Постанова № 16126156, 18.02.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 240/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Бжассо В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Одеський консервний завод дитячого харчування»до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005872301/2 від 08.12.2009 року, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Одеський консервний завод дитячого харчування»звернулось з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0005872301/0, 0005872301/1 від 14.09.2009р. та 09.11.2009р. відповідно, складених на підставі акта перевірки №313/23213/05529030 від 01.09.2009р. В подальшому позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005872301/2 від 08.12.2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в акті перевірки №313/23-213/05529030 від 01.09.2009р., за наслідками якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0005872301/0 від 14.09.2009р. про донарахування податку на додану вартість за основним платежем на суму-23632,00грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11816,00грн., відповідачем необґрунтовано зроблений висновок щодо нікчемності договору №1505 від 04.06.2007р. укладеного між ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»та ТОВ «Інтерагробуд». В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що укладений з ТОВ «Інтерагробуд»договір має реальний характер, надані за цим договором послуги підтверджуються товарними накладними, факт оплати підприємством отриманого товару підтверджується банківською випискою філії ЗАТ «ОТП Банк»в м. Одеса. Документальним підтвердженням того, що придбані матеріали та вироби були використані підприємством у своїй господарській діяльності при будівництві та ремонті основних виробничих фодів є, зокрема, договір №1 від 02.01.2007р., укладений між ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Таким чином, як вважає позивач, висновки відповідача про порушення Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог діючого законодавства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією в Малиновському районі м.Одеси на підставі

службового посвідчення УОД №092858 від 12.02.1999р. на виконання вимоги прокуратури Малиновського району м.Одеси згідно з п.1,3,4,8 ст.11 Закону України від 04.12.90р. №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Інтерагробуд»за червень, липень 2007р.

          За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №313/23-213/05529030 від 01.09.09р., відповідно до якого перевіряючими зроблений висновок щодо порушення ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(чинний на момент виникнення спірних правовідносин) із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23632,00 грн.

          Не погоджуючись із законністю та обґрунтованістю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив його до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси (скарга від 22 вересня 2009р. №194). За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято рішення №45727/10/25-008 від 09.11.2009р., яким скаргу залишено без задоволення. 09.11.2009р. складено податкове повідомлення-рішення форми «р»№0005872301/1, яке отримано представником позивача 16 листопада 2009р.

          18.11.2009р. позивач звернувся до Державної податкової адміністрації в Одеській області з повторною скаргою, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про відмову в задоволенні останньої. 08.12.2009р. ДПІ у Малиновському районі складено податкове повідомлення-рішення форми «р»№0005872301/2.

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить його скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючі в Акті перевірки посилаються на порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР, відповідно до якого якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарської діяльності такого платника податку, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Зазначені висновки на думку Відповідача підтверджуються інформацією, отриманою від Прокуратури Малиновського району м.Одеси, відповідно до якої, директора ТОВ «Інтерагробуд»- ОСОБА_2 24.12.2008р. було допитано у якості свідка по кримінальній справі №05820090096, який під час допиту надав пояснення, що правочини, які мають бути направлені на реальне настання правових наслідків з посадовими особами Позивача не укладались, наміру займатись фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Інтерагробуд» не мав, не підписував будь-які договори, акти приймання-передачі товарів, виконаних робіт (послуг), видаткові та податкові накладні тощо. Також, відповідач посилається на відсутність в ТОВ «Інтерагробуд» найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, виробничих актів, складських приміщень і транспортних засобів, в зв’язку з чим останній не міг виконати зобов’язання, визначені договором. З огляду на вказане та положення ст. 3 ГК України, ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, правочини укладені між Позивачем та ТОВ «Інтерагробуд» є недійсними та не створюють юридичних наслідків. Такий висновок перевіряючі обґрунтовують тим, що договір поставки №1505 від 04.06.07р. не спричинив реального настання правових наслідків, є нікчемними відповідно до ст.228 ЦК України, оскільки суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов’язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника –фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставинии можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Інтерагробуд»у даній справі договору поставки.

Крім того, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.1 ст. 62 Конституції України та ч.2 ст.2 КК України).

Вимогами п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 р., встановлено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання (наприклад, “приховування об’єкта оподаткування”, “розкрадання”, “привласнення”, “описка” тощо).

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, проте органи державної податкової служби не звертались до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів отриманих по зазначеному договору.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.1, 2 ст. 71 КАС України).

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст. 72 КАС України). Надана відповідачем в судовому засіданні постанова Приморського районного суду м.Одеси від 07.12.2009р. по справі №1-1466/-09 не є таким доказом по справі яка розглядається адміністративним судом, оскільки з її змісту вбачається, що ОСОБА_2, будучі посадовою особою, директором ТОВ «Інтерагробуд», умисно подав заяву про видачу ліцензії з додатком раніше складеними завідомо ложними офіційними документиами, за наслідками чого було видано ліцензію серії АВ №190446 на заняття будівельною діяльністю. Таким чином дана постанова не підтверджує ті обставини, на які посилався відповідач.

Суд вважає, що вказані висновки в Акті перевірки не ґрунтуються на Законі, оскільки відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України №168/97-ВР право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, як сплачених, так і нарахованих, виникає за правилами першої події: або фактичної сплати коштів (в т.ч. податку на додану вартість) продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг). Вказані вимоги Закону не ставлять право на податковий кредит платника податків в залежність від виконання контрагентом своїх податкових зобов’язань.

Згідно п.п. 5.2.5. п. 5.2. та п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу —сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до вимог п.п. 5.2.1. п. 5.2. та п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ч.4 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо—безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку—день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)—дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п. 5.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пп. 7.5.1. п. 7.5. ЗУ «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)—в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (ч. 3 пп. 7.2.3. та пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»).

Зі змісту пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону слідує, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

          Як з’ясовано судом, та вбачається з матеріалів справи, між ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»(Покупець) та ТОВ «Інтерагробуд» (Постачальник) був укладений договір поставки №1505 від 04.06.07р., згідно умов якого Постачальник зобов’язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, вироби. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надані до суду: договір №1505 від 04.06.07р., накладні №1517 від 03.07.07р., №1535 від 27.06.07р., №1502 від 27.06.07р., №1507 від 27.06.07р., рахунки-фактури №1507 від 04.06.07р., №1535 від 13.06.07р., №1502 від 04.06.07р., податкові накладні №1502 від 27.06.07р., №№1507, 1535 від 27.06.07р., №1517 від 03.07.07р., фотографічні зображення складських приміщень ВАТ, розташованих за адресою: м.Одеса, пров. Високий 22, при будівництві та ремонті яких в 2007р. були використані будівельні матеріали (а.с.141-143), договір №1 від 02.01.07р., укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_1 (виконавець), відповідно до умов якого, виконавець виконує роботи по технічному нагляду по закінченню будівництва, додатки до зазначеного договору від 30.04.07р., 02.01.07р., акти приймання-передачі виконаних робіт від 02.07.07р. (а.с. 61-70), реєстри отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 48-51), виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 52-57).

          Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування» та ТОВ «Інтерагробуд», повністю дотримано вимоги, встановлені ст.203 Цивільного кодексу України та досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Твердження відповідача щодо відсутності поставок товару від ТОВ «Інтерагробуд» до ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»перелічених в акті перевірки ДПІ у Малиновському районі м.Одеси, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, є суто припущенням відповідача, не підтверденим жодними належними доказами, тоді як подібні обґрунтування, на думку суду, не припустимі в офіційних документах суб’єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії.

          Натомість позивачем надані до суду первинні документи, які підтверджують господарські відносини між вказаними суб’єктами господарювання та відповідно спростовують наведені в акті перевірки висновки податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту внаслідок порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що ДПІ у Малиновському районі неправомірно донараховано ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 23632,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції з цього податку в сумі 11816,00 грн.

          Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач –ДПІ у Малиновському районі м. Одесі, заперечуючи проти адміністративного позову, не надав суду відповідні належні докази в підтвердження правомірності та ґрунтовності винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення –рішення №0005872301/2 від 08.12.2009 року.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач, у тому числі має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Також, згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України, засобом захисту цивільних прав та інтересів, крім іншого, є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагробуд»правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

           Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Одеський консервний завод дитячого харчування»до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси №0005872301/2 від 08.12.2009 року, прийняте на підставі акту перевірки №313/23213/05529030 від 01.09.2009 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 18 лютого 2011 року

Cуддя: Г.П.Самойлюк