Постанова № 1626721, 13.03.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

_ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД_ справа № 22а -0551 /08                                                                                                                 Головуючий суддя у 1-ій інстанції

Категорія статобліку -  36                                                                                                               Добродняк І.Ю. (справа № А23/29(А38/241(27/231))

ПОСТАНОВА

Іменем  України

13 березня 2008 року                                                                                           м.Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного судуу складі:

головуючого   –  Поплавського В.Ю.

суддів              –  Уханенка С.А., Стежко В.А.,

при секретарі  –  Яловому Д.С..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу приватного підприємства «Нова»

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2007 рокуза позовом приватного підприємства «Нова» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, Головного управління  Державного казначейства  України у  Дніпропетровській області про стягнення заборгованості з ПДВ за вересень 2002 р. в сумі 1426 369,00 грн., -

в с т а н о в и л а:

У жовтні  2004 року ПП «Нова» звернулося до суду з вищезазначеним позовом до відділення державного казначейства України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, який було уточнено та доповнено у ході судового розгляду справи. Просили стягнути з державного бюджету заборгованість по податку на додану вартість за вересень 2002 року в розмірі 1426369,00 грн., та визнати неправомірними дії службових та посадових осіб ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, пов'язані із затримкою відшкодування позивачеві з державного бюджету бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по декларації за вересень 2002 року, з  проведенням у  липні 2004 року тематичної  перевірки позивача  з  питання  правильності суми податку на додану вартість, заявленої підприємством до відшкодування з державного бюджету по декларації за вересень 2002 року, із складанням акту відмови директора позивача від підпису акту перевірки підприємства від 16.07.2004 р. № 04403, та прийняттям податкового повідомлення-рішення від 16.07.2004 р. № 0001122303/0. Одночасно позивач просив визнати недійсним (незаконним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 16.07.2004 р. № 0001122303/0.

Справа розглядалася судами неодноразова.

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 04 квітня 2007 року у задоволені позову відмовив у зв’язку з тим, що позивач отримавши в вересні 2002 року товар від ТОВ «Стілекс» та право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість в складі ціні цього товару, не набув при цьому права на отримання бюджетного відшкодування суми ПДВ за цей період, оскільки  оплата товару була здійснена позивачем в наступних податкових періодах, тобто в листопаді 2002 року та лютому 2003 року.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ПП «Нова» звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 11.09.2002 р. № 12/Н, ПП «Нова» отримало 12.09.2002 р. від ТОВ «Стілекс» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 8 793 673,57 грн в т.ч. ПДВ в розмірі 1465 612,26 грн., по  видатковій накладній від 12.09.2002 р. за № 12/Н/1

Як встановлено підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування  прибутку  підприємств" , датою збільшення валових  витрат  виробництва  (обігу)  вважається дата,  що  припадає   на   податковий   період,   протягом  якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів  із  банківських  рахунків  платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку  товарів.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Право платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Відповідно п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Також, матеріалами справи підтверджено, що 12.09.2002 р. ТОВ «Стілекс» надало  позивачу  податкову накладну на загальну суму 8 793 673,57 грн. в т.ч. ПДВ в розмірі 1465612,26 грн., сума ПДВ по  якій  включена  в  книгу обліку придбання товарів (робіт,  послуг)  та податковий  кредит, декларації про податок на додану вартість за вересень 2002 р.

Таким чином, у позивача по вищезгаданій угоді утворилось від'ємне значення між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ, що було відображено ним в поданій 17.10.2002 р. до ДПІ податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2002 р.

Сума ПДВ в розмірі 1 426 369,00 грн. була задекларована ПП «Нова» в рядку 25 декларації за вересень 2002 р., як залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів, з одночасним визначенням напрямку бюджетного відшкодування як зарахування сум відшкодування в рахунок платежів з податку на додану вартість.

Як видно з копій долучених до матеріалів справи банківських виписок, оплата за поставлені ТОВ «Стілекс» товарно-матеріальні цінності за накладною № 12/Н/1 від 12.09.2002 р. здійснені позивачем в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника ТОВ «Стілекс».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума податкового кредиту позивача у розмірі 1 426 369,00 грн.  сформована на  підставі  належним  чином  оформленої  податкової   накладної, отриманої  від  ТОВ «Стілекс»,  зареєстрованого платником податку на додану вартість на час укладення договору купівлі-продажу і його виконані, та що вартість придбаного товару, у складі ціни якого позивачем сплачено ПДВ, правомірно віднесена до складу валових витрат. А тому суд правильно дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем у вересні 2002 року до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкової накладної №12/Н/1 від 12.09.2002 р.

            Разом з тим, господарський суд, при прийнятті рішення по справі, помилково виходив з того, що відповідно до п.1.8 ст.1 Закону "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування – це  сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ у ціні товару, який платником на день подання декларації за спірний період не оплачений.

Колегія суддів не погоджується з  посиланнями суду першої інстанції на  пункт 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки спірним у цій справі є питання  про  право  позивача  на податковий кредит,  а зазначений пункт 1.8 дає лише визначення терміну "бюджетне  відшкодування"  і  не  визначає  жодних  підстав,  від  яких  би  залежало  право  на податковий кредит.

            Пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про  податок  на  додану вартість" визначається,  що бюджетне відшкодування - це сума,  що підлягає поверненню  платнику  податку  з  бюджету  у  зв'язку  з  надмірною  сплатою податку у випадках,  визначених цим

Законом. Зазначений пункт дає загальне розуміння поняттю "бюджетне  відшкодування"  і  є відсильною нормою,  оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення  суми  бюджетного  відшкодування,  а відсилає до інших норм цього Закону.

             Іншою такою  нормою  Закону  України  "Про  податок на додану вартість" є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який у період, до якого відносяться спірні правовідносини, передбачав, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,  визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою  поставкою  товарів (робіт,  послуг) протягом звітного періоду,  та сумою податкового  кредиту звітного періоду. 

На підставі підпункту 7.7.3 пункту  7.7 статті 7 цього ж Закону відшкодуванню  платнику  податку  з Державного бюджету України підлягає сума,  яка при  її  визначенні згідно з підпунктом 7.7.1 має від'ємне значення.

            Таким чином,  сума  бюджетного відшкодування напряму залежить від  правильності  визначення  суми  податкових   зобов'язань   та  податкового кредиту, а не навпаки.

           Закон про ПДВ на  дату  здійснення  позивачем операції  по  придбанню  товарів  (це до  прийняття  Закону  №  2505) визначав  два  випадки  неможливості включення видатків по сплаті ПДВ у податковий кредит звітного періоду: якщо вартість придбаних товарів не ставиться до  складу валових видатків або не підлягає амортизації; при не підтвердженні  видатків  на  сплату цього податку податковими накладними.

           Оскільки ні та ні інша умова в ході судового засідання доведено не було, а позивач  сплатив  своєму  постачальникові вартість придбаного товару (у тому числі ПДВ  у  складі  ціни товару), немає підстав заперечувати його право на податковий  кредит  по ПДВ при  здійсненні  даної  операції. 

            Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної  заборгованості звернутися до суду з  позовом  про стягнення  коштів  з  державного бюджету України. 

Таким  чином,  обставини, на які посилається господарський суд, не є  підставою  для позбавлення позивача права  на  відшкодування  податку  на додану вартість у разі, якщо  останній  виконав  усі  передбачені законом  умови  щодо  підтвердження  права  на  отримання   такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

          Неправомірне зменшення бюджетного відшкодування ПДВ порушило право  власності  юридичної  особи,  зокрема на законне сподівання  мати можливість користуватися своєю власністю, а саме: своєчасно, в  повному  обсязі і в порядку,  визначеному законом,  отримати це відшкодування із бюджету при відсутності з його боку порушень  цих законів.

Право на відшкодування  від'ємної різниці податку є матеріальним правом  позивача,  захист  якого гарантовано частиною першою ст.1 Першого протоколу  до  Європейської конвенції  з  прав  людини  та  основних  свобод,  яка набрала чинності  для  України  11.09.97 р. і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

           З огляду на вищенаведене  суд  першої  інстанції  прийняв рішення з порушенням норм матеріального права,  у  зв'язку  з  чим останнє підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позову в частині стягнення суми ПДВ.

            Крім того, доводи відповідача про неможливість встановлення сплати ПДВ ТОВ «Стілекс» за проданий товар, не може бути підставою для відмови в задоволені позову. Під час розгляду справи сторони не заперечували, за спірна сума ПДВ за 2003 рік більше на вносилася до  іншої податкової декларації.     

Разом з тим, колегія суддів вважає, що проведення у липні 2004 року тематичної  перевірки позивача  з  питання правильності суми податку на додану вартість, заявленої підприємством до відшкодування з державного бюджету по декларації за вересень 2002 року, складанням акту відмови директора позивача від підпису акту перевірки підприємства від 16.07.2004 р. № 04403,         - не може бути визнано  неправомірним, бо проведення перевірки та складення акту передбачено законом. Тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись п.3, ч.1 ст.202 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ПП «Нова»- задовольнити частково.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2007 р скасувати.

Позов приватного підприємства «Нова» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, Головного управління  Державного казначейства  України у  Дніпропетровській області – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська стосовно затримки відшкодування ПП «Нова»з державного бюджету заборгованості з податку на додану вартість по декларації за вересень 2002 року та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 16.07.2004 р. № 0001122303/0.

Стягнути з державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровської області (місце знаходження: 49000, Україна, м. Дніпропетровськ, вул.. Челюскіна 1; ідентифікаційний код 23928791) на користь Приватного підприємства «Нова» (місце знаходження: 49101, Україна, м. Дніпропетровськ, вул.. Новогодня буд..45, кв.41; ідентифікаційний код 30326044; поточний рахунок 26003106408001 у КБ „Приватбанк”, код банку 305299) грошові кошти по заборгованості за повернення податку на додану вартість за вересень 2002 р. в сумі 1426 369,00 грн. (один мільйон чотириста двадцять шість тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 00 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили

Судді: