Рішення № 16119076, 24.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2011Справа №5002-7/1146-2011

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (98603, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача Комунального підприємства «Гурзуф» (98640, м. Ялта, смт. Гурзуф, вул. Подвойського, 11)

Про визнання дійсним договору.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_2, предст., дов. від 11.04.2011 р.

Від відповідача - не зявився.

Суть справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Комунального підприємства «Гурзуф», в якому просить визнати дійсним укладений між сторонами 01.02.2007 р. договір №13-05 оренди індивідуально-визначеного майна нежилих приміщень площею 46,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач Комунальне підприємство «Гурзуф», ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору оренди, який, відповідно до норм цивільного законодавства, підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, чим порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.02.2007 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) та Комунальним підприємством «Гурзуф» (Орендодавець) був укладений договір оренди індивідуально-визначеного майна №13-05, пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно нежилі приміщення площею 48,8 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та знаходяться на балансі Комунального підприємства «Гурзуф», вартість визначена відповідно до незалежної оцінки та складає 95900,00 грн. станом на 31.01.2007 р.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Орендар вступає в строкове платне користування майном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання між сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Укладання вказаного договору було погоджено Виконавчим комітетом Гурзуфської селищної ради, про що свідчить відповідний напис в верхньому правому кутку першого аркушу договору, скріплений підписом селищного голови та печаттю органу місцевого самоврядування.

Майно було передано в користування позивачу за відповідним актом приймання-передачі, підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатями (а. с. 16).

10.07.2008 р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору оренди, якою площа орендованого майна була змінена на 46,8 кв. м. Додаткова угода була затверджена рішенням виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради №303 (4) від 24.07.2008 р.

В пункті 9.1 Договору сторони передбачили, що він укладений строком на 5 років та діє з 01 лютого 2007 року по 01 лютого 2012 року.

Відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, укладений між сторонами договір підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно з пунктом 4.14 Договору Орендар був зобовязаний підготовити проведення процедури для нотаріального посвідчення даного договору оренди, з наступним повідомленням Орендодавцю про дату, місце та час явки до нотаріуса для підписання договору та його нотаріального посвідчення.

Матеріали справи свідчать, що після цього позивач відповідним листом запропонував Комунальному підприємству «Гурзуф» направити свого представника до нотаріальної контори 02.03.2011 р.

Однак, від вказаної дії відповідач ухилився, у звязку з чим нотаріальне посвідчення договору не відбулося.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема визнання правочину дійсним.

Згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Такий випадок встановлений, зокрема, вищевказаною статтею 793 Цивільного кодексу України.

Однак, судом встановлено, що сторонами не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

З огляду на зазначене, сторони нікчемного правочину не зобовязані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.

Виходячи з того, що Договір оренди №13-05 від 01.02.2007 р. нотаріально не посвідчений, у відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України він є нікчемним, а отже згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не покладає на сторін ніяких зобовязань.

Однак, при цьому відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Так, зокрема, частиною 2 статті 220 цього Кодексу передбачено, що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, для визнання Договору дійсним суду необхідно зясувати наявність досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов Договору, наявність повного або часткового виконання Договору та факт ухилення стороною від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши текст Договору оренди №13-05 від 01.02.2007 р., судом встановлено, що сторонами узгоджено всі істотні умови, необхідні для даного виду договору, в ньому визначені предмет, ціна, строк його дії.

В матеріалах справи наявна довідка Комунального підприємства «Гурзуф» №01/01-11/260 від 11.10.2010 р., якою підтверджується відсутність у позивача заборгованості з орендної плати та дотримання ним умов договору, тобто станом на час розгляду справи спірний договір сторонами виконується.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору оренди №13-05 від 01.02.2007 р.

Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України пов'язує визнання нікчемного правочину дійсним з обов'язковою наявністю всіх визначених статтею умов, а саме: узгодження сторонами всіх істотних умов договору, повне або часткове виконання договору, ухиляння однією із сторін від нотаріального посвідчення договору.

Згідно з Розясненнями Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням договорів недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999 р., з наступними змінами та доповненнями, якщо однією з сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, господарський суд на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.

Крім того, аналогічна позиція щодо можливості визнання дійсним договору оренди на підставі статті 220 Цивільного кодексу України викладена Вищим господарським судом України в постанові від 26.05.2010 р. у справі №2-29/3043-2009.

З огляду на наявність всіх трьох умов, Договір оренди №13-05 від 01.02.2007 р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Гурзуф» підлягає визнанню дійсним.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати дійсним укладений 01.02.2007 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (98603, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Комунальним підприємством «Гурзуф» (98640, м. Ялта, смт. Гурзуф, вул. Подвойського, 11, ідентифікаційний код 33318333) договір №13-05 оренди індивідуально-визначеного майна нежилих приміщень площею 46,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 30.05.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.