Рішення № 16097577, 27.04.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2011Справа №5002-2/2125-2008 За позовом Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1)

до Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ (96012, м.Армянськ, мкр.Васильєва, 2)

про стягнення 565986грн.88коп

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Позивач - ОСОБА_1 представник, довіреність у справі.

Відповідач - не зявився

Суть спору:

Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду АР Крим з позовом до Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ про стягнення 565986грн.88коп, з яких 563811грн76коп боргу та 2175грн12коп пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №27 від 08.6.2006р про надання позивачем послуг по підкачці холодної води на обєкти відповідача. Позивач належним чином виконує прийняті за договором обовязки, тоді як у відповідача перед позивачем за надані послуги утворилася заборгованість у сумі 563811грн76коп., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

28 лютого 2008р до суду від позивача надійшло доповнення №54/26-01-226 від 27.02.2008р до позовної заяви, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 565986грн.88коп на р/р260083016264 у ГОУ ПИБ м. Київа, МФО300012, ЗКПО 32587579.

15.5.2008 р. представник відповідача у судовому засіданні надав суду клопотання № 833 від 14.05.2008 р., в якому просить суд зобовязати позивача надати відповідачу розрахунок суми боргу позовної заяви, а також розрахунки всіх донарахувань до позовної заяви для проведення звірки заявлених позовних вимог.

12.6.2008 р. представник позивача у судовому засіданні надав суду заяву, у якій вказує на те, що у звязку з наданням платіжного доручення № 1 від 19.6.2007 р. на суму 31071,00грн. та уточнення суми заборгованості за період з червня 2006 р. по грудень 2007 р. за договором № 27 від 08.6.2006 р. заборгованість складає 532 738,99 грн.

12.6.2008 р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, у якому вказує на те, що позивач не виконав вимоги ухвали ГС АР Крим, на підставі чого просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

18.6.2008 р. представник позивача у судовому засіданні надав суду уточнення позовних вимог, у якому вказує на те, що основна сума заборгованості Міського виробничого управління житлове комунального господарства м. Армянська за даними бухгалтерії Філії «Тепло сіть» ДП «Газ-Тепло» за період з червня 2006 р. по грудень 2007 р. за договором №27 від 08.06.2006 р. складає 532738,99грн., сума пені складає 1085,21грн.

2 жовтня 2008 року до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі на підставі п.3 ст.79 ГПК України у звязку з необхідністю заміни сторони у справі її правонаступником, оскільки згідно з Наказами Мінпаливенерго України №538 від 12.11.2007р та №227 від 17.4.2008р підприємство позивача реорганізується шляхом приєднання до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та дата приєднання (закінчення процедури реорганізації) призначена на 01.8.2008р. Крім того вся первинна документація позивача була передана ДК «Газ України» на виконання вищенаведених наказів про приєднання та за таких обставин не можуть бути надані у справу.

18.01.2011 року від позивача надійшла заява від 17.01.2011 року №31/10-389 про збільшення періоду нарахування суми боргу та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просять суд стягнути з відповідача 697140грн82коп. основного боргу по квітень 2008 року за надані послуги та пеню у сумі 1085грн21коп.

Враховуючи подану позивачем заяву від 17.01.2011 року №31/10-389 про збільшення періоду нарахування суми боргу та збільшення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. №01-8/482.

Представник позивача у судовому засіданні 03.2.2011 року надав суду пояснення, у якому виклав розрахунок основного боргу з вказівкою документів, які підтверджують надання послуг та здійснення відповідних проплат за договором №27 від 08.6.2006 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.2.2011 року надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що з 2004 року відповідач знаходиться в процедурі банкрутства, у звязку із чим свої вимоги позивач повинен предявляти в ліквідаційній процедурі. Також у відзиві зазначено, що відповідач спрямував на адресу позивача 12.3.2008 року за вх №400 заяву про залік зустрічних однорідних вимог на суму 222810грн31коп. за договором №27 від 06.6.2006 року, проте, дана сума в розрахунку позивача не вказана та заява не зарахована.

03.3.2011 року позивач передав пояснення, у якому зазначено, що на адресу позивача не надходила заява про залік зустрічних позовних вимог від 12.3.2008 року №400, а отже необґрунтованими є посилання відповідача про те, що зобовязання були частково припинені заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.3.2008 року№400.

12 квітня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача ОСОБА_2 головний ю/к, та представника відповідача ОСОБА_3 довіреності у справі.

У судовому засіданні 12.4.2011 року була оголошена перерва на 27.4.2011р.

27 квітня 2011 року до суду від відповідача надійшла телефонограма про проведення розгляду справи за відсутності представника відповідача з урахуванням заперечень, наданих у попередніх засіданнях.

27.4.2011р після перерви судове засідання було продовжене.

Відповідач у судове засідання не зявився, хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що є відмітка у бланку перерви.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не зявлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ст..901, 903 ЦК України).

Між Дочірнім підприємством „Газ-тепло", правонаступником якого відповідно до п. 1.2 Статуту ДК «Газ України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 12.11.2008р № 538, являється Дочірня компанія «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як виконавцем, та Міським виробничим управлінням житлове комунального господарства, як замовником було укладено договір №27 від 03.01.2006р (08.06.2006р), відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надавати послуги з підкачування холодної води на обєкти замовника за відповідним замовленням (яке є невідємною частиною даного договору), в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується, прийняти роботи та оплатити їх.

Відповідно до п.2.1-2.3 договору загальна вартість виконання робіт по договору орієнтовно складає 512 915,09 грн. Вартість виконаних робіт може змінюватись виконавцем в залежності від кон'юнктури ринку, та об'єму виконаних робіт про що виконавець письмово повідомляє замовника протягом 10 (десяти) днів з моменту прийняття нової ціни. Оплата замовником за цим договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця не пізніше 20 числа кожного місяця протягом року, згідно акту виконаних робіт.

Виконавець має право отримувати від замовника оплату в розмірах і строки передбачені даним договором (п.3.1 договору)

Виконання робіт Виконавцем та прийняття їх замовником оформляється актом виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 3 днів, з моменту фактичного виконання робіт (п.4.1 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору він набирає юридичної сили з моменту підписання його сторонами і діє, в частині виконання робіт до 31.12.2006р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. Договір вважається пролонгований на наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить про його розірвання за 30 днів до закінчення строку дії.

Позивачем прийняті на себе за договором №27 зобов'язання виконані, про що свідчать акти виконаних послуг за період з червня 2006р по квітень 2008 року, які знаходяться у матеріалах справи, всього на суму 817 742,82 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором №27 належним чином не виконав, а саме не оплатив належним чином позивачу вартість наданих послуг у зазначений в договорі строк, в результаті чого за Міським виробничим управлінням житлове комунального господарства м.Армянськ склалася заборгованість у розмірі 697140грн82коп, яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобовязань перед позивачем по сплаті 697140грн82коп боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 697140грн82коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимог про стягнення боргу позивачем, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 1085грн21коп, яка підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 договору сторони узгодили, що за несплату та/або несвоєчасну оплату робіт за цим договором Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки оплати.

Проте, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням того, що стягнення пені являється правом позивача, суд при прийнятті рішення перевірює правомірність самої вимоги про стягнення пені та перевірює її нарахування з тією метою, щоби позивач не збільшив суму пені. Позивачем при нарахуванні пені її розмір визначено у значно меншій сумі, ніж вона могла би бути при розрахунку з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ та це являється правом позивача. У суду нема підстав для проведення перерахунку пені, внаслідок якого сума пені збільшитися.

Виходячи з вищевказаного, позовні вимоги щодо стягнення 1065грн57коп пені (за період з 21.7.2006р по 31.12.2007р), нарахованої на борг з урахуванням, вимог п 2.3 укладеного між сторонами договору, порядку нарахування проведеного позивачем, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення 19грн64коп пені, позовні вимоги задоволенню не підлягають у звязку з неправильністю нарахування.

Слід також відмітити, що відповідно до ч.2 ст.258, ч.3 ст.267 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як відповідачем не було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Доводи відповідача відносно того, що у 2004 році відносно нього було відкрито провадження про справі про банкрутство з посиланням на ст..23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не можуть бути прийняти судом до уваги на підставі наступного:

Умови та порядок відновлення платоспроможності субєкта підприємницької діяльності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів встановлені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 року.

Дійсно, ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2004р по справі №2-11/16989-2004 (2-17/9739-2006) порушене провадження у справі про банкрутство Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ. Вказаною ухвалою був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобовязанням, строки виконання яких наступили до дня порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог пункту 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.6-19.6.2006р по справі №2-11/9739-2006 відкрито відносно боржника - Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ судову процедуру банкрутства санацію боржника відповідно до ст.17-21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, а грошові зобовязання, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство - є поточними вимогами.

Відповідно до абзацу 24 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію, тобто термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. За змістом Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство.

Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Тобто відповідно до положень абз.24 ст.1 вищевказаного Закону мораторій поширює свою дію на конкурсні вимоги та не поширює на поточні вимоги, також це стосується правових наслідків дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, які вказані в ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема на зобов'язання щодо сплати пені.

Згідно з частиною 4 зазначеної статті протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, виходячи з положень статті 1 Закону, вказані приписи Закону підлягають застосовуванню до конкурсної заборгованості.

Вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами або заявлені ними після закінчення встановленого статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором №27 по даній справі виникла після порушення провадження по справі №2-11/16989-2004 (2-17/9739-2006) про банкрутство відповідача, а отже можна зробити висновок про те, що вимоги позивача у даному випадку є поточними.

Таким чином, поточні зобов'язання відповідача звільнені від будь яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

У разі, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації боржника.

Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не буде співпрацювати з боржником, оскільки за поставлену продукцію, здійснені роботи та надані послуги під час провадження справи про банкрутство боржник не буде розраховуватись. Такі обставини надалі матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що в свою чергу зумовлює банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

У зв'язку з цим законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань.

Отже, до зобов'язань, що виникли та строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, підлягають застосуванню заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" нарахування пені на заборгованість строк оплати якої настав після порушення справи про банкрутство припиняється лише з дня прийняття Господарським судом Автономної Республіки Крим постанови про визнання боржника банкротом та відкриття ліквідаційної процедури, проте, по справі №2-11/16989-2004 (2-17/9739-2006) про визнання банкротом Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ на день розгляду даної справі №2-2/2125-2008 боржник не був визнаний банкротом у встановленому законом порядку та відносно нього ліквідаційна процедура не була відкрита, а отже і посилання відповідача на ст..23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка регулює наслідки визнання боржника банкрутом, також неспроможні.

З урахуванням наведеного, заявлені позивачем до відшкодування суми заборгованості та пені є поточною заборгованістю, а тому підлягають стягненню, оскільки відповідачем не надані докази щодо її погашення, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України у постановах від 07.9.2005р у справі №15/8 та від 23.02.2011р у справі №2-33/4815-2010.

Доводи відповідача відносно того, що відповідач спрямував на адресу позивача 12.3.2008 року за вх №400 заяву про залік зустрічних однорідних вимог на суму 222810грн31коп. за договором №27 від 06.6.2006 року, проте, дана сума в розрахунку позивача не вказана та заява не зарахована, також суд вважає неспроможними на підставі наступного:

Так, як зазначено у постановах Вищого господарського суду України від 04.8.2005 та 06.4.2006р по справі №40/566 та від 22.3.2001р по справі №15/256-10, відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. З приписів цієї статті вбачається, що зобов'язання може, але не повинно, припинятися за заявою однієї із сторін, а саме зазначена заява не є обовязковою для іншої сторони. Крім того, за змістом зобов'язального права, та на підставі системного аналізу ст.ст. 526-532 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 601 Цивільного кодексу України, слід зробити висновок, що такий взаємозалік за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони.

Відповідач не представив до суду доказів отримання від позивача згоди на взаємозалік зустрічних позовних вимог, тоді як за відсутністю згоди позивача на взаємозалік зустрічних позовних вимог, такий взаємозалік не відбувся. Зустрічний позов також не заявлявся.

Висновок про те, що взаємозалік вважається здійсненим, якщо управнена сторона не оскаржила оферту про припинення зобов'язань до суду, не відповідає ні загальним принципам справедливості, ні принципу диспозитивності прав сторін в галузі господарського та цивільного права, не сприяє загальному захисту прав сторін в зобов'язанні, а також, веде до звуження та порушення прав кредитора.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення оформлений та підписаний 29.4.2011р.

Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Міського виробничого управління житлове комунального господарства м.Армянськ (96012, м.Армянськ, мкр.Васильєва, 2, ЄДРПОУ 20760084) на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, р.№26008301970 у ГОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 300465, ЄДРПОУ 31301827) 697140грн82коп боргу, 1065грн57коп пені, 6 982грн06коп державного мита, 232грн73коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.У частині стягнення 19грн64коп пені відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.