 1 га.

20 серпня 2006р. сторонами складено і підписано три акти виконаних робіт, згідно з якими виконавець обмолотив зернові культури на трьох площах розміром 29 га, 76 га і 94 га, усього на загальній площі розміром 199 га на загальну суму 37 810грн. (199 га х 190 грн.), яку замовник мав оплатити до 21.09.2006р., але не оплатив, допустивши прострочення у виконанні грошового зобов'язання. Вказаною постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі №13/1556 позов фермерського господарства "Відродження" задоволено частково і стягнуто на його користь з державного підприємства "Дослідне господарство "Христинівське" 37 810 грн. основного боргу, 2230 грн. 79 коп. інфляційних втрат та 133 грн. - 3% річних, нарахованих за період прострочення з 21.09.2006р. по 31.01.2007р.

Присуджену у справі №13/1556 суму основного боргу – 37 810 грн. відповідач сплатив позивачеві 29.07.2010р., що підтверджується банківською випискою із особового рахунку позивача за 30.07.2010р.

За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг з обмолоту зернових культур у сумі 37 810 грн. у період з 01.02.2007р. по 28.07.2010р. позивачем нараховано відповідачеві, згідно уточнених позовних вимог, 18 980 грн. 62 коп. інфляційних втрат і 3970 грн. 06 коп. 3 % річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнення яких і є предметом даного спору.

З урахуванням викладених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 11191, 94 грн. інфляційних втрат та 2666, 85 грн. 3% річних. При цьому, в іншій частині позовних вимог, з урахуванням положень з ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, судом першої інстанції було відмовлено, оскільки щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 7788, 86 грн., нарахованих за період з лютого 2007р. по лютий 2008р., та 3% річних у сумі 1303, 21 грн., нарахованих за період з 01.02.2007р. по 25.03.2008р., сплив трирічний строк позовної давності і поважні причини його пропущення відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних та 3 % річних підлягають задоволенню, проте не погоджується з розміром задоволених вимог з наступних підстав.

Як зазначено вище, постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009р. у справі №13/1556 встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості та стягнуто на користь позивача 37 810 грн. основного боргу, 2230 грн. 79 коп. інфляційних втрат і 133 грн. - 3% річних, нарахованих за період прострочення з 21.09.2006р. по 31.01.2007р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що основний борг в розмірі 37 810 грн. відповідач сплатив позивачеві 29.07.2010р., що підтверджується банківською випискою із особового рахунку позивача за 30.07.2010р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, той факт, що з березня 2007р. по липень 2010р. матеріали справи №13/1556 розглядалися у судах першої, апеляційної та касаційних інстанцій, що, за твердженням відповідача, унеможливлювало виконання останнім грошового зобов'язання перед позивачем, не зупиняє і не припиняє зобов’язання боржника перед кредитором сплатити борг та не звільняє боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє відносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року № 10/25.

Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 11191, 94 грн. інфляційних втрат та 2666, 85 грн. 3% річних. В іншій частині позовних вимог, з урахуванням положень з ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, судом першої інстанції було відмовлено, оскільки щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 7788, 86 грн., нарахованих за період з лютого 2007р. по лютий 2008р., та 3% річних у сумі 1303, 21 грн., нарахованих за період з 01.02.2007р. по 25.03.2008р., сплив трирічний строк позовної давності і поважні причини його пропущення відсутні.

В судовому засіданні позивач акцентував на тому, що жодна із сторін не клопотала перед місцевим господарським судом про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності, а тому вважає такі дії суду безпідставними та неправомірними.

При цьому, як вбачається з описової частини оскаржуваного рішення, в останньому судовому засіданні представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, у даному випадку позивач довідався або міг довідатися про порушення його права на отримання основного боргу в сумі 37810 грн. 21.09.2006р.

Згідно з ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, положення статті 267 ЦК України не можуть застосовуватись судом з власної ініціативи, а застосовуються лише у випадку, коли сторона у справі звернулась з відповідною заявою.

Закон не конкретизує, яка саме сторона спору має зробити заяву про застосування позовної даності, чи то позивач, чи відповідач. При цьому, така заява повинна бути зроблена під час розгляду справи судом першої інстанції до моменту винесення ним рішення по суті заявлених вимог.

Відмова ж у задоволенні позовних вимог можлива лише за наявності двох умов. По-перше, про застосування позовної давності є заява однієї із сторін, по-друге, причини такого пропуску повинні бути визнані судом неповажними. У противному випадку порушене право підлягає захисту. Зокрема, право потерпілого суб’єкта цивільних правовідносин отримати захист в разі поважності причин пропущення ним строку позовної давності прямо передбачене ч. 5 ст. 267 ЦК України. Поважність причин пропуску є оціночною категорією, яка має встановлюватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.

Аналізуючи положення ст. 267 ЦК України, колегія суддів відзначає, що у разі наявності заяви будь-якої зі сторін про застосування позовної давності, інша сторона має право надати свої заперечення (якщо такі наявні), обґрунтувати поважність причин пропуску позовної давності, клопотати про відновлення такого строку тощо.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на той факт, що матеріали справи не містять письмової заяви будь-якої зі сторін про застосування до спірних правовідносин позовної давності, як і не йдеться про застосування такої у відзиві на позовну заяву, в якому відповідач наголошував лише на тому, що не міг виконати грошове зобов’язання, оскільки матеріали справи № 13/1556 тривалий час знаходились в різних судових інстанціях, а тому вважає відсутнім предмет спору в даних правовідносинах.

Крім того, застосувавши позовну давність в судовому засіданні 21.04.2011 року, в якому було прийнято судове рішення, місцевий господарський суд не дослідив причини її пропуску (можливе зупинення чи переривання), позбавивши позивача надати обґрунтовані письмові пояснення щодо поважності причин пропуску строку позовної даності (якщо таке мало місце).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7788, 86 грн., нарахованих за період з лютого 2007р. по лютий 2008р., та 3% річних у сумі 1303, 21 грн., нарахованих за період з 01.02.2007р. по 25.03.2008р. з підстав пропущення строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано за прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі 37810 грн. у період з 01.02.2007 року (дата, по яку було стягнуто інфляційні та 3% річних постановою КМАГС від 22.09.2009року у справі № 13/1556) по 29.07.2010 року (дата примусового виконання рішення) інфляційні в розмірі 18980, 62 грн. та 3% річних в розмірі 3970, 06 грн. При цьому, згідно розрахунку позивача, розмір 3% річних за період з 01.02.2007 року по 31.12.2007 року становить 1039, 78 грн., за період з 01.01.2010 року по 29.07.2010 року 661, 65 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким розрахунком, оскільки рішення суду відповідачем було виконано 29.07.2010 року, а тому розрахунок 3% річних слід здійснювати по 28.07.2010 року включно.

Таким чином, за перерахунком колегії суддів розмір 3% річних за період з 01.02.2007 року по 31.12.2007 року становить: (3 / 365 х 37810 грн. х 334) / 100 = 1037, 96 грн.; за період з 01.01.2010 року по 28.07.2010 року – (3 / 365 х 37810 грн. х 209) / 100 = 649, 50 грн.

Отже, за період з 01.02.2007 року по 28.07.2010 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 3956, 06 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18980, 62 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Отже, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, дійшов вірного висновку щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, і лише не вірно визначив розмір інфляційної складової боргу та 3% річних, що підлягають стягненню, рішення місцевого господарського суду слід змінити, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 3956, 06 грн. та інфляційних втрат в розмірі 18980, 62 грн., відмовивши в іншій частині.

У зв’язку зі зміною рішення судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають перерозподілу шляхом покладення їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Фермерського господарства „Відродження” та Державного підприємства „Дослідне господарство „Христинівське” задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2011 року у справі № 07/5026/496/2011 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Христинівське" (вул. Дубінська, 1, м. Христинівка, Черкаська область, 20000, ідентифікаційний код 00495800) на користь Фермерського господарства "Відродження" (вул. Уманська, 33-А, с. Піківець, Уманський район, Черкаська область, 20300, ідентифікаційний код 32094592) – 18980, 62 грн. інфляційних втрат, 3956, 06 грн. - 3% річних, 229, 37 грн. витрат на сплату державного мита і 235, 86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.”

3.Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду Черкаської області.

4.Матеріали справи № 07/5026/496/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко Я.Л.

Судді                                                                                          Скрипка І.М.

                                                                                          Остапенко О.М.