Ухвала суду № 1613493, 27.12.2007, Харківський окружний адміністративний суд

                                                               Справа № 2а-877/07

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2007 року, м. Харків                                                            Справа № 2а-877/07

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Рудь О.С.

За участю представників сторін:

Позивача: Волошин Д.А., Кривошей О.М.

Відповідача: Салецька О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Автоарт” до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

                                                                       ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Автоарт”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0002052305/0 від 05.06.07р., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 4513093,3 грн. (основний платіж – 2502583, 00 грн., штрафна санкція - 2010510,30грн.) та  податкове повідомлення – рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0002042305/0 від 05.06.07р., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2798813,9 грн. (основний платіж – 1865875,90 грн., штрафна санкція – 932938,0 грн.).

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, проти позову заперечує з підстав, вказаних у акті перевірки № 4076/2305/33410369 від 24.05.07р., а саме вказує, що позивачем порушено положення п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки списання матеріалів (аксесуарів) не пов’язане з здійсненням господарської діяльності, тому витрати на їх придбання не відносяться до складу валових та не включаються до складу податкового кредиту відповідно.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, виходячи з таких підстав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2007 р. по даній справі призначена судово-бухгалтерська експертиза, виконання якої доручено Харківському НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса. До суду від експерта надійшло клопотання про надання додаткових документів для проведення експертних досліджень, у зв’язку з чим на адресу позивача було направлено відповідний запит. Із відповіді позивача суд повідомлено про те, що 09.10.07р. СВ ПМ ДПА в Харківській області було проведено обшук в приміщенні ТОВ „Автоарт", в результаті якого було вилучено первинні документи позивача, що підтверджується протоколом обшуку від 09.10.07р. В зв'язку з цим позивач не має можливості надати документи, наведені в запиті, для проведення експертизи. В зв'язку з неможливістю надання витребуваних експертом документів, а відповідно неможливістю проведення експертизи, ухвалою суду від 05.12.2007 р. було поновлено провадження у справі та розглянуто справу по суті за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено із наданих до суду матеріалів, відповідно до оскаржених податкових повідомлень – рішень, на підставі п.5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 17.1.3 п.п.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 4513093,3 грн. (основний платіж – 2502583, 00 грн., штрафна санкція - 2010510,30 грн.) та на підставі п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2798813,9 грн. (основний платіж – 1865875,90 грн., штрафна санкція – 932938,0 грн.). Підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень – рішень є акт перевірки № 4076/2305/33410369 від 24.05.07р. В зазначеному акті працівниками відповідача зазначається, що списання матеріалів не пов’язане з здійсненням господарської діяльності, тому витрати на їх придбання не відносяться до складу валових та не включаються до складу податкового кредиту, тому є порушенням вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Як вбачається з матеріалів справи позивач відповідно до довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої Харківським обласним управлінням статистики здійснює наступні види діяльності: оптову та роздрібну торгівлю новими і уживаними автомобілями; оптову та роздрібну торгівлю авто товарами; інші види спеціалізованого посередництва в торгівлі, а також інші послуги надавання юридичним особам та не включені до інших угруповань також  здійснює торгівлю комплектуючими, надає послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобілів на СТО. Позивач на протязі 2006 року здійснював реалізацію автомобілів марки „Тойота”. З кожним покупцем автомобіля марки „Тойота” окремо укладався договір купівлі – продажу, в якому визначається модель, комплектація та вартість автомобіля. Окрім того, при реалізації автомобілів позивачем здійснювалась доукомплектація автомобіля аксесуарами, про що свідчить акт списання, складений за участі комісії, за кожним окремим договором. Після цього автомобіль за актом прийому – передачі передавався покупцеві. В витратній накладній на відвантаження автомобіля покупцю вказувалась марка автомобіля, номер кузова, такі ж дані наведені в акті списання та акті прийому передачі автомобіля.     

Посилання відповідача про порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з огляду на те, що списання матеріалів не пов’язане з визначеними у договорах купівлі - продажу автомобілями, а тому і не використано в господарській діяльності підприємства не приймається судом до уваги, тому що даний факт спростовується матеріалами справи, а саме: в витратній накладній на відвантаження автомобіля покупцю вказується марка автомобіля, номер кузова, такі дані наведені в акті списання та акті прийому передачі автомобіля, що свідчить про факт використання комплектуючих для конкретного автомобіля, який підлягає реалізації.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, органiзацiєю, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.  В акті перевірки не зазначено, про порушення будь – яких обмежень, передбачених пунктами 5.3 - 5.8 ст. 5 цього Закону. Окрім того, відповідач посилається на п. 5.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, однак вказана норма закону не встановлює правил та вимог віднесення певних витрат до складу валових. Віднесення певних витрат до складу валових здійснюється на підставі інших норм вказаного Закону, а саме: п. 5.2 (п.п. 5.2.1 – п.п. 5.2.17), де прямо передбачено, які витрати включаються до складу валових, а також п. 5.4 (п.п. 5.4.1 – п.п. 5.4.10), п. 5.5 (п.п. 5.5.1 – п.п. 5.5.5.), п. 5.6 (п.п. 5.6.1 – п.п. 5.6.2). Тобто при формуванні підприємством своїх валових витрат закон передбачає, що платник повинен дотримуватись положень норм (п. 5.2 - п.5.6). Актом перевірки порушень п. 5.2 - п.5.6 не встановлено. Відповідно до „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного законодавства”, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005р., № 327 (далі – порядок) „акт невиїзної документальної, виїзної планової та позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства”. Відповідно до п.п 2.3.2 Порядку „відображеним в акті фактам порушення податкового законодавства необхідно: ... у разі виявлення розбіжностей чітко викласти факти порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно – правових актів, що порушені платником податків”, відповідно до п.п 2.4.1 Порядку у висновку акта перевірки зазначається : „у цьому розділі акта відображається узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно правових актів.” Однак в наданому суду акті перевірки не вказано порушення жодної конкретної норми податкового законодавства, яка є підставою для віднесення сум витрат до складу валових, то відповідно слід вважати, що актом перевірки не встановлено конкретних порушень податкового законодавства стосовно питання формування підприємством своїх валових витрат.

Отже такі аксесуари (матеріали) безпосередньо використовуються підприємством у зв’язку з підготовкою, організацією та продажем продукції (автомобілів модельного ряду Тойота) та повністю відповідає вимогам п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Тому витрати на придбання таких аксесуарів на підставі вищевказаної норми Закону правомірно включені до складу валових. Такі витрати на виконання абз 4. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону  пiдтвердженi вiдповiдними розрахунковими, платiжними та iншими документами, обов'язковiсть ведення i зберiгання яких передбачена правилами ведення податкового облiку. Зауваження до таких документів з боку перевіряючих відсутні.  Поняття „господарська діяльність” для вимог податкового законодавства передбачено п. 1.32 ст. 1 цього Закону, де визначено, що „господарська діяльність – будь-яка дiяльнiсть особи, направлена на отримання доходу в грошовiй, матерiальнiй або нематерiальнiй формах, у разi коли безпосередня участь такої особи в органiзацiї такої дiяльностi є регулярною, постiйною та суттєвою. Пiд безпосередньою участю слiд розумiти зазначену дiяльнiсть особи через свої постiйнi представництва, фiлiали, вiддiлення, iншi вiдокремленi пiдроздiли, а також через довiрену особу, агента або будь-яку iншу особу, яка дiє вiд iменi та на користь першої особи.”  Вищевказане поняття передбачає такі обов’язкові умови як: направлена на отримання доходу від діяльності; діяльність повинна бути постійною, регулярною та суттєвою. Діяльність підприємства повністю відповідає даним умовам, про що свідчить сам акт перевірки, в якому відсутні дані про те, що діяльність підприємства не направлена на отримання доходу, не є постійною, не регулярною та не суттєвою, окрім того згідно з звітом про фінансовий результат підприємства за 2006 рік ТОВ „Автоарт” отримало доход в сумі 173522,2 тис. грн., що підтверджує факт діяльності підприємства по реалізації автомобілів з метою отримання доходу. Відповідно до п. 5.11 цього Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо вiднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крiм тих, що зазначеніi у цьому Законi, не дозволяється.  Згідно з ст. 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України.

Застосування штрафної фінансової санкції відповідно до п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є неправомірним, оскільки відсутнє правомірне донарахування податкового зобов’язання. Відповідно до п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разi коли контролюючий орган самостiйно донараховує суму податкового зобов'язання платника податкiв за пiдставами, викладеними у пiдпунктi "б" пiдпункту 4.2.2 пункту 4.2 статтi 4 цього Закону, такий платник податкiв зобов'язаний сплатити штраф у розмiрi десяти вiдсоткiв вiд суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових перiодiв, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового перiоду, на який припадає така недоплата, та закiнчуючи податковим перiодом, на який припадає отримання таким платником податкiв податкового повiдомлення вiд контролюючого органу, але не бiльше п'ятдесяти вiдсоткiв такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно вiд кiлькостi податкових перiодiв, що минули. Виходячи з цього положення вбачається, що при визначенні розміру штрафної санкції було суттєво порушено вимоги цієї норми, оскільки штрафна санкція перевищує 50 % суми податкового зобов’язання, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства. 

Оскільки правомірність використання аксесуарів (матеріалів) у межах господарської діяльності доведена вищє, є безпідставним твердження перевіряючих про порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг); дата списання коштiв з банкiвського рахунку платника податку в оплату товарiв (робiт, послуг), дата виписки вiдповiдного рахунку (товарного чека) - в разi розрахункiв з використанням кредитних дебетових карток або комерцiйних чекiв. Підприємство відповідно до правила першої події включало відповідні суми до складу податкового кредиту, зауваження з боку перевіряючих, щодо порушення цього правила в акті перевірки відсутні, відповідно відсутній факт порушення вимог чинного законодавства. Зауваження, щодо податкових накладних, що підтверджують податковий кредит також відсутні.

Також суд звертає увагу, що в акті перевірки йде мова про виявлення порушень при придбанні 55 автомобілів. Сума валових витрат за цими 55 автомобілями складає 654012,67 грн., податкове зобов’язання з прибутку складає 163503,17 грн., сума податкового кредиту складає 130802,54 грн. Дані автомобілі були реалізовані позивачем у 1-2 кварталі 2006 року, порушень, що виникли у 3-4 кварталі взагалі в акті перевірки не виявлено. Отже, акт перевірки та податкові повідомлення – рішення в іншій частині визначення податкового зобов’язання взагалі не містять жодних обґрунтувань.

Застосування штрафної фінансової санкції відповідно до п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є неправомірним, оскільки відсутнє правомірне донарахування податкового зобов’язання. Відповідно до п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разi коли контролюючий орган самостiйно донараховує суму податкового зобов'язання платника податкiв за пiдставами, викладеними у пiдпунктi "б" пiдпункту 4.2.2 пункту 4.2 статтi 4 цього Закону, такий платник податкiв зобов'язаний сплатити штраф у розмiрi десяти вiдсоткiв вiд суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових перiодiв, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового перiоду, на який припадає така недоплата, та закiнчуючи податковим перiодом, на який припадає отримання таким платником податкiв податкового повiдомлення вiд контролюючого органу, але не бiльше п'ятдесяти вiдсоткiв такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно вiд кiлькостi податкових перiодiв, що минули. Виходячи з цього положення вбачається, що при визначенні розміру штрафної санкції по податку на прибуток було суттєво порушено вимоги цієї норми, оскільки штрафна санкція перевищує 50 % суми податкового зобов’язання, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0002052305/0 від 05.06.2007 р., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 4513093,3 грн. (основний платіж-2502583,00 грн., штрафна санкція-2010510,30 грн.).

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0002042305/0 від 05.06.2007 р., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2798813,9 грн. (основний платіж-1865875,90 грн., штрафна санкція-932938,0 грн.).

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 29.12.2007 р.

Суддя                                                                                   П'янова Я.В.