Постанова № 16125637, 02.06.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 2а-9741/10/0670

категорія 2.11.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2011 р.                                                                                 м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

при секретарі - Длугаш О.В.,

за участі представників позивача, відповідача та прокурора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Коростенський хлібзавод"

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування рішень.,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування рішень. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками податкового органу про завищення валових витрат внаслідок реалізації продукції власного виробництва за цінами нижчими за фактичну собівартість. Зазначив, що актом перевірки не встановлено реалізацію продукції за цінами нижчими за звичайні, пов`язаним особам. Крім того, зазначив, про безпідставність висновку перевіряючих, про безтоварність операцій з контрагентами ТОВ "Стелсі-08", ТОВ "Астрал" з огляду на підтвердження цих операцій первинними документами та відображенням їх по податковому та бухгалтерському обліках. Також, позивач заперечив проти висновку відповідача про завищення податкового кредиту. Вказав, що підприємство правомірно з дотриманням вимог пп. 7.4.5 п. 7 .4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по отриманих податковим накладним від ТОВ "Стелсі - 08", ТОВ "Астрал" та ТОВ "АЗС-1".

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити та скасувати оспорювані податкові повідомлення - рішення.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечив в повному обсязі, з мотивів викладених в письмових запереченнях.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в справі докази, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що з 12 травня по 9 червня 2010 року працівниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка відкритого акціонерного товариства «Коростенський хлібозавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.04.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої 16 червня 2010 року був складений акт перевірки № 212/23-01/00377791.

Актом встановлені наступні порушення:

- пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп.12.1.5 п.12.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств";

- вимоги пп.7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаного акту перевірки та адміністративного узгодження прийняті податкові повідомлення - рішення від 16.11.2010 року № 0000832301/2, яким товариству було визначене податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1340967 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 674661 грн.; № 0000792301/2, яким товариству було визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 179260 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 57603 грн. Щодо податкового повідомлення - рішення № 0000792301/2.

Перевіряючі дійшли до висновку, що підприємством завищено валові витрати на суму 829454 грн. внаслідок «реалізації продукції власного виробництва за цінами, які нижчі за фактичну собівартість», ці операції з продажу продукції «не відповідають вимогам, що пред`являються до господарської діяльності у значенні п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд не погоджується з таким твердженням податкового органу, враховуючи наступне.

Так, відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Згідно з п.1.20 ст. 1 вказаного Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору.

Отже, вказані норми передбачають обмеження для віднесення витрат до валових лише у тому випадку, якщо продукція реалізується за цінами, що нижчі за звичайні пов`язаним з підприємством особам.

Як вбачається з акту, в ході перевірки не встановлено фактів реалізації продукції пов`язаним з підприємством особам за такими цінами.

Згідно з п.1.32 ст. 1 вказаного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Проте відповідач також; довільно витлумачив вказану норму, вказавши в абз.З арк.9 акту перевірки про те, що «здійсненя підприємством операції з продажу продукції за цінами, нижчими від цін її виробництва, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якого здійснювалися ці витрати, не відповідають вимогам, що пред`являються до господарської діяльності у значенні п.1.32 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не наділяє податкові органи повноваженнями щодо тлумачення чинного законодавства. Відтак, висновки відповідача щодо завищення підприємством валових витрат на суму 829454 грн. не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Крім цього, облік запасів на підприємстві ведеться за методом середньозваженої оцінки, а як видно з додатку № 13 до акту перевірки, відповідач прослідкував лише випуск продукції за поточний місяць, хоча реалізація хлібобулочних виробів проходить з урахуванням перехідних залишків з попереднього місяця.

Актом перевірки підтверджено, що всі витрати підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснені у періоді, що перевірявся в сумі 18700902 грн., як компенсація вартості товарів ( робіт, послуг), які придбавалися підприємством, використані у власній господарській діяльності підприємства ( додаток до акту перевірки № 6).

З огляду на викладене, підприємством правомірно включено до складу валових витрат витрати на придбання товарів ( робіт, послуг) в сумі 829454 грн., які використано в господарській діяльності.

Крім того, суд не погоджується з висновком відповідача про те, що «в результаті порушень, викладених у п.3.2.2 акту перевірки, на порушення пп.5.2.1 п.5.2, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством у З кварталі 2009 року включено до складу валових витрат витрати, по яким відсутній факт перевезення та прийому - передачі товару від ТОВ «Стелсі - 08» на суму 31165 грн.».

Зокрема, актом стверджено, що «операції по взаємовідносинах ТОВ «Стелсі-08» з ВАТ «Коростенський хлібозавод» не мали реального товарного характеру, оскільки товар - мука не перевозилась та не отримувалась.

Разом з тим, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до вказаних норм в бухгалтерському підприємства вказану муку оприбутковано відповідно до отриманої видаткової накладної з наступним відображенням у всіх регістрах як аналітичного так і синтетичного обліку. В подальшому відповідно до «отвес»- накладних на відпуск сировини у виробництво, вказану муку пущено на виробництво і в подальшому оприбутковано готову продукцію та згодом отримано дохід.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені на придбання товаро - матеріальних цінностей шляхом обліку приросту (убутку) потрапляють до складу валових витрат лише у разі отримання підприємством доходу від реалізації товарів ( робіт, послуг).

Згідно з наказом Міністерства фінансів України № 2 від 10.01.2007 року затверджено Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, відповідно до п.3.1 ст.З яких „надходження запасів на підприємством оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади". Актами приймання-передачі та товарно-транспортними накладними, відповідно до Методичних рекомендацій з бухобліку запасів, оформляються лише наступні господарські операції:

-п.3.4 ст. 3 обмін запасів на інші подібні і неподібні запаси оформлюється прибутковим ордером або актом про приймання матеріалів, або товарно-транспортною накладною тощо;

-п. 3.6 ст. 3 приймання та порибуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу ( позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером;

-пп.3.8 ст. 3 якщо запаси надійшли на підприємство без товаро - супроводжувальних документів, то складається акт про приймання матеріалів або комерційний акт ( у разі, якщо такі запаси надійшли залізницею).

Отже, факт поставки товарно-матеріальних цінностей відбувся на законних підставах та за наявності відповідних підтверджуючих первинних документів - видаткових накладних, факт поставки ТМЦ відображено у регістрах аналітичного та синтетичного обліку підприємства, а висновки відповідача в цій частині спростовуються приписами вищевказаних Методичних рекомендацій.

Щодо твердження відповідача про нікчемність угоди з ТОВ «Стелсі - 08» суд зазначає наступне.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України прийняв постанову від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.18 якої визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції - правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладений між ВАТ "Коростенський хлібзавод" та ТОВ "Стелсі - 08" договір не віднесено законом до нікчемного, також відсутні і судові рішення про визнання його недійсним, а отже підприємством правомірно включено до складу валових витрат витрати на придбання муки від ТОВ „Стелсі-08" в сумі 31165 грн.

Щодо правомірності нарахування амортизації на хлібопекарське обладнання - укладальник ( робот) в комплекті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бугалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно, факт придбання підприємством хлібопекарського обладнання -укладальника (робота) в комплекті ( арк..17 акту) підтверджує видаткова накладна № РН-0001054 від 3.08.09 р, яка відображена в бухгалтерських регістрах аналітичного обліку по рахунку 15 „капітальні інвестиції", а в подальшому віднесена на збільшення вартості відповідної групи основних фондів по рахунку 10 „основні засоби".

Ні сертифікат якості, ні походження, ні гігієнічний висновок не являються первинними документами, що засвідчують факт здійснення господарської операції і не є підставою для відображення в первинних регістрах бухобліку, а тим більше, в податковому обліку.

Відповідно до пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання. Отже враховуючи, що підприємство понесло витрати на " придбання основних засобів, які підлягають амортизації, відповідно до вказаної норми і цей факт підтверджується відповідними первинними документами - видатковими накладними.

Крім цього, згідно з пп.8.3.1, 8.3.5 п.8.3 ст.8 вказаного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу, а облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 , ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

З огляду на викладене, на думку суду, підприємством правомірно нараховано амортизацію на хлібопекарське обладнання - укладальник ( робот) в комплекті в сумі 361618 грн., оскільки витрати на його придбання документально підтверджені і підлягають амортизації, а балансова вартість групи основних засобів для подальшого нарахування амортизації збільшується у момент придбання, незалежно від дати вводу основного засобі в експлуатацію.

Крім цього, як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.07.2010 р., в ході перевірки була встановлена наявність повного комплекту необхідних документів, пов`язаних із придбанням та монтажем укладальника ( робота) у ТОВ «Астрал».

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0000832301/2.

Відповідач вважає, що в ході перевірки встановлено завищення податкового кредиту на суму 1 531 427 грн. Проте такий висновок спростовується наступним.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається : або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, право на податковий кредит виникає лише за наявності податкової накладної. При цьому будь-якого іншого документа, що дає право на податковий кредит чинним законодавством не передбачено.

Отримана від ТОВ „Стелсі-08" податкова накладна оформлена відповідно до вимог наказу ДПА України № 165 від 30.05.97 р. „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції 23.06.97 р. за № 23/2037.Наявність накладної, яка відповідає вказаним вимогам та яка видана відповідно до пп.7.2.6 п.7.6 ст.7 Закону України «Про податок на додану. вартість» є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту сум, вказаних в ній.

Відповідно до пп.7.4.1 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Факт використання ТМЦ, придбаних у ТОВ „Стелсі-08" у господарській діяльності підтверджено вище ( придбання муки, виробництво з неї хлібобулочних виробів та їх реалізація).

Судом встановлено, що ТОВ „Стелсі-08" в повному обсязі задекларувало податкові зобов`язання по придбаних ВАТ „Коростенський хлібозавод" ТМЦ, що підтверджується витягом з інформаційної бази ДПА щодо встановлених розбіжностей між даними податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість при опрацюванні розшифровок у розрізі контрагентів.

З огляду на викладене, підприємством правомірно, з дотриманням вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану варість» включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 6233 грн. по отриманій податковій накладній від ТОВ „Стелсі-08".

Також помилковим є висновок відповідача про те, що підприємство порушило вимоги пп. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Астрал» в серпні 2009 року на суму 1333333 грн. у зв`язку з придбанням укладальника.

З матеріалів справи вбачається, що укладальник був придбаний для використання у власній господарській діяльності. Отримана від ТОВ „Астрал" податкова накладна оформлена відповідно до вимог наказу ДПА України № 165 від 30.05.97 р. „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції 23.06.97 р. за № 23/2037.

Наявність накладної, яка відповідає вказаним вимогам є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту сум, вказаних в ній. Вказана накладна ніким не скасована і не визнана недійсною.

Відповідно до пп.7.4.1 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їхімпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового - кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом вже зазначалось, що як вбачається із змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.07.2010 р., в ході перевірки була встановлена наявність повного комплекту необхідних документів, пов`язаних із придбанням та монтажем укладальника ( робота) у ТОВ «Астрал».

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, щодо твердження податкового органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "АЗС-1" є безпідставним, оскільки як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року позов ТОВ «АЗС-1»був задоволений, визнаний нечинним та скасований акт № 1 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «АЗС-1». Ухвалою від 31 серпня 2010 року постанова суду першої інстанції була залишена без змін. За таких обставин відповідач не мав жодних правових підстав категорично стверджувати, що на час складання акта перевірки свідоцтво платника ПДВ ТОВ «АЗС-1» було анульовано.

Судом встановлено, що ТОВ „Астрал" та ТОВ „АЗС-1" в повному обсязі задекларували податкові зобов`язання по придбаних ВАТ „Коростенський хлібозавод" ТМЦ, що підтверджується витягом з інформаційної бази ДПА щодо встановлених розбіжностей між даними податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість при опрацюванні розшифровок у розрізі контрагентів.

Отже, підприємством правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 1 333 333 грн. по отриманій податковій накладній від ТОВ „Астрал" та в розмірі 25970 грн. по отриманій податковій накладній від ТОВ „АЗС-1".

Необгрунтованим на думку суду є також висновок податкового органу, щодо порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку, пов`язаних із реалізацією певних товарів за ціною, нижчою за ціну фактичної собівартості, оскільки така діяльність не спрямована на отримання прибутку.

Разом з тим, відповідно до пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Дана норма є єдиною, якою встановлене обмеження щодо включення до податкового кредиту сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку в зв`язку з придбаним ТМЦ. Однак актом перевірки не встановлено здійснення підприємством неоподатковуваних операцій.

Судом встановлено, що факт використання товаро - матеріальних цінностей у господарській діяльності підприємства повністю підтверджений, відтак підприємству неправомірно занижено податковий кредит на 165891 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимога та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Отже, вказана норма встановлює презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та покладає на нього обов'язок довести суду правомірність свого рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності прийнятих ним спірних рішень, а тому вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача та скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 158 -163, 254 КАС України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові - повідомлення рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції від 16.11.2010 року №0000832301/2, №0000792301/2.

           Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

           У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:                                                                                Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 07 червня 2011 р.