Ухвала суду № 16200436, 12.04.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-918/10/5/0170

12.04.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняСаматова М.А.

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1, довіреність № 2062 від 05.06.2009

представник відповідача - не з'явися,

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (Кіровське відділення) на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 21.06.10 у справі № 2а-918/10/5/0170

за позовом Приватного підприємства "Квадр" (вул. Чапаєва, 50-б, Старий Крим, Кіровський район, Автономна Республіка Крим, 97345)

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки (Кіровське відділення) (вул. Фрунзе, 4, Кіровське, Кіровський район, Автономна Республіка Крим, 97300)

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2010 визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції в Кіровському районі Автономної Республіки Крим № 0000372303 від 14.09.2009 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 27133,28грн., вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим, яка відповідно до вимог статті 55, з урахуванням наказу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим від 05.03.2010 №111 «Про реорганізацію Державної податкової інспекції в місті Феодосії, Державної податкової інспекції в Кіровському районі та державної податкової інспекції в Совєтському районі»є правонаступником Державної податкової інспекції в Кіровському районі Автономної Республіки Крим, надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 24.06.2009 відповідачем проведена перевірка контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу субєктами підприємницької діяльності, а саме, проведена перевірка АЗС, яка належить позивачу, за результатами якої складений акт за № 000368 0101/01/19/23/23201801 від 24.06.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, неведення обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем їх реалізації, неврахованих у встановленому порядку: зберігання бензину А 92 в кількості 323 л за ціною 6,88 грн. на загальну суму 2222,24 грн. та бензину А 95 за ціною 7,18 грн. в кількості 1580 л на загальну суму 11344,40 грн.

До позивача були застосовані фінансові санкції на загальну суму 27573,28 грн., у тому числі 27133,28 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», про що винесене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000332303 від 07.07.2009.

В результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем 14.09.2009 прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000372303 в розмірі 28187,18 грн., у тому числі 27133,28 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Пункт 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів (стаття 6 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”).

Законом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до частини другої статті 3 якого бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо. Відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що в матеріалах справи є належним чином завірені копії всіх відповідних документів, що підтверджують облік товарних запасів (звіт про рух ПЗМ за червень 2009року, накладні про придбання бензину).

Крім того, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що в матеріалах справи є завірена належним чином копія Накладної № 11 від 25.06.2009, відповідно до якої відправник: ПП «Квадр»АЗС Первомайське передало отримувачу: ПП «Квадр»АЗС Батальне бензин А92 у кількості 323 л. за ціною 6,88 грн. на загальну суму 2222,24 грн. та бензин А95 у кількості 1580 л. за ціною 7,18 грн. на загальну суму 11344,40 грн.

Отже, висновок відповідача щодо зберігання бензину А92, А95 із порушенням встановленого порядку обліку товарів за місцем реалізації (зберігання) є безпідставним.

Будь-яких доказів, що спростовують зазначені висновки, представником відповідача під час розгляду справи не надано.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного рішення.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення № 0000372303 від 14.09.2009 у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 27133,28 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” не може бути визнане таким в зазначеної частині, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку застосування до позивач штрафних санкцій в сумі 27133,28грн. передбачає вилучення у Приватного підприємства «Квадр»грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного рішення, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані неправомірно штрафні санкції. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Доводи, мотиви, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу та спростовуються нормами діючого законодавства України.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2010 у справі №2а-918/10/5/0170залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 18 квітня 2011року