Рішення № 16107969, 06.06.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" червня 2011 р. Справа № 12/5007/36/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Сікорської Н.А.

судді

за участю представників сторін

від позивача : не з"явився,

від відповідача : не з"явився,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Техніка монтажу" (м. Львів)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" (м. Житомир)

про стягнення 158371,35 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" 158371,35 грн., з яких 131892,32 грн. заборгованості за договором на поставку продукції від 01.04.2010 р., 20000,00 грн. пені, 300,87 грн. 3% річних, 6178,16 грн. інфляційних, та судові витрати, в т.ч. 2500,00 грн. витрат на послуги адвоката. У додаткових поясненнях, долучених до матеріалів справи (а.с.83-85, 126-128) позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача в засіданнях суду, які відбулися 05.05.2011 р. та 19.05.2011р. підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та просить їх задовольнити.

Відповідач - ТзОВ "Вінар" свого представника в судове засідання не направив. Згідно клопотання від 06.06.2011р., поданого до суду представником відповідача, відповідач просить здійснювати розгляд справи без участі його представника (а.с.135).

Як зазначено у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.130-131), представник відповідача вважає, що, у відповідності до положень ст.530 ЦК України, виходячи зі змісту договору, оплата отриманого від позивача товару підлягає виконанню відповідачем з настанням певної події, а саме - фактом продажу ним товару (продукції), отриманої від позивача.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Техніка монтажу" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінар" (покупець) укладено договір на поставку продукції (а.с.10-11), за яким постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар (кріпильно-монтажні елементи, фурнітуру МАСО, замки та ручки віконні, інструмент та інше) окремими партіями в кількості, асортименті та за цінами згідно замовлень покупця (п.1.1. договору).

Ціна договору становить загальну вартість проданого (поставленого) товару покупцю згідно накладних, що підписані сторонами за весь час дії цього договору (п.1.2. договору).

Пунктом 1.4. договору встановлено, що ціна товарів є договірною і обумовлюється сторонами до моменту оформлення товарно-супровідних документів на кожну партію товару. Факт прийняття покупцем кожної партії товару та супровідних документів на нього сторони вважають згодою покупця на оплату товару за цінами, зазначеними в товарно-супровідних документах.

У відповідності до п.1.5 договору покупець здійснює оплату вартості отриманого товару згідно накладних постачальника, де вказано вид (найменування), кількість та вартість на день відвантаження товару. Ці товарно-супровідні документи є невід'ємними додатками до цього договору.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1. договору на поставку продукції від 01.04.2010 р. сторони обумовили, що оплата кожної партії поставленого товару здійснюється покупцем протягом 21 дня з моменту продажу (придбання) товару.

Датою продажу (придбання) продукції вважається дата. належним чином оформленої та підписаної сторонами накладної на продукцію (п.2.2. договору).

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору від 01.04.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Техніка монтажу" передало відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 157707,04 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними (а.с.12-32):

накладна № Тм000006667 від 30.08.2010 року на суму 29 321,66 грн.;

накладна № Тм000006927 від 03.09.2010 року на суму 9 685,40 грн.;

накладна № Тм000006929 від 03.09.2010 року на суму 1 823,95 грн.;

накладна № Тм000007073 від 07.09.2010 року на суму 12 312,12 грн.;

накладна № Тм000007529 від 17.09.2010 року на суму 13 117,15 грн.;

накладна № Тм000007757 від 23.09.2010 року на суму 14 970,46 грн.;

накладна №Тм000007913 від 28.09.2010 року на суму 6 882,47 грн.;

накладна № Тм000008152 від 04.10.2010 року на суму 32 310,97 грн.;

накладна № Тм000008161 від 04.10.2010 року на суму 7 709,75 грн.;

накладна № Тм000008644 від 15.10.2010 року на суму 10 143,42 грн.;

накладна № Тм000008963 від 22.10.2010 року на суму 19 429,69 грн..

Покупець отримав товарно-матеріальні цінності на підставі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей: № 85 від З0 серпня 2010 року; № 88 від 03 вересня 2010 року; № 90 від 07 вересня 2010 року; № 97 від 17 вересня 2010 року; №101 від 23 вересня 2010 року; №103 від 28 вересня 2010 року; №106 від 04 жовтня 2010 року; №115 від 22 жовтня 2010 року (а.с.33-40).

Факт отримання товару на зазначену суму не заперечується відповідачем.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив, отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі, сплативши лише 04.11.2010 р. 10814,72грн. та 29.11.2010 р. 15000,00 грн., у зв"язку з чим станом на 04.05.2011 р. заборгованість відповідача перед позивачем склала 131892,32 грн. (довідка - а.с.61).

Враховуючи існування боргу відповідача у вказаній сумі останньому направлено вимогу за вих.№237 від 28.12.2010 р. щодо перерахування суми боргу позивачу (а.с.41-44, 65-67). Як стверджує позивач, у відповіді на вимогу, надісланій відповідачем факсимільним зв"язком, останній визнав свою заборгованість в сумі 131892,32 грн., однак залишив без задоволення.

Доказів здійснення розрахунків щодо погашення існуючої заборгованості перед позивачем на час розгляду справи не подано.

З огляду на викладене, позов щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 131892,32 грн. є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 5.3. договору сторони встановили, що за неналежне виконання умов цього договору, а саме, за несвоєчасну оплату за придбаний товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3 % від суми несплати за кожен день затримки платежу до повного погашення суми заборгованості.

Водночас, відповідно до п.5.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом позовної заяви, позивачем нараховано пеню в сумі 62442,39 грн., проте, користуючись своїм правом, позивач заявив до стягнення з відповідача лише 20000,00грн. від нарахованої суми.

З розрахунку (а.с.9) вбачається, що позивач нараховував пеню за періоди прострочення оплати по кожній окремій поставці за видатковими накладними (відповідно до п.п.2.1.,2.2. договору), з врахуванням здійснених проплат, по 15.03.2011 р., що в межах періоду, визначеного ч.6 ст.232 ГК України, водночас, виходячи з розміру пені 0,3% від суми боргу за кожен день прострочення.

Разом з тим, з урахуванням вимог вищеназваного Закону, розрахунок пені слід здійснювати виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, правомірним є наступне нарахування пені:

- за період з 21.09.2010 р. по 04.11.2010 р. на суму боргу 29321,66 грн., пеня складає 560,32 грн.;

- з 05.11.2010 р. по 29.11.2010 р. на суму 18506,94 грн., пеня складає 196,48грн.;

- з 30.11.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 3506,94 грн., пеня складає 157,86 грн.;

- з 25.09.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 11509,35 грн., пеня складає 840,66 грн.;

- з 29.09.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 12312,12 грн., пеня складає 878,38 грн.;

- з 09.10.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 13117,15 грн., пеня складає 880,11 грн.;

- з 15.10.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 14970,46 грн., пеня складає 966,31 грн.;

- з 20.10.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 6882,47 грн., пеня складає 429,64 грн.;

- з 26.10.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 40020,72 грн., пеня складає 2396,31 грн.;

- з 06.11.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 10143,42 грн., пеня складає 559,97 грн.;

- з 13.11.2010 р. по 15.03.2011 р. на суму 19429,69 грн., пеня складає 1014,87 грн.

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 8880,91 грн., в решті позовних вимог в цій частині, а саме, щодо стягнення 11119,09 грн. пені, слід відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 300,87 грн. та інфляційні у розмірі 6178,16 грн.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.7) господарський суд встановив, що відповідно до встановлених обставин справи, правомірним є нарахування 3% річних в сумі 1718,89грн. (періоди нарахування та суми заборгованості, які існували в ці періоди наведені вище в розрахунку пені), проте, з огляду на те, що у відповідності до ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач, а заявлена ним до стягнення сума 3% річних в межах правомірно нарахованої суми, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача 3% річних в сумі 300,87 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

При проведені перевірки правомірності здійснених позивачем нарахувань інфляційних, господарський суд враховує, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. При цьому, слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж. (Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 24.11.2010р. у справі №21/108-10, від 29.12.2010р. у справі №33/149-10, від 02.02.2011р. у справі №11/233/10).

Отже, перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних (розрахунок - а.с.8), господарський суд встановив, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 6157,16 грн., а саме:

- на суму боргу, оплату якої було прострочено у вересні 2010 року - 53143,13 грн. інфляційні нараховуються за жовтень 2010 р., в сумі 265,72 грн.;

- на суму боргу, оплату якої було прострочено у жовтні 2010 року (74990,80 грн.), з врахуванням суми існуючої заборгованості за попередній місяць та за мінусом часткової оплати (04.11.2010 р. - 10814,72 грн.), тобто, на суму 117319,21 грн. інфляційні нараховуються за листопад 2010 року, в сумі 351,96 грн.;

- на суму боргу, прострочення щодо якої виникло у листопаді 2010 року (29573,11грн.), з врахуванням суми існуючої заборгованості за попередній період та за мінусом часткової оплати (29.11.2010 р. - 15000,00 грн.), тобто, на суму 131892,32 грн. інфляційні нараховуються за період з грудня 2010 року по березень 2011 року, в сумі 5539,48 грн., що загалом становить 6157,16 грн.

Таким чином, позов щодо стягнення з відповідача суми інфляційних задовольняється частково, в сумі 6157,16 грн. В решті, а саме щодо стягнення 21,00грн. інфляційних позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, господарський суд вважає їх надуманими, такими, що не грунтуються на положеннях чинного законодавства та спростовуються умовами договору, а тому не заслуговують на увагу суду.

Щодо клопотання відповідача (а.с.103-105) господарський суд зазначає, що в судових засіданнях, яке відбулись 05.05.2011 р. та 19.05.2011 р. оглянуто оригінали документів, на яких грунтуються позовні вимоги, оригінали довіреності та договору про надання адвокатських послуг, що зафіксовано у протоколах судового засідання за відповідні дати (а.с.80,123); зауваження на вказані протоколи сторонами не подавались.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В даному випадку, відповідач не обґрунтував своїх заперечень проти позову належними та допустимими засобами доказування, а наведені ним доводи не спростовують обгрунтованість позовних вимог про стягнення з нього на користь позивача 131892,32 грн. основного боргу, 8880,91 грн. пені, 300,87 грн. інфляційних та 6157,16 грн. 3% річних.

Слід зазначити, що у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, в т.ч. 2500,00 грн. витрат, пов"язаних з оплатою послуг адвоката. Розглядаючи питання щодо підставності зазначеної вимоги господарський суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В п.5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. за №01-8/1270 роз"яснено, що в контексті ст.44 ГПК України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

В даному випадку, до матеріалів справи позивачем подано засвідчені належним чином копії договору №22 від 01.03.2011 р. про надання адвокатських послуг (а.с.45-47); довіреність на представництво інтересів позивача адвокатом ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 (а.с.50); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №431 від 02.06.2006 р., виданого ОСОБА_2 та за №1197 від 19.07.2006 р., виданого ОСОБА_1 (а.с.101,102); виписка з банківського рахунку про перерахування позивачем оплати адвокатських послуг в сумі 2500,00 грн. (а.с.62).

При цьому, господарським судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2500,00 грн., претензій до якості роботи адвокатів, якими надавались послуги з юридичного супроводження, підготовки матеріалів і представництва в суді згідно з договором про надання адвокатських послуг позивач не має (позовна заява була підготовлена адвокатом ОСОБА_1, а.с.6; представництво інтересів в судовому засіданні здійснював ОСОБА_2 (протоколи судового засідання - а.с.80,123), ним же подані додаткові пояснення по справі (а.с.83-85)), обсяг роботи адвоката з представництва інтересів відповідача в суді відповідає розміру гонорару, який є розумно обґрунтованим за розміром і не суперечить нормам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позивачем дотримано вищенаведених вимог чинного законодавства щодо підтвердження понесення судових витрат на послуги адвоката, які підлягають відшкодуванню в розумінні ст.44 ГПК України.

Згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищезазначеного, та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також витрати на оплату послуг адвоката, покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,33,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (10002, Житомирська область, м.Житомир, вул.Велика Бердичівська, буд.112, ідентифікаційний код 22064503) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Техніка монтажу (79021, м.Львів, вул.Садова,2А, ідентифікаційний код 30650109)

- 131892,32 грн. основного боргу,

- 8880,91 грн. пені,

- 300,87 грн. інфляційних,

- 6157,16 грн. 3% річних,

- 1472,31 грн. витрат по сплаті державного мита,

- 219,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,

- 2324,25 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

5. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Сікорська Н.А.

Повне рішення складено 09 червня 2011 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (рек. із зв. повід.)

3 - відповідачу (рек. із зв. повід.)