Рішення № 16107524, 06.06.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.06.11 р. Справа № 7/49

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

При секретарі судового засідання Х.Р.Тайлієвій

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Дочірньої компаній „Газ України” НАК „Нафтогаз України” в особі Донецької філії Дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” м.Донецьк

До відповідача: Приватного підприємства „ТС-Сервіс” м.Донецьк

Предмет спору: стягнення заборгованості за спожитий природний газ у сумі – 36 529,42 грн., пені – 1 397,29 грн., інфляційних – 169,79 грн., 3%річних - 463,05 грн.

За участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірня компаній „Газ України” НАК „Нафтогаз України” в особі Донецької філії Дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” м.Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства „ТС-Сервіс”” м.Донецьк про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у сумі – 36,529,42 грн., пені – 1 397,29 грн., інфляційних – 169,79 грн., 3%річних - 463,05 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №10-4096 (10)ТН від 28.09.2010р. з додатками; акт звіряння.

Позивач у судовому засіданні 31.01.2011р. повідомив про погашення суми боргу відповідачем після подачі позову до суду.

Відповідач у жодне судове засідання не з’явився, відзиву на позов не надав, хоча був повідомлений про розгляд справи належним чином.

У зв’язку з наведеним, справа розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Склад суду неодноразово змінювався. Розпорядженням заступника в.о голови господарського суду Донецької області від 15.04.20111р. справа №7/49 передана на розгляд судді Бойко І.А. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 10.05.20111р. справа №7/49 передана на розгляд судді Сгара Е.В.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №10-4096 (10)ТН від 28.09.2010р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатками до нього.

Строк дії Договору встановлено до 31.12.2010р., а в частині розрахунків – до повного їх здійснення (п.10.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірного боргу сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до п.1.1 Договору, постачальник (позивач) зобов’язується поставити покупцеві (відповідачу) природний газ, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього Договору.

Якість газу, умови здійснення оплати, поставки товару визначені сторонами у розділах 2, 4 та 5 Договору.

Розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати в такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 7 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 17 та до 27 числа місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п.4.1 Договору).

Ціна за 1000 м3 природного газу – 840,196грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ 20% та збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2% (п.3.1 Договору).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобов’язання за Договором у жовтні – грудні 2010р. виконав належним чином, поставив відповідачу газ у загальній кількості 71,968 тис. м3, що підтверджено матеріалами справи, у тому числі двосторонніми актами приймання-передачі за вказаний період, підписаним обома сторонами без зауважень.

Відповідач свої зобов’язання стовно оплати отриманого у спірний період газу у повному обсязі не виконав, отриманий газ своєчасно та у повному обсязі не сплатив, чим порушив умови Договору.

У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача суму заборгованості за спожитий у спірний період природний газ в сумі 36 529,42 грн.

В ході розгляду спору судом з’ясовано, що заявлений у позові борг за природний газ в сумі 36 529,42 грн. сплачений відповідачем у повному обсязі після подачі позову до суду (дата подачі позову – 21.03.2011р.), а саме, платіжними дорученнями № 111 від 14.04.2011р. та № 153 від 16.05.2011р., що підтверджено матеріалами справи та представником позивача у судовому засіданні 31.05.2011р.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 36 529,42 грн. підлягає припиненню в порядку п.1-1 ст.80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов’язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов’язання.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов’язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов’язання.

На підставі вищезазначеної норми права, посилаючись на порушення строків оплати основного грошового зобов’язання, позивач просить стягнути з відповідача за період грудень 2010р. – січень 2011р. інфляційні в сумі 169,79 грн., а також 3% річних в сумі 463,05 грн., разом з цим надав розрахунок 3% річних на суму 250,08 грн. за період з 20.11.2010р. по 20.01.2011р. за 120 днів (станом на 20.03.2011р.). Розрахунок 3% річних на заявлену у позові суму (із зазначенням періоду її нарахування) позивачем не надано. Загальна ціна позову зазначена із розрахунку, що 3% річних складають саме 250,08 грн., а не як зазначено у прохальній частині позову.

Оскільки у відповідача за зазначений період значилась заборгованість перед позивачем у зв’язку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобов’язань, з огляду на той факт, що індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов’язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, а не штрафною санкцією, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та правомірними.

На підставі наведеного вище, а також враховуючи приписи чинного законодавства та умови Договору, судом перераховані 3% річних (за визначений позивачем період) та інфляційні, які складають:

3% річних - 250,08 грн., тоді як позивачем у позові заявлено до стягнення 463,05грн.;

інфляційні – 169,76 грн., як і заявлено позивачем у позові.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних підлягають задоволенню в повному обсязі, вимоги в частині стягнення 3% річних – частково в сумі 250, 08 грн.

Вимоги щодо стягнення з відповідача суми 3% річних в залишковій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст.216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.7.3.1 Договору, у разі невиконання покупцем умов п.4.1 Договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.4.1 Договору, покупець зобов’язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 397,29 грн. за період з 20.11.2010р. по 20.01.2011р. за 120 днів (станом на 20.03.2011р.).

На підставі вищенаведеного, враховуючи той факт, що у зазначений в розрахунку пені період у відповідача існувала заборгованість, вимоги позивача в цій частині обґрунтовані та правомірні.

Судом здійснено перерахунок суми пені у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства та пеня складає – 1 395,86 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 1 397,29 грн.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у сумі 1 395,86 грн.

Вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв’язку з безпідставністю заявлення.

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 551, 625 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218, 232, 233, 275 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 75, п.1-1 ст.80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Дочірньої компаній „Газ України” НАК „Нафтогаз України” в особі Донецької філії Дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” м.Донецьк задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „ТС-Сервіс” м.Донецьк (83048 м.Донецьк, пр-т. Визволення Донбасу, б.8-Б, р/р № 26007104762980 Філія КБ „Фінанси та кредит”, МФО 335816, ЄДРПОУ 36305894) на користь Дочірньої компаній „Газ України” НАК „Нафтогаз України” в особі Донецької філії Дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” м.Донецьк (83017, м.Донецьк, бул.Шевченка, 25, р/р 260013011457 в ДОУ ВАТ „ДержОщадБанк” України у м.Донецьк, МФО 335106, ЗКПО 25987823) – 3% річних у сумі 250, 08 грн., пеню у сумі 1 395, 86 грн., інфляційні у сумі 169, 76 грн., державне мито у сумі 383, 45 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235, 99 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 36 529,42 грн. боргу припинити у зв’язку з відсутністю предмету спору.

У задоволені вимог в залишковій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення.

Суддя Сгара Е.В.