Постанова № 16198578, 07.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"07" червня 2011 р. № 2а- 3783/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі секретаря - Беззубко А.О.,

за участі представників позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.03.2011р.), директора Телійчука С.В. (згідно витягу ЄДР),

за участі представника відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 29546/10/10-020 від 31.12.2010р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа М" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом в якому просить суд визнати незаконною документальну невиїзну перевірку ТОВ "Константа М" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.05.2010 по 31.01.2011 року, оформлену актом від 10.03.2011 року № 605/2305/37092516, встановити відсутність компетенції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на встановлення можливості реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Константа М" та ведення господарської діяльності таким способом, як документальна невиїзна перевірка, встановити відсутність компетенції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на встановлення ознак нікчемності угод, укладених ТОВ "Константа М" за період з 17.05.2010 року по 31.01.2011 року, без дослідження товарних, грошових потоків за даними угодами та без аналізу первинних документів, оформлених в рамках таких угод.

Під час розгляду справи ухвалою суду від 16.05.2011 провадження у справі в частині позовних вимог щодо встановлення відсутності компетенції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на встановлення неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Константа М»та ведення господарської діяльності таким способом, як документальна невиїзна перевірка; та встановлення відсутності компетенції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на встановлення ознак нікчемності угод, укладених ТОВ «Константа М»за період з 17.05.10 по 31.01.11, без дослідження товарних, грошових потоків за даними угодами та без аналізу первинних документів, оформлених в рамках таких угод; було закрито.

Враховуючи ухвалу суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, позивач просив суд: 1) визнати незаконною документальної невиїзної перевірки ТОВ «Константа М»(код в ЄДР 37092516) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.05.10 по 31.01.11, оформленої актом від 10.03.2011р. №605/2305/37092516.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Константа М»була проведена відповідно до наказу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 10.03.11 № 600.

В наказі №600 в якості правових підстав для проведення перевірки міститься посилання на п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України. Позивач стверджує, що запит про надання інформації від 25.02.11р. №3618/10/23-523, у звязку з ненадання відповіді на який відповідачем був прийнятий наказ №600 від 10.03.2011р., ним отримано не було.

Позивач також зазначає, що в порушення ст.78 п. 78.4 та ст.79 п.79.2 Податкового Кодексу України, до початку проведення перевірки, він не отримував копії наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Наказ про проведення невиїзної документальної перевірки позивача датований 10.03.2011р., в той час як запрошення на підписання акту перевірки датовано вже 25.02.2011р. Крім того, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова під час направлення платнику податків документів використовувало курєрську доставку, що не відповідає ст. 42 Податкового кодексу України. В підтвердження факту неправомірності дій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач надав суду відповіді ДПА у Харківській області від 05.05.2011 №1998/10/23-218 та ДПА України від 04.05.2011р. №8367/6/27-0316с, яку надано позивачу за результатами розгляду його скарги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

Документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Константа М»за період з 17.05.10 по 31.01.11 проведена на підставі наказу від 10.03.11р. №600, прийнятого відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України. Запит про надання інформації від 25.02.2011р. №3618/10/23-523, повідомлення про запрошення платника податків до органів державної податкової служби №3646/10/23-523 від 25.02.2011р., наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Константа М»від 10.03.2011р. №600 та Акт від 10.03.2011р. №605/2305/37092516 направлялись позивачу засобами курєрскої доставки, що відповідає вимогам ст. 42 Податкового Кодексу України. Зазначені документи не були отримані позивачем, у звязку з його відсутністю за адресою: м. Харків, пр. Л.Свободи, 46, кв 343.

На підставі документів обовязкової податкової звітності, наданих позивачем, та інформації отриманої з Автоматизованих баз даних, в Акті від 10.03.2011р. №605/2305/37092516, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зроблено висновок про: Неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Константа М»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; Порушення ч.І ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Константа М»з постачальниками та покупцями; Відсутність об'єктів, які підпадають під визначенні ст. 3 ст. 4. ст. 7 ЗаконуУраїни «Про податок на додану вартість»(№168/97-ВР); відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств»(№334/94-ВР).

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

За матеріалами справи 10.03.2011р. відповідачем, ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Константа М»(ідентифікаційний код 37092516) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.05.2010 р. по 31.01.2011 р., яке оформлено наказом №600.

За результатами перевірки складено акт від 10.03.2011 року №605/2305/37092516, згідно якого встановлені порушення:

Неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ «Константа М»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Константа М»з постачальниками та покупцями; встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, ст. 4, ст. 7 Закону країни "Про податок на додану вартість" № 168/97- ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями; встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Фактичною підставою для призначення спірної перевірки відповідач указав ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За матеріалами справи у спірних правовідносинах запит органу державної податкової служби, оформлений листом від №3618/10/23-523, був направлений позивачу засобами курєрскої доставки.

При вирішенні спору суд бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий звязок», Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

На вимогу суду відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача судом зясовано, що оформлений листом від 25.02.11р. №3618/10/25-523 запит про надання документів до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилався.

Крім того позивачем не змінювалась податкова адреса (не вносились зміни до ЄДР), що унеможливлює застосування до нього п. 42.3 ст. 42 ПК України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту спливу 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача є неправомірними та такими, що порушують встановлений чинним податковим законодавством порядок проведення перевірок платників податків.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в акті від від 10.03.2011 року №605/2305/37092516 судження субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Відповідно до п. 5 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) р. описова частина акту (довідки) документальної перевірки складається таким чином, зокрема, зазначаються первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, наводяться регістри бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Пунктом 6 Порядку №984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Однак, в акті від 10.03.2011 року №605/2305/37092516., складеному відповідачем, відсутня інформація про первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та відсутні докази, що підтверджують наявність факти порушення, які ніби то було встановлено під час перевірки.

До того ж, в акті від 10.03.2011 року №605/2305/37092516 не зазначено конкретні договори, стосовно яких встановлена нікчемність.

Також, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, законодавець відносить правочини укладені з порушеннями інтересів держави та суспільства його моральним засадам до оспорюваних правочинів.

В той же час, правочини, вчинені позивачем з покупцями та постачальниками робіт і послуг в період з 17.05.2010 р. по 31.01.2011 р. визнаними недійсними в судовому порядку на підставі ст. 228 ЦК України не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідачем в даному випадку не було враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідно зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. У суб'єктів господарювання відсутнє законодавчо надане повноважень перевіряти обсяг діє та правоздатності представників своїх контрагентів, а тим більше інших контрагентів по ланцюгу за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість", що діяв на час вчинення господарських операцій позивачем, не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Несплата контрагентами позивача податку не свідчить про те, що укладені позивачем правочини не відповідають інтересам держави і суспільства.

Крім того, слід також зазначити, що відповідачем безпідставно зроблено висновок, що у позивача відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, фактично здійснюваного протягом перевіряємого періоду, а саме: трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення та інші матеріальні ресурси, оскільки такий висновок, як вбачається з акту від 10.03.2011 року №605/2305/37092516., зроблений відповідачем без дослідження первинних документів позивача та даних його бухгалтерського обліку, а також прямо суперечить даним встановленим відповідачем в самій довідці де на сторінках 4 міститься інформація про балансову вартість основних засобів, які позивач використовує у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 року державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів: контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування них сулі до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст. 203 та інших статей гл. 16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, вищезазначене дає суду підстави прийти до висновку, що відповідач вийшов за межі повноважень, встановлюючи порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних дій щодо наявності законних підстав для проведення даної перевірки позивача та її висновків, які не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов належить задовольнити в частині вимог стосовно визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, бо така перевірка була проведена на підставі наказу який був виданий за відсутності визначених законом обставин, а отже є незаконним та з перевищенням повноважень податкових органів.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.

Враховуючи, що задоволення позову стосовно зазначеного вище виключає правомірність висновків податкового органу, викладених в довідці перевірки та настання негативних наслідків для позивача і його контрагентів внаслідок зроблених податковим органом висновків, то суд не має правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині, як і до решти позовних вимог, які на думку суду є недоведеними і необгрунтованими та що не потребує судового захисту в розумінні положень ст. 2 КАСУ

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.155, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа М" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати незаконною документальну невиїзну перевірку ТОВ "Константа М" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.05.2010 по 31.01.2011 року, оформлену актом від 10.03.2011 року № 605/2305/37092516

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена 14 червня 2011 року.

Суддя Шляхова О.М.