Постанова № 16203210, 06.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2011 р. справа № 2а-19653/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю

прокурора - Вартанової О.М.,

представника позивача - Сирадоєва О.М.,

представника відповідача - Шестакова М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» до Державної податкової інспекції у місті Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер», звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у місті Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року.

В обґрунтування позову зазначило, що не погоджується із спірним податковим повідомленням рішенням, оскільки висновки акту перевірки, на підставі яких вони прийняті, документально необґрунтовані.

Не погоджується із встановленими у акті перевірки порушеннями п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки зазначені висновки є субєктивними та ґрунтуються на неможливості проведення зустрічної перевірки контрагентів ТОВ «Макоптторг» та ТОВ «Юнітек», у звязку із відсутністю останніх за юридичною адресою, та відсутністю «необхідних умов» у контрагентів позивача, для ведення господарської діяльності.

Вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність включення сум податкового кредиту від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, їх знаходження або відсутності за реєстраційною адресою.

Таким чином, обставини встановлені відповідачем у акті перевірки щодо контрагентів позивача, не є підставою для формування висновків про завищення ним сум податкового кредиту.

Вказує, що податковий кредит, у даному спірному випадку, ним сформовано на підставі податкових накладних, які в свою чергу були складені (оформлені) згідно вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування позову посилається на п.п. 7.7.1 п.7.7, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вважає, що відповідач своїми діями порушує його права та інтереси, тому просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив, їх задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував, надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях (з доповненнями).

Згідно наданих суду письмових заперечень (з доповненнями), зазначив, що вважає висновки акту перевірки такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржуване податкове повідомлення рішення таким, що прийнято правомірно.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.09.2010 року у даній справі призначено проведення судово економічної експертизи.

Перед судовим експертом поставлено наступні питання:

1) На підставі первинних документів, регістрів податкового та бухгалтерського обліку позивача, визначити документальну обґрунтованість висновків акту перевірки № 1382/23-3/32879254 на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року.

2) З урахуванням дослідження по питанню № 1 та норм закону № 2181-ІІІ № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року, визначити податкові зобовязання (суму основного платежу, розмір (%) та суму (грн.) штрафної (фінансової) санкції), що підлягають нарахуванню спірним податковим повідомленням рішенням № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року.

30.05.2011 року до суду надійшов висновок судово економічної експертизи, згідно висновків якого зазначено наступне.

По першому питанню: У ході експертизи на підставі первинних документів та регістрів податкового та бухгалтерського обліку встановлено, що висновки акту перевірки № 1382/23-3/32879254 від 23.06.2010 року в частині заниження податку на додану вартість на суму 1597725,00 гривень документально не підтверджуються.

По другому питанню: З урахуванням дослідження по питанню № 1 та норм Закону № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року встановлено, що розрахунок податкових зобовязань та фінансових санкцій з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням зроблено невірно, у звязку із документальним не підтвердженням висновків акту перевірки щодо заниження податку на додану вартість та як наслідок відсутності суми основного платежу.

Суд, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» (Далі за текстом,- ТОВ «Краматорський шифер»), згідно свідоцтва про державну реєстрацію, виданого виконавчим комітетом Краматорської міської ради, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 09.02.2004 року, у відповідності до виписки від 17.08.2010 року знаходиться в ЄДРПОУ (а.с.34-37).

Відповідач, - Державна податкова інспекція у м. Краматорську (Далі за текстом, ДПІ у м. Краматорську),- є субєктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у м. Краматорську 23.06.2010 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Краматорський шифер» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Макоптторг», код за ЄДРПОУ 35354673 за періоди з 01.04.2009 року по 30.04.2009 року, з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року, ТОВ «Юнітек» код за ЄДРПОУ 35966166 за період з 01.03.2009 року по 30.04.2009 року.

За наслідками проведеної перевірки 23.06.2010 року складений акт № 1382/23-3/32879254 (Далі за текстом,- акт перевірки).

Згідно висновків вказаного акту з боку ТОВ «Краматорський шифер» встановлені порушення п.п. 7.4.5 п.7.4 п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено суму податкового кредиту по податкових деклараціях з ПДВ за березень 2009 року на 449605,00 гривень, квітень 2009 року на 761720,00 гривень, листопад 2009 року на 386400,00 гривень, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за березень 2009 року на 449605,00 гривень, квітень 2009 року на 761720,00 гривень, листопад 2009 року на 386400,00 гривень.

Встановлено вчинення правочину без реального настання наслідків всупереч п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

На підставі акту перевірки, 12.07.2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення: № 0000152303/0/28003 (Далі за текстом,- спірне податкове повідомлення-рішення), яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 2396587,50 гривень, з якої основний платіж 1597725,00 гривень, штрафна (фінансова) санкція 798862,50 гривень.

Спірною обставиною у справі є обґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Суд погоджується із висновком експертизи з наступних підстав.

ДПІ у м. Краматорську в обґрунтування висновків акта перевірки покладено наступні обставини.

ТОВ «Краматорський шифер» віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 623380,00 гривень за період з 01.04.2009 року по 30.04.2009 та суму ПДВ у розмірі 386400,00 гривень за період з 01.11.2009 по 30.11.2009 по податкових накладних, виписаних ТОВ «Макоптторг» :

№ 18601 від 15.04.2009 року на товар «Азбест А5-65» кількістю 700 тон на суму 2660280,00 гривень у т.ч. ПДВ 443380,00 гривень;

№ 22000 від 30.04.2009 року на товар «Касета КВЛ2.7» кількістю 1000 шт. на суму 1080000,00 гривень у т.ч. ПДВ 180000,00 гривень;

№ 80800 від 04.11.2009 року на товар «Цемент ПЦА-500» кількістю 1000 шт. на суму 680400,00 гривень у т.ч. ПДВ 113400,00 гривень;

№ 83301 від 12.11.2009 року на товар возик конвеєра твердіння «СМ 1158.01.010А», кількістю 80 шт. «Касета КВЛ2.7» кількістю 850 шт. на суму 1638000,00 гривень, у т.ч. ПДВ на суму 273000,00 гривень.

Згідно інформації Макіївської ОДПІ від 11.06.2010 року № 22763/723-11, встановлено, що провести зустрічну перевірку ТОВ «Макоптторг» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Краматорський шифер» не має можливості, оскільки ТОВ «Макоптторг» за юридичною адресою не знаходиться (акт виходу за юридичною адресою від 01.06.2010 року № 1630/23-3), стан платника «23» місцезнаходження не встановлено.

Тобто, неможливо підтвердити включення сум ПДВ до складу податкових зобовязань ТОВ «Макоптторг».

ТОВ «Краматорський шифер» віднесено до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ вищезазначені податкові накладні отримані від ТОВ «Макоптторг» які складені з порушенням встановленого порядку, а саме в податкових накладних зазначено місцезнаходження продавця м. Макіївка, вул. Репіна, 17, що є недостовірними даними, так як згідно відповіді Макіївської ОДПІ місцезнаходження підприємства не встановлено.

Згідно отриманої відповіді вбачається :

Додаток К1/1 до податкової декларації на прибуток за 2009 рік підприємством не надавався;

Рядок 4.10 та 07 декларації з податку на прибуток за 2009 рік прокреслені, відповідно до зазначеного можливо зробити висновок, що основні засоби та нематеріальні активи на підприємстві відсутні.

В ході проведення Макіївською ОДПІ аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено, що за даними декларацій з податку на прибуток доход від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2009 рік склав 467000,00 гривень. Основні засоби у ТОВ «Макоптторг» відсутні.

Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» декларацій відсутні.

Відповідно до розрахунку комунального податку кількість працюючих на підприємстві у 1 та 4 кварталі 2009 року складала 1 особа та 2 особи відповідно.

Враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) фізично не могла здійснювати такий обєм роботи.

Враховуючи той факт, що ТОВ «Макоптторг» відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення , виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного кредиту, не мають реального товарного характеру.

Враховуючи те, що у ТОВ «Макоптторг», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1,5 ст. 203 , п. 12 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

ТОВ «Краматорський шифер» віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 587945,00 гривень за період з 01.03.2009 року 30.04.2009 року по податкових накладних , виписаних ТОВ «Юнітек»:

№ 14900 від 16.03.2009 року на товар Цемент ПЦ1-500 кількістю 3250 на суму 108000,00 гривень у т.ч. ПДВ 180000,00 гривень;

№ 2240 від 02.04.2009 року на товар Цемент ПЦА-500 кількістю 1000 тон на суму 830040,00 гривень у т.ч. ПДВ 138340,00 гривень.

Згідно інформації Макіївської ОДПІ від 11.06.2010 року встановлено, що провести зустрічну перевірку ТОВ «Юнітек» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Краматорський шифер» не має можливості, оскільки за юридичною адресою не знаходиться, що підтверджується відповідним актом.

Тобто неможливо підтвердити включення сум ПДВ до складу податкових зобовязань ТОВ «Юнітек» по операціях з ТОВ «Краматорський шифер».

Судом встановлено, що інші підстави для формування висновків акту перевірки щодо нікчемності правовідносин ТОВ «Юнітек» по операціях з ТОВ «Краматорський шифер» за перевіряємий період збігаються із підставами покладеними для формування висновків щодо нікчемності угод ТОВ «Макоптторг» з ТОВ «Краматорський шифер».

Суд не погоджується із висновками акту перевірки з наступних підстав.

ТОВ «Краматорський шифер», згідно свідоцтва виданого ДПІ у м. Краматорську, зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно договору поставки № 2/03 від 09.03.2009 року укладеного між ТОВ «Макоптторг» та ТОВ «Краматорський шифер», Постачальник (ТОВ «Макоптторг») зобовязується передати у визначені строки у власність Покупця (ТОВ «Краматорський шифер») продукцію (азбест А5-65, касети КВЛ 2,7, цемент ПЦА-500, теліжка конвейера твердіння СМ1158.01.010А) в кількості, асортименті та по цінам вказаних у специфікаціях.

Відповідно до умов договору моментом поставки партії є день оформлення приймально-здавальних документів.

Крім того договором визначена сума договору, умови оплати (безготівкові розрахунки через розрахунковий рахунок або в іншому порядку, який не суперечить діючому законодавству), умов щодо якості продукції, порядок вирішення спорів, термін дії договору.

Договором визначено, що Покупець та Постачальник є платниками податку на прибуток на загальних підставах. Договір підписаний від імені сторін та скріплений печатками сторін.

Згідно договору поставки № 3/03 від 02.03.2009 року укладеного між ТОВ «Юнітек» та ТОВ «Краматорський шифер», Постачальник (ТОВ «Юнітек») зобовязується передати у визначені строки у власність Покупця (ТОВ «Краматорський шифер») продукцію (цемент ПЦА-500) в кількості, асортименті та по цінам вказаних у специфікаціях.

Відповідно до умов договору моментом поставки партії є день оформлення приймально-здавальних документів.

Крім того договором визначена сума договору, умови оплати (безготівкові розрахунки через розрахунковий рахунок або в іншому порядку, який не суперечить діючому законодавству), умови щодо якості продукції, порядок вирішення спорів, термін дії договору.

Договором визначено, що Покупець та Постачальник є платниками податку на прибуток на загальних підставах. Договір підписаний від імені сторін та скріплений печатками сторін.

Згідно ст.6 Цивільного Кодексу України (Далі, - ЦКУ),- сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦКУ,- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦКУ,- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 ЦКУ,- За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (Далі, - ГКУ),- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦКУ, покладених відповідачем в основу висновків акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами.

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірними угодами.

До того ж законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Також приписами Закону України «Про податок на додану вартість» не встановлено умов формування податкового кредиту від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, їх знаходження або відсутності за реєстраційною адресою.

До того ж, судом встановлено, що згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по контрагентам позивача за спірний період, відхилення відсутні.

Згідно п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, - акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку, - акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку,- факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч приписам вказаного Порядку податковий орган з надуманих підстав дійшов висновку щодо «нікчемності» правочину не зазначивши конкретних первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки субєктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку № 327.

Відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання спірних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності спірного договору.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Таким чином зазначеними обставинами спростовується факт «безтоварності» господарських операцій за перевіряємий період.

З огляду на викладене, посилання відповідача на нікчемність правочинів є безпідставним і судом до уваги не приймаються, оскільки укладені спірні договори з контрагентом направлений на реальне виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнано, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані контрагентами по реальним господарським операціям, в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, договори, укладені між вищезазначеними сторонами, відповідають вимогам чинного законодавства України.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- є господарською операцією.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704,- господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Податковим органом при проведенні перевірки та формуванні висновків не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено для особи, яка підпадає під діє цього закону, альтернативну поведінку, тобто встановлено диспозитивність у облікових відносинах.

Так, у відповідності до ч. 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності i технології обробки облікових даних; розробляє систему i форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності i контролю господарських операцій, визначає права працiвникiв на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту i технологiю обробки облікової інформації, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку; може видаляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, які зобовязані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звiтностi підприємства».

Щодо поставки продукції за вищевказаними договорами експертом проведено дослідження наданих документів : рахунки- фактури, видаткові накладні, накладні форми М-4, податкові накладні, накладні форми М-4, податкові накладні, журнал реєстрації довіреностей.

Всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку прийнято судовим експертом та встановлено їх відповідність чинному законодавству України.

Проведеним дослідженням також встановлена відповідність даних, що містяться у первинних документах позивача та даних, відображених у його бухгалтерському обліку.

Кількість та сума оприбуткованих матеріальних цінностей (запасів) відповідає кількості та сумі матеріальних ціностей, зазначених у відповідних видаткових наклданих.

Судом встановлено, що товарні запаси, отримані від постачальників, використано позивачем у власній господарській діяльності.

Згідно абз.1 п. 1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»,- поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Стосовно обставин відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно абз.6 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно ч.1 ст.16 цього Закону,- єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно ч. 2 ст. 17 цього Закону,- в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема як місцезнаходження юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 18 цього Закону,- якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, діюче законодавство України та зокрема Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (ст. 19) визначає чіткий порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням. Даний факт встановлюється виключно державним реєстратором (шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру) тільки при умові надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, направлення державним реєстратором юридичній особі повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, направлення державним реєстратором юридичній особі повідомлення про необхідність подання реєстраційної картки і повернення державному реєстратору рекомендованого листа з зазначеним повідомленням.

Інший порядок встановлення даного факту, у тому числі шляхом виходу податковим органом за юридичною адресою платника податків і складання відповідного акту, діючим законодавством не передбачений.

Судом встановлено, що адреси контрагентів позивача, згідно витягу з ЄДРПОУ наданого державним комітетом статистики України за № 14/4-20/4810 від 15.09.2010 року збігаються з адресами зазначеними у податкових накладних.

До того ж суд звертає увагу на ті обставини, що акти щодо проведення перевірки контрагентів позивача, якими встановлені обставини відсутності за юридичними адресами, складені пізніше, ніж здійснювались спірні господарські операції та видавались податкові накладні.

Таким чином, суд не приймає до уваги обставини встановлені податковим органом, які покладено у формування висновків акту перевірки.

Відповідачем, факт наявності на момент перевірки у позивача всіх необхідних податкових накладних, що стосуються спірних правовідносин, не оспорюється, вказана обставина також підтверджується матеріалами справи.

Суд враховуючи приписи п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважає суму податкового кредиту сформованого позивачем, такою, що визначена правомірно.

До того ж акт перевірки не містить інформації щодо анулювання свідоцтв виданих контрагентам позивача - платникам ПДВ, зазначені обставини також не спростовуються іншими матеріалами справи.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає документально необґрунтованими висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України,- доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Судом встановлено, що експертом при дослідженні наданих документів застосовані методи документальної перевірки та зіставлення: при документальній перевірці було перевірено повноту та правильність заповнення реквізитів досліджених обєктів (наявність дати, підпису осіб, показників);

встановлювалась відповідність операцій з нарахування та стягнення податків та зборів законодавчим актам і нормативній базі;

проводилось зіставлення даних наданої бухгалтерської документації;

з метою перевірки правильності розрахунків у наданій документації проводився арифметичний підрахунок.

Таким чином, необґрунтованість висновків акту перевірки та відповідно податкових зобовязань застосованих оскаржуваним рішенням, підтверджується висновками судово-економічної експертизи, в обєктивності висновків якої у суду немає сумнівів, тому він їм довіряє.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведена правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом вище.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, тому враховуючи приписи Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд приходить до висновку, що податкові зобовязання, визначені відповідачем нарахуванню не підлягають, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 24, 71, 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» до Державної податкової інспекції у місті Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року, - задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000152303/0/28003 від 12.07.2010 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» (код ЄДРПОУ 32879254) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 06 червня 2011 року.

Повний текст постанови складений 11 червня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.