Постанова № 16181208, 07.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 червня 2011 р. № 2-а- 2881/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Зінченка А.В.,

при секретарі Фоменко І.Є.

за участі представників сторін:

Позивача Тамошюнас А.Р.

Відповідача не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після уточнення просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001022303/0 від 21.08.2010р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 210249,0 грн. (в т.ч. за основним платежем 140166,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 70083,0 грн.); №0001032303/0 від 21.08.2010р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 169857,0 грн. (в т.ч. за основним платежем 113238,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 56619,0 грн.) та №0001022303/1 від 01.11.2010р., №0001032303/1 від 01.11.2010р., №0001022303/2, №0001032303/2, №0001022303/3, №0001032303/3.

Ухвалою суду від 07 червня 2011 року за клопотанням представника позивача було залишено без розгляду позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001022303/2, №0001032303/2, №0001022303/3, №0001032303/3.

Також ухвалою суду від 14 квітня 2011 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені за висновками акту №1990/2305/34756085 від 10.08.2010р. виїзної планової перевірки ТОВ ТБ «Екватор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.03.2010р., в якому відповідачем безпідставно зазначено про завищення валових витрат та податкового кредиту, оскільки витрати на маркетингові, інформаційні, рекламні та інші послуги здійснені платником податків у звязку із проведенням господарської діяльності.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Харкова заперечення на позов не надав. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином та завчасно, а тому суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор», зареєстрований 29.06.2004р. у встановленому законом порядку, як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 29.06.2004р., набув правового статусу субєкта господарювання юридичної особи, як платник податків, зборів (обовязкових платежів), знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Харкова.

З 30.06.2010р. по 03.08.2010р. працівниками відповідача, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ ТБ «Екватор»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.03.2010р., за результатами якої був складений акт №1990/2305/34756085 від 10.08.2010р., оригінал якого був оглянутий судом в засіданні, а копія приєднана до матеріалів справи.

З посиланням на акт №1990/2305/34756085 від 10.08.2010р. відповідач 21.08.2010р. прийняв податкові повідомлення-рішення №0001022303/0 від 21.08.2010р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 210249,0 грн. (в т.ч. за основним платежем 140166,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 70083,0 грн.); №0001032303/0 від 21.08.2010р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 169857,0 грн. (в т.ч. за основним платежем 113238,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 56619,0 грн.).

Стосовно вказаних податкових повідомлень-рішень позивачем було розпочато передбачену ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.56 Податкового кодексу України процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками означеної процедури суми податкових зобовязань, визначених первісними податковими повідомленнями-рішеннями, залишились незмінними, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати податкових зобовязань ДПІ було складено та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010р. №0001032303/1 та 0001022303/1.

Аналізуючи норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»суд приходить до висновку, що при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісні податкові повідомлення-рішення (тобто рішення через /0), позаяк саме ці правові акти індивідуальної дії створили для позивача обовязок здійснити до бюджету додаткові платежі, і податкові повідомлення-рішення, що було складено в процедурі оскарження рішення контролюючого органу, позаяк ці податкові повідомлення-рішення визначили строк виконання обовязку, а отже і первісні, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинуло на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті №1990/2305/34756085 від 10.08.2010р. висновок ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова про завищення валових витрат на суму 560568 грн. та податкового кредиту на суму 123238 грн. у звязку із віднесенням до їх складу витрат, повязаних з товарами, що належали іншому платнику податків, тобто не повязаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Перевіряючи указані висновки відповідача, а відтак і прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд виходить з такого.

Правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності субєктів господарювання різних форм власності, відповідно до Конституції України встановлює Господарський кодекс України.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно статті 67 ГК підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Суд відмічає, що саме такого характеру є договори, що укладались ТОВ ТБ «Екватор»з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна».

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

У договорах поставки та надання послуг та додаткових угодах до них, які були надані до перевірки, визначені загальні умови поставкиТОВ ТБ «Екватор»продукції у торгівельні мережі України. Крім того, або шляхом укладення додаткових угод (додатків) до вказаних договорів, або у самому змісті безпосередньо вказаних договорів сторонипогодили, що постачальник буде сплачувати торговій організаціїплату за надання маркетингових, рекламних та інформаційних послуг, перерахованих у Додатку №7 до договору, в тому числі інформування покупців про продукцію, яка реалізується ТОВ ТБ «Екватор», шляхом розповсюдження інформаційних листівок та каталогів, проведення спеціальних акцій тощо.

Суд зазначає, що в контексті приписів ст.204 Цивільного кодексу України зазначені правочини є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судовими органами у встановленому порядку недійсними.

Отже, вже у силу даної обставини, угоди укладені з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», створюють правові наслідки, в тому числі податкові, що обумовлюються їх змістом.

Також згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, а надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акту, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Крім того, згідно з п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", який за своїм характером є спеціальним по відношенню до попередньої норми, передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат позивача, в якому витрати на надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару відсутні. Крім того, п.5.11 ст. 5 вказаного Закону не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

Пунктом 5.4.4 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, відносяться до валових витрат платника податку. Крім того, ні у вказаному Законі, ні в інших нормативно-правових актах не встановлено вимоги що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватись тільки стосовно товарів, що є власністю платника податку.

Виходячи з визначення терміну „маркетинг", вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №1-інновація „Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства", затвердженої Наказом Держкомстату України №382 від 28.11.2005, можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку. Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 (із змінами і доповненнями) встановлено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

З наданих до справи первинних документів абсолютно чітко вбачається, що послуги, які надавались позивачу, стосувалися товарів, поставка (продаж) яких є господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд зазначає, що для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Отже, податковою інспекцією не взято до уваги те, що укладення договору, який передбачає придбання послуг вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договорів про надання послуг та їх особливість в цілому полягає в тому, що вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст.901 Цивільного кодексу України). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Посилання перевіряючих на те, що у даному випадку послуги з маркетингу, мерчандайзингу та інші направлені на збільшення обсягів продажу товарів «Виконавця»(мережі «Метро Кеш енд Кері»), а відтак доход отримував тільки «виконавець»не є вірним. Так, на перший погляд здається, що від збільшення попиту на продукцію ТОВ ТБ «Екватор» прибутки отримає саме торгівельна мережа. Проте доходністьпідприємства також зростає від збільшення обсягу реалізованих рибних консервів. Тому, з іншого боку, ТОВ ТБ «Екватор»також отримає дохід від вказаних операцій шляхом збільшення закупівлі та реалізації саме тієї продукції, яка користується найбільшим попитом у споживачів завдяки проведеним рекламним та акційним заходам торгівельних мереж.

Крім того, укладені договори поставки містять положення про можливість повернення покупцем сезонного товару чи товару, який не користується попитом споживачів, чи є неходовим. В протилежному випадку повернення товару покупцем з вищевказаних причин (низький попит) мало б наслідком зниження доходів позивача, повернений товар підлягав би уцінці, оскільки строки придатності на нього спливають, що вимагало бе додаткових витрат на проведення заходів зі стимулювання збуту такого товару. Для уникнення цього позивачем оплачувались послуги, направлені на збут товару. Отже, витрати, понесені позивачем на оплату таких послуг, є економічно обґрунтованими.

Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний, постійний та, виходячи з досягнутого результату, - суттєвий характер.

Суд погоджується з позицією позивача, що оплата послуг по передпродажній підготовці, введенню позицій товару до торгової бази магазину, інформаційної бази покупця, послуг по викладці товару на полицях та спеціальних конструкціях є обов'язковою умовою для здійснення поставок та продажу товарів в торговій мережі (на території магазину, супермаркету, торгового центру). За відсутності придбання та оплати таких послуг постачальником, товари постачальника, з метою продажу яких такі послуги придбаваються, не будуть розміщенні в торговому залі (та, відповідно, не будуть продаватися в магазині), чи будуть розміщенні способом, який, порівняно з товарами іншої/аналогічної групи має менш привабливий споживчий вигляд, оскільки він не буде візуально виділений та буде менш помітний споживачами, що не сприятиме його купівлі та не дасть змогу досягнути постачальником його головної мети - отримання максимального доходу, підтримання та збільшення попиту на товар. Отже, обов'язковість придбання послуг з метою здійснення поставок товарів на адресу ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»та отримання доходів від таких продаж, є ще одним підтвердженням використання результатів придбаних послуг в господарській діяльності нашого підприємства.

Варто також додати, що комплекс заходів з просування товару та збільшення обсягів продажу впливає на вартість гудвілу підприємства та привабливість його для інвесторів та кредиторів. Цей момент є особливо важливим для підприємств оптової торгівлі, які, зазвичай, не володіють великою кількістю основних засобів, тому вартість таких підприємств інвестор оцінює виходячи з налагодженої системи збуту товару. Відповідно до пункту 1.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», гудвіл - це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

До того ж на вимогу суду позивачем надано до матеріалів справи розрахунок фінансового результату від взаємовідносин з торгівельними мережами, який свідчить про значну прибутковість діяльності товариства.

Отже, придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності ТОВ ТБ «Екватор»з продажу товарів та були направлені на отримання доходу (прибутку). Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний постійний характер, як того вимагають приписи п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналогічна ситуація склалась і з віднесенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у складі ціни отриманих від ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна»послуг з урахуванням лише положень п.1.7. ст.1, п.п.7.4.1., п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, підпунктами 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

Зазначені вище обставини та аналіз діючих на момент існування фінансово-господарських взаємовідносин у своїй сукупності свідчать про те, що ДПІ порушено пп.2.3.4. Наказу ДПА України від 10.08.2005р.№327 „Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25.08.2005 р. за № 925/1120, яким визначено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

При прийнятті рішення по даній адміністративній справі суд враховує також позицію вищої податкової інстанції.

Так, у податковому розясненні від 28.09.2004р. №8586/6/15-1416 ДПАУ зазначила, що п. 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяється встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Пунктом 1 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків" Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Тобто законодавством України не заборонено укладання договорів на отримання послуг з передпродажної підготовки продукції.

На підставі викладеного і за наявності укладених сторонами договорів між підприємствами та підприємствами роздрібної мережі на послуги з передпродажної підготовки (товарів) продукції (у формі найбільш вигідного порівняно з конкурентами розміщення або позиціювання на торговельному, касовому та іншому обладнанні або конструкції тощо), актів наданих (виконаних) послуг (робіт), платіжних доручень підприємство має право відносити вартість зазначених послуг до валових витрат для обчислення і сплати податку на прибуток.

Крім того, у листі ДПА України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначається, що витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд відмічає, що у відповідності до положень п.п.п. г) п.п. 4.4.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.

Суд також бере до уваги, що податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта, однак, з огляду на п.п.п. д) п.п. 4.4.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова №0001022303/0 від 21.08.2010р., №0001032303/0 від 21.08.2010р. (№0001022303/1 від 01.11.2010р., №0001032303/1 від 01.11.2010р.)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 10 червня 2011 року.

Суддя А.В. Зінченко