Постанова № 16133249, 19.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 р.Справа № 2-а-2708/10/1470 Категорія:10.1Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Одеській апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді - Турецької І.О.

суддів –Стас Л.В., Косцової І.П.,

при секретарі –Скоріній Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Закритого акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв»про стягнення заборгованості,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Миколаївська обласна профспілка «Солідарність», -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2010 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі по тексту Фонд, позивач) звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Лакталіс - Миколаїв»(далі –ЗАТ «Лакталіс -Миколаїв», відповідач) та просило стягнути з відповідача заборгованість по страхових внесках в сумі 1866078,50 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог –відмовлено.

Відмова в задоволенні позову судом першої інстанції обґрунтовувалася декількома обставинами, зокрема тим, що відповідач фактично не був страхувальником, що суд не наділений функціями органу щодо притягнення підприємства до юридичної відповідальності та накладення на нього стягнення та тим, що розрахунок сум страхових внесків носить ймовірний та приблизний характер.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Фонд подав апеляційну скаргу в якій, ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв’язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на неправильне тлумачення судом ст.ст. 21, 22, 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової працездатності та витратами, зумовленими похованням»від 18 січня 2001 року №2240 (далі по тексту Закон №2240).

Представник апелянта у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Представник ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв»в наданих до суду письмових запереченнях просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року залишити без змін.

Приймаючи участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, представник відповідача ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв»просив рішення суду скасувати та закрити провадження у справі у зв’язку з тим, що спір між сторонами носить цивільно –правовий характер.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у суді апеляційної інстанції просила рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити на підставах, передбачених п.1 ч.1ст.157 КАС України у зв’язку з неналежністю спору адміністративній юрисдикції.

З’ясувавши обставини справи, проаналізувавши доводи апелянта та рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач, як роботодавець, що використовує найману працю є страхувальником на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та з 29 жовтня 2001 року перебуває на обліку у Ленінській районній виконавчій дирекції Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв»за період 2001 року нараховувало, сплачувало страхові внески та надавало звіти, але з 01 жовтня 2002 року почало сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності - Миколаївській обласній профспілці «Солідарність».

Суд першої інстанції, розглядаючи спір по суті, правильно зазначив у своєму рішенні, що положення Закону №2240 не передбачають можливості вибору підприємством страховика на власний розсуд, так як відповідно до п.4 ч.1 ст. 2 даного Закону єдиним страховиком, визначений Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Однак, правильно встановивши зазначені обставини, суд необґрунтовано дійшов висновку, що у разі, якщо підприємство не сплачувало за період 2002 по 2009 роки страхові внески і його працівники не отримували із бюджету Фонду відповідні виплати, то дане підприємство не є страхувальником.

Так, з набранням 28 лютого 2001 року чинності Закону №2240, відповідач зобов'язаний був виконувати, покладені на нього статтею 27 цього Закону, як на страхувальника обов'язки, зокрема, сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески до Фонду.

Відповідно до ст. 23 Закону №2240 страхові внески повинні були сплачуватися один раз на місяць у день, встановлений для виплати заробітної плати найманим працівникам.

Ствердження суду першої інстанції про те, що відповідач фактично не був страхувальником, спростовується ст. 2 Закону № 2240 із якої слідує, що страхувальниками є юридичні особи, які використовують найману працю.

Крім того, відповідно до п. 2.16 Інструкції «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду», затвердженої постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16 зняття з обліку страхувальників можливо лише після отримання з Єдиного державного реєстру повідомлення про припинення юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції також зазначив, що згідно зі ст. 30 Закону № 2240 право застосовувати фінансові санкції мають керівники виконавчої дирекції Фонду та його відділень, їх заступники, тому суд не може виконувати функції щодо притягнення відповідача до юридичної відповідальності та накладати на нього стягнення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, тому що предметом даного позову було не стягнення з відповідача штрафних санкцій за несплату страхових внесків, а стягнення заборгованості по страхових внесках.

На думку колегії суддів, не ґрунтується на нормах Закону №2240 також висновок суду про те, що розрахунок сум належних до сплати страхових внесків носить ймовірний та приблизний характер, так як виконаний не на підставі даних перевірки або звітів ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв», а на підставі копії звітів підприємства до іншого соціального Фонду.

Так, як вірно зазначено апелянтом, Законом №2240 не визначено, що розрахунок належних до сплати сум страхових внесків здійснюється виключно на підставі даних перевірок або звітів підприємства.

Крім того, ст. 21 Закону №2240 визначено, що страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, нараховуються у відсотках: для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб; для найманих працівників - до сум оплати праці.

Оскільки база для нарахування страхових внесків як до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності так і до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визначається відповідно до ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»від 11 січня 2001року, то Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правильно нараховане відповідачу страхові внески у сумі 1 866 078,50 грн. на фонд оплати плати найманих працівників за період з 01 жовтня 2002 року по 31 грудня 2009 року на підставі розрахункових відомостей про нарахування і перерахування страхових внесків, наданих відповідачем до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Доводи відповідача та третьої особи, викладені в запереченнях про те, що спір, якій розглядається не спором адміністративної юрисдикції спростовуються наступним.

Згідно статті 9 Закону №2240 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких, передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону №2240 виконавчі дирекції відділень в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі , а також виконавчі дирекції відділень у районах та містах республіканського та обласного значення є робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач відноситься до суб'єктів владних повноважень, тому даний спір є адміністративним спором і правомірно пред'явлений позивачем та розглядався судом першої інстанції в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції також бажає зазначити, що професійні спілки, які діють в Україні, не належать до робочих органів Фонду і не мають їх повноважень, тому укладення відповідачем договору із Миколаївською обласною профспілкою «Солідарність»та сплата ним коштів вказаній організації, не може звільняти його від сплати страхових внесків, встановлених Законом № 2240.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 195 - 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 205 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року –скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Закритого акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв» про стягнення заборгованості –задовольнити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв»на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, р/р 37170002000355 в ГУДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 20866865, заборгованість по страхових внесках в розмірі 1866078 грн. 50 коп.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Доповідач –суддя                                                                      І.О. Турецька

суддя                                                                      Л.В. Стас

суддя                                                                       І.П. Косцова