Рішення № 16170504, 07.06.2011, Захарівський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Фрунзівський районний суд Одеської області)

Дата документу 07.06.2011 Справа № 2-41/11р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2011 року смт. Фрунзівка Одеської області

Фрунзівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Тростенюк В.А.

при секретарі Грабовій І.Г.

з участю:

представника позивача адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача Миргородової О.Ю.

третіх осіб: ОСОБА_3

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 до Одеської залізниці про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди 200000 грн. та витрати на оплату правової допомоги 2000 грн.

При цьому, вона посилається на те, що проживала однією сімєю, не перебуваючи у шлюбі, із ОСОБА_7 і має від нього неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, своє батьківство щодо якого ОСОБА_7 належним чином оформив і вказаний як батько у свідоцтві про народження сина.

ОСОБА_7 (далі потерпілий) працював оператором дефектоскопного візка 5-го розряду Роздільнянської дистанції колії служби колії Одеської залізниці.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року потерпілий був смертельно травмований маневровим локомотивом відповідача, цей нещасний випадок повязаний з виробництвом і його основною причиною є невиконання інструкцій з охорони праці.

Треті особи, які є працівниками відповідача, у звязку з вказаним нещасним випадком були визнані винними і засуджені вироком Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2010 року у справі № 1-68/2010 року.

Позивачка вказує, що у звязку зі смертю потерпілого її та її неповнолітньому сину була заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань, яких вони зазнають на невизначено тривалий час у звязку з безповоротною втратою близької їм людини і ця втрата призвела до порушення нормальних життєвих звязків з чоловіком та батьком.

Це також вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки загиблий забезпечував сімю матеріально, займався веденням підсобного господарства та вихованням неповнолітнього сина, а позивачка мала змогу не працювати і займатися тільки веденням домашнього господарства та вихованням сина.

Після загибелі чоловіка позивачка вимушена самостійно займатися матеріальним забезпеченням сімї випадковими заробітками, а також веденням домашнього та підсобного господарства, вихованням сина, який став навчатися в Одеському залізничному технікумі.

Неповнолітній син позбувся можливості спілкування, виховання, допомоги і набуття життєвого досвіду від батька як близької йому людини.

Заподіяну моральну шкоду позивачка визначає у грошовому виразі в сумі 200000 грн..

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача позов визнала частково і пояснила, що нещасний випадок трапився під час сильного туману і потерпілий повинен був негайно зійти з колії, а не забирати з неї дефектоскопний візок. Зазначає, що позивачка не надала достатніх та достовірних доказів того, що вона проживала з потерпілим однією сімєю до моменту його смерті, оскільки він перебував у шлюбі з іншою жінкою. Не довела вона також і те, що він забезпечував сімю матеріально і займався вихованням сина. Вважає, що вказані факти позивачка повинна була встановити окремим судовим рішення.

Треті особи проти задоволення позову не заперечують.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини, які підтверджуються наявними у справі доказами.

За довідками Роздільнянської дистанції колії Одеської залізниці потерпілий працював там з 10.12.1997 року до дня смерті 06.02.2009 року і його річний заробіток становив: 1998 рік 2028,79 грн., 1999 рік 2644,19 грн., 2000 рік 4512,41 грн., 2001 рік 6521,05 грн., 2002 рік 8471,68 грн., 2003 рік 10200,75 грон., 2004 рік 11552,72 грн., 2005 рік 12366,17 грн., 2006 рік 15579,05 грн., 2007 рік 19026,57 грн., 2008 рік 28629,95 грн., 2009 рік 2765,12 грн..

ОСОБА_7 загинув під час роботи оператором дефектоскопного візка 5-го розряду і нещасний випадок повязаний з виробництвом згідно наведених нижче документів складених 02 березня 2009 року:

актом територіального управління Держгірпромнагляду по Одеській області щодо спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 р. о 10 годині 20 хвилин по Роздільнянській дистанції колії служби колії Одеської залізниці, встановлено, що у вказаний час на 1382 км пк3 парної колії перегону Затишшя-Іванівка потерпілий був смертельно травмований маневровим локомотивом, бригаді якого у умовах видимості 100 метрів через туман не було повідомлено про роботу дефектоскопного візка та подання сигналів;

в акті форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, зазначені аналогічні відомості щодо часу, місця, обставин та наслідків нещасного випадку з потерпілим, основною причиною якого є невиконання інструкцій з охорони праці.

В актах зазначені особи, відповідальні за даний нещасний випадок, а щодо потерпілого відсутні відомості про його умисну або необережну поведінку або порушення вимог законодавства про охорону праці.

Вироком Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2010 року у справі № 1-68/2010 треті особи, які є працівниками відповідача і зазначені у вказаних вище актах, у звязку з цим нещасним випадком були визнані винними:

- ОСОБА_4, монтер колії 3-го околотку Роздільнянської дистанції колії, в порушенні правил безпеки під час робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, що спричинило загибель потерпілого, його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 272 Кримінального кодексу України;

- ОСОБА_3, бригадир колії 3-го околотку Роздільнянської дистанції колії, у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки у вигляді загибелі потерпілого, його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.

Положеннями статей 173 і 237-1 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Такий порядок визначено Цивільним кодексом України, положеннями якого передбачено наступне:

- моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167);

- моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини 2 статті 1167);

- моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина 2 статті 1168);

- юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина 1 статті 1172);

- джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частини 1, 2, 5 статті 1187).

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач є володільцем джерела підвищеної небезпеки у звязку з діяльністю по експлуатації транспортного засобу - маневрового локомотиву і нещасний випадок з потерпілим трапився з вини його працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Обставин непереборної сили, умислу або необережності потерпілого під час нещасного випадку суд не вбачає.

Виходячи з наведеного, відповідач повинен нести відповідальність за моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілого.

При визначенні підстав та кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступних обставин.

У свідоцтві про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (далі син), позивачка та потерпілий вказані батьками дитини.

Смерть потерпілого зареєстрована 09 лютого 2009 року актовим записом № 5 Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області.

Згідно довідок цієї ради, виданих на підставі погосподарських книг за 1996-2010 роки, позивачка (домогосподарка) і син (учень школи), були зареєстровані та проживали разом з потерпілим, робітником відповідача, перебували на його утриманні до дня його смерті. Зазначено також, що вони спільно виховували сина і мали в домогосподарстві 1,0 га землі.

За довідкою Перехрестівського навчально-виховного комплексу, потерпілий добросовісно займався вихованням свого неповнолітнього сина, часто відвідував школу, цікавився навчанням та поведінкою сина у класного керівника та вчителів, систематично контролював виконання сином домашніх завдань, був присутнім на класних та загальношкільних батьківських зборах.

За довідкою Одеського технікуму залізничного транспорту, син є студентом 2 курсу денного відділення з 01.09.2009р. по 01.07.2013р. за бюджетом.

Судом відхиляються як неправові заперечення представника відповідача щодо недоведеності факту проживання позивачів з потерпілим однією сімєю до моменту його смерті і визнає за належні, достовірні та достатні докази цього факту наведені вище довідки сільської ради.

При цьому, суд виходить з положень п. 2.18. Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005р. № 95 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 травня 2005 р. за № 487/10767, згідно з якою у розділі I погосподарських книг "Список членів

домогосподарства" записуються прізвища, імена, по батькові всіх членів домогосподарства, родинні стосунки даного члена домогосподарства до члена домогосподарства, записаного першим, - голови домогосподарства. Ці рядки заповнюються за станом на 1 січня кожного року під час суцільного обходу дворів.

Визначення сім'ї наведено у частинах 2 і 4 статті 3 Сімейного кодексу України, згідно з яким сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до запису акта про укладення шлюбу № 12, складеного Перехрестівською сільською радою 27 травня 1989 року, потерпілий перебував у шлюбі з ОСОБА_8 і цей шлюб за його життя не був розірваний.

Судом вказане подружжя не визнається сімєю, оскільки вони не проживали спільно у звязку з тим, що потерпілий створив нову сім'ю з позивачкою, що не є поважною причиною і не зазначено у статті 3 Сімейного Кодексу України.

З урахуванням встановлених обставин суд визнає обґрунтованими доводи позивачів про те, що вони проживали однією сімєю з потерпілим і у звязку з його смертю їм була заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань, яких вони зазнають на невизначено тривалий час у звязку з безповоротною втратою близької їм людини і ця втрата призвела до порушення нормальних життєвих звязків з чоловіком, а неповнолітній син позбувся можливості спілкування, виховання, допомоги і набуття життєвого досвіду від батька як близької йому людини.

За приписами частини 2 і 3 статті 154 Сімейного кодексу України, батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Виходячи з цього, судом розглядаються та вирішуються заявлені позивачкою позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної як їй так і її неповнолітньому сину.

Розмір відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди суд визначає виходячи з характеру та обсягу душевних страждань, їх тривалості та неможливості відновлення немайнових втрат від загибелі потерпілого. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд позовні вимоги позивачів задовольняє частково і визначає належний до відшкодування відповідачем розмір моральної шкоди у 90000 грн.

З відповідача також належить стягнути на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу в межах граничних розмірів, а в дохід держави судові витрати, від оплати яких вона звільнена за законом.

Керуючись ст.ст. 1167, 1168, 1172 ч. 1, 1187 Цивільного кодексу України, ст. 154 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 84, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_5 з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська 19, код ЄДРПОУ 25426332) на відшкодування моральної шкоди 90 000 (девянорсто тисяч) грн. та витрати на оплату правової допомоги в сумі 2000 грн.

Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська 19, код ЄДРПОУ 25426332) в дохід держави судовий збір 8 грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 37 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Фрунзівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підписВ.А.Тростенюк