Рішення № 16119336, 09.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2011Справа №5002-7/1184-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” (95050, м. Сімферополь, вул. Ростовська, 6, к. 112; м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 7, кв. 141, ідентифікаційний код 33187698)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3)

Про стягнення 16712,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_2., предст., дов. від 05.03.2011 р.

Від відповідача: ОСОБА_1., паспорт НОМЕР_1; ОСОБА_2., предст., дов. від 10.05.2011 р.

Сутьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_116712,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” посилається на те, що 16.12.2009 р. між ним та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди торгового павільйону АДРЕСА_4, строк дії якого закінчився 31.12.2010 р. Позивач стверджує, що при відкритті та прийманні вказаного павільйону було встановлено значне погіршення його стану, внаслідок чого були проведені ремонтні роботи на суму 9080,00 грн., вартість яких Товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” просить стягнути з відповідача як збитки, спричинені пошкодженням майна. Крім того, позивач також зазначає, що через порушення відповідачем свого обовязку по своєчасному поверненню орендованого майна павільйон простоював та в оренду не здавався, чим, на його думку, були заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 7632,00 грн., які він також просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням відповідача ухвалою ГС АР Крим від 10.05.2011 р. строк розгляду справи був продовжений на пятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

06.07.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди торгового приміщення.

Відповідно до пункту 1.2 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення АДРЕСА_4, площею 8,9 кв. м. на строк дії цього договору. Приміщення передається в оренду для розміщення торгового павільйону для реалізації товарів та послуг.

Згідно з пунктом 2.1 Договору Орендар вступає в строкове платне користування павільйоном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передачі павільйону.

Відповідний акт приймання-передачі був підписаний між сторонами 06.07.2009 р. (а. с. 42).

Пунктом 5.1 Договору було передбачено, що він укладений строком до 31.12.2009 р.

В подальшому вказаний договір був переукладений шляхом підписання між сторонами нового договору оренди від 16.12.2009 р., в якому строк його дії був встановлений до 31.12.2010 р.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 763 ЦК України закріплено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. При цьому стаття 764 ЦК України передбачає, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Матеріали справи свідчать, що листом №19/2 від 04.01.2011 р. позивач повідомив Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про відсутність наміру продовжувати договірні відносини та необхідність повернення орендованого майна.

З наявних в матеріалах справи актів від 24.01.2011 р. вбачається, що при прийманні орендованого відповідачем павільйону було виявлене значне погіршення його стану порівняно з тим, в якому майно перебувало на час його здачі в оренду, що змусило позивача провести відновлювальний ремонт приміщення на суму 9080,00 грн. та стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення збитків.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В пункті 1 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

В пункті 2 вищевказаних Розяснень суд касаційної інстанції зауважив, що правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України). Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

В пункті 3.1 договору оренди від 16.12.2009 р. сторони передбачили, що Орендар зобовязується, зокрема, нести повну матеріальну відповідальність за технічний стан павільйону, освітлювальне обладнання, кабелю, що підводить, та іншого обладнання, що знаходиться в павільйоні; попереджати пошкодження та псування павільйону, вживати заходів протипожежної безпеки; у випадку припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві павільйон в належному стані, не гіршому, ніж в момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у випадку погіршення стану павільйону з вини Орендаря.

З урахуванням цього, у даному випадку спірні правовідносини між сторонами стосуються відшкодування договірних збитків.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, акта приймання-передачі торгівельного павільйону від 06.07.2009 р. та акта повернення торгівельного павільйону від 24.01.2011 р. вбачається, що стан обєкта оренди погіршився саме в період перебування майна в користуванні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за що, згідно з умовами договору, відповідальність несе відповідач у справі.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Матеріали справи свідчать, що після виявлення погіршеного стану обєкта оренди, позивачем 24.01.2011 р. був укладений договір підряду №5 з Товариством з обмеженою відповідальністю „НБТ” на проведення ремонтно-будівельних робіт магазинів НОМЕР_2 та АДРЕСА_5. Вартість ремонтних робіт магазину НОМЕР_2 була визначена сторонами в пункті 4.1 Договору в розмірі 9080,59 грн.

Ремонтні роботи були виконані підрядником в повному обсязі на суму 9080,39 грн., про що свідчать відповідні документи: акт №1 виконання будівельних робіт за формою №КБ-2В та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою №КБ-3.

Вартість підрядних робіт була сплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №464 від 16.05.2011 р.

З урахуванням цього, суд вважає, що сплачені позивачем кошти за своєю правовою природою є збитками, заподіяними відповідачем під час існування між сторонами договірних відносин, та мають бути відшкодовані саме Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Відповідач не надав суду доказів відшкодування битків в добровільному порядку, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

За таких обставин, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 9080,00 грн. збитків за пошкодження орендованого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Факти, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, не спростовують правомірності вимог позивача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 упущеної вигоди за період неможливості передачі павільйону в оренду в сумі 7632,00 грн., суд зазначає, що збитки у формі втраченої вигоди відрізняються від реальних збитків тим, що якщо при витратах, втраті або пошкодженні майна характерним є зменшення наявного майна потерпілого суб'єкта господарювання, то втрачена вигода відображає той факт, що наявне в особи майно не збільшилося, хоча й могло б збільшитись, якби не було правопорушення.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач, які - відповідач. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 Господарського кодексу України.

В той же час, Цивільним кодексом України передбачені певні додаткові умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди, які повинні враховуватися і учасниками господарських відносин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма зобов'язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів (укладення відповідних договорів, підготовки виробничого обладнання, приміщень, складів тощо). Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Позивач вказує на те, що внаслідок несвоєчасного повернення відповідачем павільйону та необхідністю проведення ремонту орендованого приміщення, павільйон простоював певний час, не міг бути переданий в оренду, у звязку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” упущена вигода в сумі 7632,00 грн.

Однак, такі вимоги не можна визнати обґрунтованими та такими що ґрунтується на правильному застосуванні положень чинного законодавства.

Так, позивач не врахував, що за таких обставин обґрунтування теоретичної можливості отримання суми прибутку ще не є підставою для її стягнення. Як вже було зазначено вище, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, притягнення до якої потребує наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема, безпосереднього причинного звязку між протиправною поведінкою і шкодою.

Проте, правові підстави вважати, що позивачу спричинені збитки за обставин, викладених ним, як і складова збитків та причинно-наслідковий зв'язок між ними, відсутні.

Суд ще раз зазначає, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим субєктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби право кредитора не було порушено. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Ухвалами ГС АР Крим від 29.03.2011 р., 14.04.2011 р., 10.05.2011 р. та 26.05.2011 р. суд зобовязав позивача надати нормативне та документальне обґрунтування вимоги про стягнення упущеної вигоди.

Однак, відповідні докази позивач суду не надав, а обставини, якими він обґрунтовує свою вимогу про стягнення упущеної вигоди не можуть бути розцінені судом в якості достатніх підстав для стягнення збитків, оскільки ґрунтуються на припущеннях абстрактної можливості отримання прибутку.

Таким чином, суду не були надані належні та допустимі докази, які б підтверджували понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, а нездатність позивача обґрунтувати підстави та розмір заявлених до відшкодування збитків в сумі 7632,00 грн. тягне за собою відмову в позові в цій частині.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” (95050, м. Сімферополь, вул. Ростовська, 6, к. 112; м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 7, кв. 141, ідентифікаційний код 33187698) 9080,00 грн. збитків, 90,80 грн. державного мита та 128,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Відмовити в позові в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” упущеної вигоди в сумі 7632,00 грн.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 14.06.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.