Ухвала суду № 16114526, 17.05.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2011 р.справа № 13/189/08-АП Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лік –СВ»

на постанову господарського суду Запорізької області від 03 грудня 2010 року у справі №13/189/08-АП за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК-СВ»до державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя

про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и л а:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІК-СВ»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 07.06.2007р. №0002421702/0-7676/10/17, від 15.08.2007р. №0002421702/1, від 23.10.2007р. №0002421702/2, від 14.01.2008р. №0002421702/3 про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб на суму основного платежу 11639,45грн. та штрафних санкцій у сумі 23278,90грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач вказував на необґрунтовані висновки ДПІ про те, що послуги міжнародного роумінгу наданих UMC: вихідні дзвінки за кордон, SMS за межі України, мобільний GPRS Інтернет, WAP GPRS, мають включатися до складу загального місячного оподаткованого доходу найманих працівників як отримане ними додаткове благо.

Постановою господарського суду Запорізької області від 03 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована посиланням на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», яким визначено об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб та осіб відповідальних за своєчасність та повнотою нарахування і сплати цього податку до бюджету. Враховуючи вимоги названого Закону, суд дійшов висновку про те, що оплата позивачем рахунків за послуги стільникового (мобільного) зв’язку, з урахуванням того, що такі витрати не пов’язані з господарською діяльністю підприємства, є додатковим благом, яке надано працівникам підприємства.

Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що витрати, у вигляді оплати вартості послуг стільникового (мобільного) зв’язку, а саме міжнародного роумінгу наданих UMC: вихідні дзвінки за кордон, SMS за межі України, мобільний GPRS Інтернет, WAP GPRS, понесені позивачем у межах господарської діяльності, у зв’язку з чим були відображені у складі валових витрат підприємства, а відтак правова природа цих витрат не може бути визначена як надання додаткових благ працівникам підприємства у вигляді оплати таких послуг.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Згідно із ч.11 ст.35 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. З матеріалів справи вбачається, що судова повістка, яку направлено на адресу позивача, не вручена адресату з незалежних від суду причин, про що свідчать відомості поштового органу. За таких обставин, судом апеляційної інстанції розглянуто справу у відсутності позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя проведено виїзну планову перевірку ТОВ «ЛІК-СВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р.

За результатами перевірки складено Акт №774/23/23791441 від 24.05.2007 року, в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп..4.2.9 «г»п.4.2 ст.4, пп..19.2 «а»ст..19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у 2006р. на суму 11639,45грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що у 2006р. підприємством надавались додаткові блага працівника, у вигляді сплати рахунків за послуги стільникового (мобільного) зв’язку, а саме міжнародного роумінгу наданих UMC: вихідні дзвінки за кордон, SMS за межі України, мобільний GPRS Інтернет, WAP GPRS на загальну суму 89534,21грн. (в т.ч. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування 3068,82грн. та ПДВ 14410,90грн.).

Позиція податкового органу, у спірних правовідносинах, ґрунтується на тому, що підприємством неправомірно включено до складу валових витрат суми отриманих послуг стільникового (мобільного) зв’язку, а саме послуг міжнародного роумінгу, оскільки ТОВ «ЛІК-СВ»за період, що перевірявся з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., у своїй фінансово-господарській діяльності не співпрацює з нерезидентами та не здійснює зовнішньоекономічну діяльність, всі контрагенти з якими веде діяльність суб’єкт господарювання розташовані на митній території України. Податковий орган вважає, що оплата рахунків за користування працівниками позивача послугами роумінгу слід вважати наданням додаткового блага працівникам і відповідно таке додаткове благо повинно оподатковуватись за правилами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».У зв’язку з цим, на думку відповідача, позивач неправомірно не включив суми, сплачені за послуги мобільного зв’язку (роумінг), до сукупного доходу працівників підприємства та не утримав податок з доходів фізичних осіб.

На підставі складеного Акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення рішення від 07.06.2007р. №0002421702/0-7676/10/17 про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб на суму основного платежу 11639,45грн. та штрафних санкцій у сумі 23278,90грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення та ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.08.2007р. №0002421702/1, від 23.10.2007р. №0002421702/2, від 14.01.2008р. №0002421702/3.

Правомірність та обґрунтованість рішень відповідача про донарахування податкового зобов’язання є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржені рішення прийняті відповідачем на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та є обґрунтованими і правомірними. При цьому такі висновки суду ґрунтуються на то тому, що понесені підприємством витрати по оплаті рахунків мобільного зв’язку (роумінгу) не пов’язані з його господарською діяльністю, у зв’язку з чим такі витрати слід кваліфікувати як надані додаткові блага працівникам підприємства, у вигляді оплати вартості рахунків за користування цими працівниками послугами мобільного зв’язку (роумінгу).

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до ст..1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», додаткові блага –це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (само зайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку. Дохід –сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з п.п. «г»4.2.9 п.4.2 ст.4 названого Закону, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку, крім тих, що підлягають обов’язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняється від оподаткування згідно з цим Законом.

З огляду на вказані норми права, суд першої інстанції, враховуючи встановлений факт понесення підприємством витрат, які не пов’язані з його господарською діяльністю, правильно вказав на те, що витрати, у вигляді оплати вартості рахунків за користування працівниками підприємства послугами мобільного зв’язку (роумінгу), слід кваліфікувати як надані додаткові блага цим працівникам підприємства.

Доводи апеляційної скарги про те, що витрати, у вигляді оплати вартості послуг стільникового (мобільного) зв’язку, а саме міжнародного роумінгу наданих UMC: вихідні дзвінки за кордон, SMS за межі України, мобільний GPRS Інтернет, WAP GPRS, понесені позивачем у межах господарської діяльності, у зв’язку з чим були відображені у складі валових витрат підприємства, а відтак правова природа цих витрат не може бути визначена як надання додаткових благ працівникам підприємства у вигляді оплати таких послуг, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 09 квітня 2009 року, яка набрала законної сили та яку прийнято за результатами розгляду позову ТОВ «ЛІК-СВ»про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на прибуток, встановлено те, що понесені ТОВ «ЛІК-СВ»витрати, у вигляді оплати вартості послуг стільникового (мобільного) зв’язку, а саме міжнародного роумінгу наданих UMC: вихідні дзвінки за кордон, SMS за межі України, мобільний GPRS Інтернет, WAP GPRS, не пов’язані з господарською діяльністю підприємства (а.с.109).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, ті обставини, на які посилався позивач в апеляційній скарзі, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, у зв’язку з чим доказуванню не підлягають.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування судового рішення, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК-СВ» залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 03 грудня 2010 року у справі №13/189/-08-АП - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 20.05.2011р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк