Рішення № 16118928, 24.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2011Справа №5002-32/1216-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99014, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техком Україна» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул.. Сохна, 3 ідентифікаційний код 32836598).

Про стягнення 54847, 60 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2, довіреність № 6304 від 09.12.2010р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техком Україна» про стягнення 54847, 60 грн., у тому числі 50400, 00 грн. суми основного боргу, 3146, 45 грн. інфляційних втрат, 1301, 15 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 31.03.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.04.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 12.04.2011р., від 21.04.2011р., від 10.05.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором № 1 від 01.07.2009р. в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась кредиторська заборгованість в розмірі 50400, 00 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 35-36).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 28).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

20.04.2011р. відповідач надіслав до Господарського суду АР Крим клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на відсутність бухгалтеру та юристу на підприємстві, що унеможливлює звірення бухгалтерської документації.

Судом вказане клопотання було задоволено, розгляд справи неодноразово відкладався, проте відповідач у судові засідання так і не зявився.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2009 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Консультант) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техком Україна» (Замовник) (відповідач) був укладений Договір на надання консультаційних послуг в сфері забезпечення безпеки № 1 (а.с. 9-11).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1.1 Договору сторони передбачили, що Консультант зобовязується надати Замовникові консультаційні послуги з питань Замовника, які йому інтересні.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що Замовник зобовязується оплачувати послуги Консультанта згідно виставленого рахунку в розмірі 6800, 00 грн. на місяць без ПДВ. Замовник зобовязаний оплатити виставлений рахунок протягом 5 банківських днів.

У відповідності до пункту 2.4 Договору по закінченню строку дії договору та після врегулювання взаєморозрахунків Консультант зобовязаний надати Замовникові акт виконаних робіт.

В пункті 5.1 Договору сторони погодили, що договір набирає сили з моменту підписання та діє до 31.05.2010р. Розрахунок між сторонами підтверджується актами виконаних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконання умов договору позивачем виставлялись рахунки ( а.с. 14-21).

Проте, детально досліджуючи обставини справи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд встановив що, сторонами за весь спірний період підписані акти приймання-сдачі виконаних робіт, в яких сторони зазначили, що консультаційні послуги надані, а розрахунок за послуги здійснений в повному обсязі. Сторони не мають один до одного жодних претензій. ( а.с. 36-43).

Беручи до уваги, що пунктом 5.1 Договору сторонами добровільно визначений акт приймання-сдачі виконаних робіт і якості документу, що підтверджує розрахунок за надані послуги, то що він укладається після фактичного надання послуг, у позивача відсутні обґрунтовані підстави для стягнення 50400, 00 грн., оскільки послуги надані позивачем відповідач оплатив.

Отже, підписуючи вищенаведені акти, позивач підтвердив відсутність заборгованості за надані відповідачеві послуги.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на акт звіряння взаєморозрахунків, підписаний відповідачем, як на обґрунтування своїх позовних вимог щодо наявності заборгованості з огляду на наступне.

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, акт звіряння не є належним доказом наявності заборгованості відповідача в розумінні норм чинного законодавства .

З огляду на викладене, позовні вимоги спростовуються обставинами справи, що тягне за собою відмову у позові.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення суми основного боргу, у суду відсутні й законні підстави для задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 24.05.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 25.05.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.