Ухвала суду № 16200790, 31.05.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-529/11/4/0170

31.05.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 28.02.11 у справі № 2а-529/11/4/0170

за позовом Приватного підприємства "Євротранс" (вул. Ломоносова, 19, кв.5, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98604)

до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2011позов задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 24.12.2010 №0004191502/0 про визначення Приватному підприємству «Євротранс»суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 46291,00 грн., у тому числі за основним платежем 14466,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 31825,00 грн., вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 24.12.2010 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0004191502/0,згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14466,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 31825,00 грн.

Передумовою донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 14466,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 31825,00грн. став акт перевірки №4471/32003201/15-2 від 17.12.2010, складений відповідачем за результатами проведення невиїзної документальної перевірки позивача з податку на додану вартість за жовтень 2010року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Позивачем було задекларовано у декларації за жовтень 2010 року загальний обсяг операцій, які звільнені від оподаткування на підставі підпункту 5.1.13 пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»у сумі 76058,00грн.

Актом перевірки встановлено, що тарифи на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі «маршрутного таксі»підлягають регулюванню органами місцевого самоврядування у разі, якщо вони надаються підприємствами комунальної власності.

Рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим від 27.08.2009 №1544 позивачу погоджені тарифи на проїзд у міських автобусних маршрутах на території міста Ялта.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що оскільки дія підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»не поширюється на позивача, тому позивачем занижені суми податку на додану вартість до сплати в бюджет через наступне.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Як свідчать матеріали справи, Приватне підприємство «Євротранс»відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт»та договорам на перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснює господарську діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в місті Ялта.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що згідно пунтам 2.1 вказаних договорів Виконавчий комітет Ялтинської міської ради з 01.08.2008 погоджує тариф на перевезення пасажирів.

Отже, недоречними визнаються доводи апеляційної скарги щодо порушення Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради при прийнятті рішення № 1544 від 27.08.2009 вимог Закону України "Про принципи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" і не мають жодного правового значення для спірних відносин, оскільки регулювання тарифів на пасажирські перевезення виконавчий комітет Ялтинської міської ради проводив не шляхом прийняття даного рішення, а шляхом узгодження тарифів у договорах, які укладались із позивачем (диференційовано для кожного конкретного маршруту руху пасажирського транспорту загального користування).

Підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону №168 визначено, що звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Підпунктом 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Згідно із пунктами 10, 12 пункту "а" частини першої статті 30 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що нормою, яка визначає компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів є підпункт 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що підпунктом 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлено у який саме спосіб орган місцевого самоврядування здійснює регулювання, про яке йдеться у підпункті 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: шляхом встановлення тарифів які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, шляхом погодження тарифів з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Таким чином, погодження тарифу на перевезення пасажирів виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, в розумінні положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», є регулюванням таких тарифів.

Слід відзначити, що норма підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»сама по собі не встановлює компетенцію органу місцевого самоврядування щодо регулювання тарифів перевезення, а відсилає до іншого закону, яким встановлена така компетенція.

Діюче законодавство, крім положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не містить інших норм, що встановлювали б компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.

Колегія суддів відмічає, що термін «регулювання», застосований законодавцем у підпункті 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»слід розуміти, як впорядкування чого-небудь, що також може включати поняття: погоджувати, приймати рішення, встановлювати, визначати, обмежувати та інше.

При використанні терміну «регулювання»необхідно виходити з його значення, а не буквального відображення у тексті при прийнятті рішення.

Отже, виконавчий комітет Ялтинської міської ради здійснив дії направлені на впорядкування в межах своєї компетенції тарифів перевезення осіб пасажирським транспортом врегулювавши їх у встановлений законом спосіб.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач мав право використовувати положення підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг перевезення пасажирів при формуванні сум податку на додану вартість у податковій звітності, оскільки він керувався тарифами на надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом врегульованими органом місцевого самоврядування.

За таких обставин судова колегія вважає помилковими висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення про заниження позивачем обсягів оподатковуваних операцій у декларації за жовтень 2010 року на 76058,00 грн. і заниження суми податкового зобовязання з податку на додану вартість до сплати в бюджет у вказаному періоді на суму 14466,00 грн.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування сум податкового зобовязання за наслідками невиїзної документальної перевірки позивача з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, та правомірність користування позивачем пільгою, передбаченою підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкцій за підпунктом 17.1.3, підпунктом 17.1.6-1 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, правомірно визнано таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Судова колегія відмічає, що висновки акту перевірки від №4471/32003201/15-2 від 17.12.2010 про визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн. згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, мали бути підтверджені відповідачем.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від №4471/32003201/15-2 від 17.12.2010, як доказ встановлення факту порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” щодо визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн., у тому числі: основний платіж- 14466,00грн., штрафні санкції- 31825,00грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн.- неправомірно.

Відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн., що послужило підставою до винесення спірного податкового повідомлення-рішення, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 466291,00грн. передбачає вилучення у Приватного підприємства «Євротранс»грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких умов факт вказаних порушень слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 46291,00грн.згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням, неправомірно.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

З таких підстав, судовій колегії дає право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2011 у справі №2а-529/11/4/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 06 червня 2011року