Постанова № 16125602, 25.05.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 2а-9035/10/0670

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 р. м.Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Черняхович І.Е. ,

при секретарі - Карасюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Державне підприємство «Коростенське лісомисливське господарство» звернулось до адміністративного суду з вказаним позовом, зазначає, що за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2010 р. посадовими особами відповідача складений акт від 05.11.2010 р. №686/23-01/00991841, в якому було зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2008 р. на 124750 грн., за 2009 р. на 489588 грн. та заниження податку на прибуток за 1 півріччя 2010 р. на 195717 грн.;

- пп. 3.1.1 ст. 3, пп. 7.3.1, 7.4.1, 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 126833 грн.;

- пп. 8.1.2 ст. 8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 859362,38 грн., внаслідок чого підприємству нараховано пеню за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб в розмірі 196362,92 грн.

Позивач, не погоджуючись з висновками податкового органу, просить визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, що були зазначені ним в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Надали суду заперечення проти позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд встановив:

Коростенською обєднаною державною податковою інспекцією Житомирської області проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2008 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої було складено акт від 05.11.2010 р. №686/23-01/00991841 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що податковим органом під час перевірки виявлено порушення, зокрема:

- пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем за перевірений період було завищено валові витрати на суму вартості послуг з заготівлі лісопродукції сторонніми субєктам господарювання на загальну суму 681757 грн. без врахування сум податку на додану вартість, в тому числі: ПП ОСОБА_1 - на суму 18499,30 грн., ПП ОСОБА_2 на суму 129474,12 грн., ПП ОСОБА_3 на суму 130270 грн., ПП ОСОБА_4 на суму 42045,30 грн., ПП «Агропак» на суму 64734,41 грн., ПП ОСОБА_5 на суму 106545,63 грн., ПП ОСОБА_6 на суму 32358 грн., ПП ОСОБА_7 на суму 51717,91 грн., ПП ОСОБА_8 на суму 9175 грн., ПП ОСОБА_9 на суму 11501,10 грн., ПП ОСОБА_10 на суму 5615,15 грн., ПП ОСОБА_11 на суму 79821,44 грн.,

- п.5.1, пп. 5.2.1, 5.3.9 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого підприємством було безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів (бензин А-76) у ТОВ «Юрдис» на загальну суму 98713 грн.;

- пп. 7.4.1, 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було завищено податковий кредит на загальну суму 34526 грн., в тому числі за операціями з ПП «Агропак» - на суму податку 12946,88 грн., з ПП ОСОБА_8 - на суму податку 1835 грн. та з ТОВ «Юрдис» - на суму податку 19742,62 грн.;

- пп. 8.1.2 ст. 8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 859362,38 грн., внаслідок чого підприємству нараховано пеню за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб в розмірі 196362,92 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем 15.11.2010 р. було видано податкові повідомлення-рішення №0001022301/0, №0001012301/0 та №0001041702/0.

Суд не погоджується з окремими висновками податкового органу та вважає оскаржувані рішення протиправними з огляду на наступне.

1) Щодо порушень позивачем правил визначення зобовязань з податку на прибуток підприємств, що зазначені в акті перевірки

В акті перевірки відповідачем зазначено, що в порушення пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за перевірений період позивачем було завищено валові витрати за рахунок віднесення до них вартості послуг сторонніх організацій з заготівлі лісопродукції на суму 681757 грн. Податковий орган вважає, що такі дії позивача суперечать приписам 70 Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України», п.п. 85 - 89 Інструкції по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, що була затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 17.07.1996 р. №72.

В ході дослідження доказів судом встановлено, що позивач за своїм правовим статусом є постійним лісокористувачем, якому для ведення лісового господарства державою надано у постійне користування лісові угіддя. Його права та обовязки, як постійного лісокористувача, визначені ст. 19 «Лісового кодексу України». Відповідно до них постійні лісокористувачі мають: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель та споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Оскільки ні Лісовий кодекс України, ні жоден інший законодавчий акт не містять визначень поняття «виключне право на заготівлю деревини», суд приймає до уваги доводи позивача про те, що при вирішенні цього спору до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи част. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до яких у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд має право застосувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Таким законом, що регулює подібні правовідносини, наприклад, є Закон України «Про авторське право і суміжні права». За визначенням ст. 1 цього Закону виключне право це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом. Схожі за змістом визначення терміну «виключних прав» містять Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та Цивільний кодекс України (Книга четверта. Право інтелектуальної власності).

Таким чином, через застосування принципу аналогії закону, виключне право на заготівлю деревини може бути визначене судом, як засноване на законі, незалежне від інших осіб, майнове право позивача стосовно володіння, користування та розпорядження обєктивованими результатами діяльності з заготівлі деревини, на видачу дозволів чи заборон використання цього права іншим особам за окремими договорами та у межах певного строку. За аналогією до складу такого права позивача входять: право здійснювати заготівлю деревини самостійно; право дозволяти заготівлю деревини іншим особам на умовах, що визначається домовленістю між ними; право перешкоджати неправомірній заготівлі деревини іншими особами, в тому числі і забороняти таку заготівлю; право на плату за користування цими правами іншими особами; інші майнові права з заготівлі деревини, що встановлені законодавством. В звязку з цим суд приходить до висновку, що позивач, в межах наданого йому виключного права на заготівлю деревини, мав право на власний розсуд обирати методи та способи виконання лісозаготівельних робіт, в тому числі і шляхом залучення до їх виконання інших субєктів господарювання на підставі укладених з ними відповідних господарських договорів.

З огляду на це суд вважає, що позивач, укладаючи з окремими субєктами господарювання фізичними особами (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП «Агропак», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11) договори щодо надання послуг по виконанню лісозаготівельних робіт, діяв в межах наданого йому виключного права на заготівлю деревини.

За такими договорами зазначеними виконавцями були виконані на користь позивача роботи по заготівлі деревини загальною вартістю 681757 грн. без врахування податку на додану вартість. Таке підтверджується складеними та підписаними відповідними сторонами актами передачі-приймання виконаних робіт та нарядами на оприбуткування деревини, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Їх оригінали надавались позивачем в ході перевірки посадовим особам відповідача, що останнім в судовому засіданні не заперечувалось. Їх копії долучено до матеріалів справи.

Одночасно суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача на положення Інструкції по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, що була затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 17.07.1996 р. №72, оскільки:

- ця Інструкція застосовується лише при плануванні, обліку, калькулюванні собівартості лісогосподарської продукції, промислової продукції лісозаготівель, лісохімії, деревообробки, включаючи лісопилення, а також робіт і послуг промислового характеру, і не регулює питання обліку платниками валових витрат з метою визначення оподатковуваного прибутку;

- навпаки, п. 27 та 30 цієї Інструкції передбачено, що послуги виробничого характеру від сторонніх підприємств і організацій по виконанню ними окремих операцій з виготовлення продукції, з обробки сировини і матеріалів, в процесі калькулювання витрат на виробництво і збут продукції відносяться лісогосподарським підприємством до складу як виробничої, так і повної собівартості продукції;

- окрім цього зазначена Інструкція відповідно до наказу Держкомлісгоспу України від 18.11.2002 р. №146 втратили силу і в перевіреному відповідачем періоді вже не застосовувалась.

В свою чергу нормами п. 15.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що затверджений наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. №318 та п. 160 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства, що були затверджені наказом Держкомлісгоспу України, та які діяли в спірному періоді, передбачено, що вартість робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями, в повному розмірі відносяться до складу собівартості продукції (робіт, послуг) лісозаготівельного підприємства.

Суд вважає, що, за таких обставин, позивач на підставі положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», цілком правомірно відніс зазначену вище вартість наданих йому послуг в розмірі 681757 грн. до складу валових витрат.

Крім зазначеного вище, Відповідачем в акті перевірки було зроблено про те, що позивач на порушення положень п.5.1, пп. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно відніс до складу валових витрат витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів (бензин А-76) у ТОВ «Юрдис» на загальну суму 98713 грн. Відповідач вважає, що при перевірці ТОВ «Юрдис» ним не було підтверджено час здійснення таких операцій, місцезнаходження майна, наявність у нього трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання пального або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Оцінивши висновки матеріалів перевірки та надані документальні докази суд погоджується з доводами позивача про те, що він перед укладанням з контрагентами господарських договорів не був зобовязаний і не мав права здійснювати перевірки наявності у ТОВ «Юрдис» технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів та інших умов, необхідних для здійснення ними господарської діяльності. Більш того, ст. 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво, як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, під час укладання договору будь-який субєкт господарювання діє на власний ризик і не може заздалегідь передбачити наслідки його укладання.

Ст. 61 Конституції України визначає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи. Тобто позивач, як субєкт господарського та податкового права, не несе відповідальності за порушення норм чинного податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

В звязку з цим суд приймає до уваги, що позивач, виступаючи в якості господарюючого субєкта, за накладними №№16/01-Б, 25/01-Б, 05/01-Б та 19/01-Б одержав від ТОВ «Юрдис» паливно-мастильні матеріали на загальну суму 98713 грн. без врахуванням податку на додану вартість. Зазначене не заперечується і самим відповідачем в акті перевірки. Будь-яких зауважень щодо змісту первинних бухгалтерських документів, на підставі яких позивачем було проведено відображення цих операцій в податковому обліку, як в акті перевірки, так і в ході судового їх дослідження представники відповідача не висловлювали. На підтвердження реальності таких операцій позивач подав до суду всі підтвердні документи (договори, накладні на товар, документи про сплату їх вартості і ін.). Їх копії долучено судом до матеріалів справи.

В результаті дослідження наданих позивачем доказів суд приходить до висновку, що цей правочин був спрямований на досягнення позивачем конкретних господарських наслідків, а тому на підставах приписів п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» він правомірно включив до складу валових витрат вартість придбаних у ТОВ «Юрдис» паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 98713 грн. без врахування податку на додану вартість.

За таких підстав суд вважає, що висновки відповідача в цій частині є помилковими.

2) Щодо окремих порушень позивачем правил визначення зобовязання з податку на додану вартість, що зазначені в акті перевірки

В частині посилань податкового органу на порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", зазначених в акті перевірки, судом встановлено наступне:

Згідно п.4.1 ст. 4 Закону, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пп. 7.4.1 ст. 7 Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У відповідності до пп. 7.4.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що на порушення відповідних приписів Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем було завищено суму податкового кредиту за операціями з по ПП «Агропак» на суму податку 12946,88 грн., з ПП ОСОБА_8 на суму податку 1835 грн., з ТОВ «Юрдис» на суму податку 19742,62 грн.

В процесі судового дослідження поданих сторонами доказів судом встановлено, що позивач на протязі періоду, що підлягав перевірці, отримав від ПП «Агропак» згідно укладеного договору №183 від 01.12.2009 р. послуги по заготівлі деревини на суму 77681,29 грн., включаючи суму ПДВ 12946,88 грн., в т.ч.:- за грудень 2009 р. в сумі 32473,95 грн., в т.ч. ПДВ 5412,34 грн.; за січень 2010 р. в сумі 3371,69 грн., в т.ч. ПДВ 561,95 грн.; за лютий 2010 р. в сумі 19079,65 грн., в т.ч. ПДВ 3179,94 грн.; за травень 2010 р. в сумі 5018,77 грн., в т.ч. ПДВ 836,46 грн.; за червень 2010 р. в сумі 17737,13 грн., в т.ч. ПДВ 2956,19 грн. Але оскільки ПП «Агропак» за такими операціями не надало позивачу податкові накладні, він, керуючись вимогами п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включав зазначені суми податку до складу податкового кредиту. Таке підтверджується даними Реєстрів отриманих податкових накладних та даними розділу ІІ додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» Декларації з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди. Їх оригінали були надані позивачем для огляду в судове засідання, а копії долучені до матеріалів справи.

З огляду на це суд вважає, що висновок відповідача в частині неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку за операціями з ПП «Агропак» на суму 12946,88 грн. є помилковим.

Як свідчать матеріали перевірки, позивач відповідно до умов Договору №292 від 28.12.2005 р. (з доповненнями №4/150-1 від 11.02.2008 р.) укладеного з ПП ОСОБА_8 в січні 2010 р. отримав від нього послуги з заготівлі лісопродукції на суму 11010,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 1835,00 грн. Однак, оскільки ПП ОСОБА_8 також не надав позивачу податкову накладну на виконані послуги, він, керуючись вимогами пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», також не включив їх до складу податкового кредиту січня 2010 р. Таке підтверджується даними Реєстрів отриманих податкових накладних та даними розділу ІІ Додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» Декларації з податку на додану вартість за січень 2010 р. Їх оригінали були надані позивачем для огляду в судове засідання, а копії долучені до матеріалів справи.

Стосовно правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку за податковими накладними, що були отримані ним від ТОВ «Юрдис» на суму 19742,62 грн., суд враховує результати дослідження таких операцій на предмет правильності їх відображення позивачем при визначені його зобовязань з податку на прибуток, та які викладені вище.

Крім цього суд приймає до уваги доводи позивача про те, що в момент видання податкових накладних ТОВ «Юрдис» перебувало в Реєстрі платників податку на додану вартість, йому було присвоєно відповідний індивідуальний податковий номер, воно мало відповідне свідоцтво такого платника.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що позивачем були дотримані всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно включення сум податку за податковими накладними, що були отримані від ТОВ «Юрдис», а саме:

- факт оприбуткування паливно-мастильних матеріалів підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами (накладними);

- придбання матеріалів здійснювалось з метою їх послідуючого використання в господарській діяльності позивача ( що не заперечується в акті перевірки відповідачем);

- факт нарахування (сплати) податку підтверджується податковими накладними. Зауважень щодо їх наявності та правильності складання відповідачем, як в акті перевірки так і в ході судового дослідження доказів представниками відповідача зроблено не було.

З цієї підстави суд вважає, що позивачем на цілком законних підставах було включено до складу податкового кредиту суми податку на загальну суму 19742,62 грн. за податковими накладними, що були отримані від ТОВ «Юрдис».

Зважаючи на це суд вважає, що оскаржуване рішення №0001012301/0 в частині визначення позивачу додаткового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 34526 грн. та застосованої до нього штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17263 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

3) Щодо правомірності нарахування пені за несвоєчасну сплати зобовязань з податку з доходів фізичних осіб

Оскаржуваним рішенням №0001041702/0 відповідач нарахував позивачу, як зазначено в тексті акту перевірки за порушення ним вимог пп. 8.1.2 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 16.1.2, 16.4.1 ст. 16, пп. 17.1.9 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафні (фінансові) санкції в розмірі 196362,92 грн.

Дослідивши матеріали перевірки та пояснення представників сторін суд приймає доводи позивача про те, що:

- нараховані суми пені з податку з доходів фізичних осіб не є штрафними (фінансовими) санкціями у розумінні п. 1.5 ст. 1 та ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (з цього приводу Закон містить окрему статтю 16, а значить пеня не може застосовуватися до платника шляхом видання Відповідачем податкового повідомлення-рішення;

- ні Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», ні Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ні будь-який інший законодавчий акт, за обставин, що викладені в Акті перевірки, не надають відповідачу підстав для нарахування такої пені.

Зважаючи на таке суд погоджується з доводами позивача, що ґрунтуються на наступному:

Порядок нарахування та сплати пені за прострочення податкових зобовязань визначений в ст. 1 та 16 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідно до п.п. 1.3 та 1.4 ст. 1 цього Закону пеня нараховується лише на суму податкового боргу, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання, а податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк.

П. 16.1.1 ст. 16 Закону встановлено, що нарахування пені починається після закінчення встановлених строків погашення такого узгодженого податкового зобов'язання. Процедуру узгодження податкового зобовязання (самостійно або в апеляційному порядку) унормовано ст. 5 зазначеного Закону. Його п. 5.1 ст. 5 визначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації.

Однак, як зазначено вище, чинне законодавство не містить вимог стосовно подання платниками до податкового органу податкових декларацій (розрахунків) з податку з доходів фізичних осіб.

Стосовно апеляційного узгодження податкового зобовязання з цього податку, то відповідно до п. 5.2 Закону воно вважається таким, що відбулося в день коли:

- платник податків отримав податкове повідомлення і в подальшому не оскаржує його;

- завершена процедура апеляційного узгодження податкового зобовязання за правилами, що наведені в ст. 5 Закону.

Відповідачем в ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів наявності у позивача узгоджених сум заборгованості з податку з доходів фізичних осіб, що залишались несплаченими ним на момент завершення відповідачем документальної перевірки. Це в свою чергу означає, що під час видання оскаржуваного рішення №0001041702/0, відповідач не був наділений правом нарахування пені з податку з доходів фізичних осіб. В даному випадку таке право у нього може зявитися лише після завершення процедури узгодження донарахованої суми зобовязання з цього податку у судовому порядку.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає, що оскаржуване рішення №0001041702/0, в частині нарахування пені в розмірі 196362,92 грн. є протиправним і має бути скасоване.

Суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, прийшов до висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень 15.11.2010 р. №0001022301/0, №0001012301/0 та №0001041702/0, які підлягають скасуванню на підставах, що визначені вище.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 158-163, 186, 254 КАС України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

постановив:

Позовну заяву Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 15 листопада 2010р. :

- № 0001022301/0 про визначення додаткового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 195117 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 46200 грн., разом -241317 грн.,

- № 0001012301/0 в частині визначення додаткового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 34526 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 17263 грн., разом - 51789 грн.;

- № 0001041702/0 - в частині нарахування пені з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 196362,92 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:І.Е.Черняхович

Повний текст постанови виготовлено: 30 травня 2011 р.