Постанова № 16197604, 07.06.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2011 року Справа № 2а/0370/1339/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Головатій І.В.,

за участю прокурора Рибака А.І.,

представника позивача Купири З.С.,

представників відповідача Зяткевич О.Д., Кравець Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Ягодинської митниці про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» (далі позивач, ТзОВ «Волинська фабрика гофротари») звернулось з адміністративним позовом до Ягодинської митниці (далі відповідач, митниця) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №3, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України субєктами підприємницької діяльності, в розмірі 132139,16 грн. (в тому числі, за основним платежем 105711,33 грн., за штрафними санкціями 26427,83 грн.).

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідачем було проведено перевірку стану дотримання ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» законодавства України з питань митної справи за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, за наслідками якої складено акт №00016/10/205000009/33211353 від 22.12.2010 року. В даному акті відповідачем встановлено порушення позивачем вимог статті 267 Митного кодексу України, а саме ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» занижено базу оподаткування поставлених товарів, в результаті чого своєчасно не сплачено до бюджету 105711,33 грн. ПДВ.

На підставі вказаного акту відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №3 про визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України субєктами підприємницької діяльності, в розмірі 132139,16 грн. Вважає, що висновки відповідача про розміри фактичних транспортних витрат, є необґрунтованими, а тому вищевказане податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідач у поданих запереченнях адміністративний позов ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» не визнав, посилаючись на те, що проведеною перевіркою товариства встановлено факти невідповідності заявлених до митного оформлення відомостей щодо транспортних витрат фактичним затратам позивача, відборажених в бухгалтерському обліку та первинних документах, що призвело до заниження бази оподаткування товарів, імпортованих товариством в період, охоплений перевіркою, шляхом включення до митної вартості транспортних витрат у неповному обсязі, чим порушено вимоги ст.267 Митного кодексу України. З врахуванням того, що митна вартість є базою оподаткування для справляння податку на додану вартість згідно вимог п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», її заниження призвело до заниження податкового зобовязання з ПДВ. Вказане порушення виявилось у тому, що за 154 ВМД позивачем не було надано жодного, оформленого належним чином, документа, що підтверджує достовірність розбивки вартості перевезення до та після митного кордону України, з врахуванням чого на підставі наданих актів виконаних робіт, податкових накладних було проведено розрахунок податкових зобовязань з ПДВ. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представники відповідача, кожен зокрема, в судовому засіданні позовні вимоги товариства не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях, та просили відмовити в задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Волинська фабрика гофротари».

В судовому засіданні прокурор підтримав заперечення митниці та вважає, що оскільки актом перевірки встановлені порушення товариством вимог митного та податкового законодавства, тому прийняте за наслідками перевірки податкове повідомлення-рішення є правомірним. Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що відділом контрольно-перевірочної роботи Ягодинської митниці було проведено перевірку стану дотримання ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» законодавства України з питань митної справи за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року.

За результатами перевірки складено акт №00016/10/205000009/33211353 від 22.12.2010 року, в якому митницею зроблено висновок про те, що позивачем по ряду вантажно-митних декларацій (далі ВМД) занижено митну вартість товарів шляхом включення до неї транспортних витрат у неповному обсязі, що є порушенням вимог статті 267 Митного кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №3, яким товариству визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 132139,16 грн. (в тому числі, за основним платежем 105711,33 грн., за штрафними санкціями 26427,83 грн.).

Як вбачається з акту перевірки, відповідач встановив, що надані для митного оформлення в 157 випадках довідки про вартість транспортування товарів до кордону та достовірність зазначеної в них інформації документально не підтверджена товариством ні в актах виконаних робіт, ні в інших документах, оскільки в даних документах відсутня розбивка про вартість перевезення до митного кордону України та після митного кордону України, що призвело до заниження ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» митної вартості товарів, і як наслідок заниження бази оподаткування податком на додану вартість.

Однак, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо не виділення позивачем сум транспортних витрат до кордону та після кордону України згідно даних, що подавались для митного оформлення, з наступних підстав.

Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (у редакції, що діяла на час здійснення імпортних операцій) визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Статтею 267 Митного кодексу України встановлено метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Так, під митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, розуміється вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати, понесені покупцем; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо (ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України).

Частиною 3 наведеної статті встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема, витрати на транспортування після ввезення.

Таким чином, до митної вартості товарів включається договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив ПДВ саме з митної вартості, що зазначалась декларантом у вантажних митних деклараціях.

Відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 20.04.05 року № 314 та Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №574 від 09.06.1997 року, митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів та інших предметів.

Вантажна митна декларація (далі - ВМД) заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.ВМД застосовується під час декларування субєктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Таким чином, законодавство чітко визначає форму, зміст та порядок складання ВМД, яка є належним підтвердженням декларування імпортної операції в разі відповідності цього документа вимогам нормативних актів.

Слід зазначити, що під час митного оформлення товарів декларант зобовязаний своєчасно надати митному органу додаткові відомості, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості. При цьому, у разі потреби митний орган може надати декларантові за наявності у базі даних Держмитслужби інформацію про середньоконтрактні ціни або митну вартість товарів, що була визначена під час митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, ввезених в Україну за іншою угодою.

Згідно пункту 7 Постанови КМУ від 20.12.2006 року №1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає:

- зовнішньоекономічний договір (контракт), на підставі якого здійснюється поставка товарів, і додатки до нього;

- рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;

- банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- рішення митного органу про визначення митної вартості товару раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);

- пакувальні листи;

- копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів у разі потреби на вимогу митного органу можуть додатково подаватися інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей, заявлених у декларації митної вартості.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобовязаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

-або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

-або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

-або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

-або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Згідно з пунктом 4 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабміну України №574 від 09.06.1997 року, митний орган не приймає ВМД для оформлення:

- якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів;

- якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення, Інструкції про порядок заповнення ВМД;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі відмови у прийнятті ВМД для оформлення обов'язково заповнюється картка відмови у митному оформленні згідно з порядком, установленим Держмитслужбою.

Судом встановлено, що під час митного оформлення імпортованих позивачем товарів у митних органів не виникло сумніву щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у вантажних митних деклараціях, митне оформлення товарів було здійснене. Крім того, як встановлено судом, до кожної ВМД позивач на підтвердження транспортних витрат надавав довідки перевізника, у яких зазначалась вартість перевезення товарів до митного кордону України. Додаткових документів на підтвердження вартості транспортних витрат при митному оформленні митний орган не вимагав.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивачем в ході перевірки не надано належних документів, зокрема, актів виконаних робіт, у яких чітко визначено суми транспортних витрат до кордону та після кордону України, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

а) назву документа (форми);

б) дату і місце складання;

в) назву підприємства, від імені якого складено документ;

г) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру;

д) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

е) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно норм чинного законодавства акти виконаних робіт на перевезення імпортованого товару повинні відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Жодна стаття цього Закону не передбачає обовязок юридичної особи розмежовувати вартість виконаних робіт до кордону та на митній території України. Разом з тим, невідповідність наданих товариством при перевірці актів виконаних робіт вимогам вищезазначеного Закону митницею не встановлена.

Аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що Ягодинською митницею безпідставно зроблено висновок про порушення ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» вимог ст.267 МК України, п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заниження товариством митної вартості імпортованих товарів. На думку суду, відсутність розбивки вартості транспортних перевезень у актах виконаних робіт до та після митного кордону України жодним чином не свідчить про невідповідність вартості транспортних витрат, заявленій у ВМД, вартості витрат, зазначеній у акті виконаних робіт.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №3, а тому суд приходить до висновку про підставність позовних вимог ТзОВ «Волинська фабрика гофротари».

Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих частиною2 статті 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ягодинської митниці від 07 лютого 2011 року №3.

Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ягодинської митниці від 07 лютого 2011 року №3.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 10 червня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій