Рішення № 16119150, 24.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 222

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2011Справа №5002-1/1593-2011 за позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А),

до відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд», (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Леніна, 17),

про стягнення 243827,24 грн.,

Суддя Л. О. Ковтун

представники:

від позивача ОСОБА_1., представник, довіреність від 30.12.2010р. № 20-3/6262,

від відповідача не зявився, повідомлений належним чином,

Суть спору: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» про стягнення суми боргу в розмірі 214734,26 грн., 3% річних в розмірі 7334,42 грн., витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 20552,79 грн. та пені в розмірі 1205,77 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує прийняті на себе зобовязання за договором поставки теплової енергії від 04.01.2005р. в часині своєчасної сплати спожитої енергії.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву та документів витребуваних судом не представив, не забезпечив явку свого представника в судове засідання, про день розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Проте, відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні. Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.01.2005р. між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (теплопостачальна організація) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» (споживач) укладений договір № 1605 про поставку теплової енергії у виді опалення та підігріву води (далі договір, аркуш справи 6-11).

Відповідно пункту 1.1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати споживачу теплову енергію у виді опалення та підігріву води у необхідних йому обємах, а споживач в свою чергу зобовязується прийняти теплову енергію в обємах, визначених даним договором та оплатити її по встановленим тарифам в строки, що також передбачені даним договором.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що теплова енергія постачається споживачу в обємах і температурному графіку, затвердженого заявою споживача. Кількість теплової енергії, що поставляється споживачу для опалювання встановлюється у відповідності від температури зовнішнього повітря.

Згідно пункту 6.1 договору, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються у грошовій або іншій, не забороненій чинним законодавством, формі згідно встановленим постачальником тарифам, у відповідності від груп споживачів в строк до 25 числа, що настав за розрахунковим місяцем.

У пункті 10.1 договору сторони обумовили строк його дії з 28.09.2004р. по 27.10.2009р.

Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення, (пункт 10.4).

Сторонами не представлено доказів розірвання договору у встановленому законом порядку, визнання його недійсним, зміни умов, тощо, отже суд приходить до висновку, що договір продовжує діяти.

Позивачем зобовязання за договором виконані, однак відповідач у свою чергу зобовязання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав, у звязку із чим за ним утворилася заборгованість у сумі 214734,26 грн.

Дослідивши надані позивачем докази у підтвердження своїх доводів, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Підприємством не надано суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 214734,26грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Як наслідок, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 214734,26 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 7.2.3 договору встановлено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію, що постачається споживачу по опалюванню належних йому приміщень, споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Позивачем заявлена до відшкодування сума пені в розмірі 1205,77 грн., 3% річних в розмірі 7334,42 грн. та витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 20552,79 грн., які обчислені правомірно, через що підлягають задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати з оплати держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 49 ГПК України.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України і підписане 30.05.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд», (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Леніна, 17; банківські реквізити: рахунок 26006314155 у філії ВАТ «МТБ», МФО 384748, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 24308323) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А; банківські реквізити: рахунок 260363001770 у філії ФКРУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 324805, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 03358593) заборгованість в розмірі 214734,26 грн., 3% річних в розмірі 7334,42 грн., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 20552,79 грн., пеню в розмірі 1205,77 грн., державне мито в розмірі 2438,27 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКовтун Л.А.