Рішення № 16118899, 23.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2011Справа №5002-32/1090-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Крим» ( 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Федька, 1, ідентифікаційний код 16328642).

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 ( 98100, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про стягнення 14130, 00 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_3 представник, дов. б/н від 12.01.2010р.

Від відповідача ОСОБА_2 ФОП, паспорт.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мета-Крим» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 14130, 00 грн. заборгованості з орендної плати.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 05.04.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 05.04.2011р., від 14.04.2011р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

У судових засіданнях 12.05.2011р., 17.05.2011р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором від 01.06.2008р. в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи заперечення укладанням договору оренди із новим власником орендованого приміщення та виконання обовязків перед ним.

Позивач також звернувся до суду із заявою в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про уточнення позову та просив суд стягнути з відповідача 14 520, 07 грн. заборгованості з орендної плати, 4 102,56 грн. неустойки, 535,11 грн. пені, 503,78 грн. індексу інфляції, 103,56 грн. 3% річних, також просить стягнути судові витрати та зобовязати відповідача скласти акт приймання передачі та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Мета-Крим" майно відповідно до умов Договору оренди частки нежилого приміщення № б/н від 01.06.2008р.

Відповідно до ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Даним уточненням позивач фактично доповнив позов новим предметом.

У звязку з тим, що у судовому засіданні 05.04.2011р. вже було розпочато розгляд справи по суті, то суд не прийняв зазначене уточнення в частині стягнення з відповідача 4 102,56 грн. неустойки, 535,11 грн. пені, 503,78 грн. індексу інфляції, 103,56 грн. 3% річних, та відносно зобовязання відповідача скласти акт приймання передачі та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Мета-Крим" майно відповідно до умов Договору оренди частки нежилого приміщення № б/н від 01.06.2008р. до розгляду.

В частині стягнення з відповідача 14 520,07 грн. заборгованості з орендної плати суд прийняв заяву позивача до розгляду, так як відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право збільшити розмір позовних вимог, про що було зазначено в ухвалі Господарського суду АР Крим від 14.04.2011р.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мета-Крим» ( Орендодавець) ( позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) (відповідач) був укладений Договір оренди (а.с. 35-36).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 1 статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Пунктом 1 статті 770 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Пунктом 1.1 вищенаведеного договору встановлено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування два окремих обєкта загальною площею 86, 5 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2010р. Комунальним підприємством «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» зареєстроване право власності на нежилі вбудовані приміщення у житловому будинку літ. «А» розташованого за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 ( а.с. 54), на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконкомом Феодосійської міської ради за рішенням суду від 25.05.2010р. ( а.с. 53).

З огляду на викладене, 11.10.2010р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 укладений договір оренди приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 70 кв.м. ( а.с. 50).

Зазначений договір відповідач уклав, керуючись саме статтею 770 Цивільного кодексу України, тобто вважаючи, що настав випадок зміни власника.

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Суд, в рамках даної справи, не дає оцінку легітимності реєстрації права власності ОСОБА_4, проте не може оминути цей факт, оскільки відповідачем на час укладання договору оренди від 11.10.2010р., цей правочин вчинений на законних підставах, у відповідача не було підстав сумніватися у правомочності ФОП ОСОБА_4 на укладання договору оренди та відповідач не міг передбачити подальше оскарження судового рішення.

Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів визнання договору оренди від 11.10.2010р. недійсним, що позбавляє права позивача на теперішній час вимагати у відповідача виконувати обовязки за договором оренди від 01.06.2008р.

Посилання позивача на те, що відповідач односторонньо змінив умови договору, що позивач попереджував відповідач про те, що рішення Господарського суду АР Крим у справі № 2-11/1382-2010 не набрало законної сили, не можуть бути прийняті судом, як підстава для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач уклав договір з новим власником орендованого майна на підставі свідоцтва про право власності та керуючись вимогами діючого законодавства.

Тобто, на момент звернення позивача із позовом до суду в нього не було обґрунтованих підстав для вимоги виконання обовязків за договором оренди від 01.06.2008р., оскільки на цей момент діють умови договору оренди від 11.10.2010р., які й виконує відповідач.

В рамках даної справи суд не досліджує договір оренди від 11.10.2010р. на предмет його недійсності, оскільки це не є предметом розгляду по даній справі, а суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

Пунктом 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Досліджуючи матеріали справи та взаємовідносини сторін, суд вбачає передчасність висновків позивача про неналежність виконань зобовязань за договором оренди.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідача є зобовязання оплачувати орендну плату за орендоване приміщення.

Проте, на теперішній час, це зобовязання регулюється договором оренди приміщення від 11.10.2010р., принаймні до визнання зазначеного договору недійсним, оскільки до цього моменту, вказаний договір бути ототожнюватись із договором від 01.06.2008р., як єдиний, проте переукладений в порядку зміни власника приміщення.

Тобто в даному випадку не можна твердити про односторонню відмову від виконання зобовязання. Необхідно дослідити, чи правомірно відповідач зобовязаний перед ФОП ОСОБА_4, проте суд позбавлений можливості це зробити в рамках даної справи, оскільки ці зобовязання не є предметом спору.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, а отже не підлягають задоволенню.

Проте, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що у разі визнання договору оренди від 11.10.2010р. недійсним, він не буде позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного права до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставами в порядку статті 112 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 23.05.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 24.05.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.