Рішення № 16096947, 05.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

05.05.2011Справа №5002-18/841-2011 За позовом - Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський райагрохім", АР Крим, м. Сімферополь (95033, м. Сімферополь, вул. Автомобілістів, 4; 97533, Сімферопольський район, с. Трудове, вул. Громадська, б.1-Б )

До відповідача - Селянського фермерського господарства "Агрис", АР Крим, Красноперекопський район, с. Совхозне (96022, Красноперекопський район, с. Совхозне, вул. Зелена, 1)

Про стягнення 69 829,09 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1 представник, довіреність від 11.05.2010 р.

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ: Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський райагрохім", АР Крим, м. Сімферополь позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Селянського фермерського господарства "Агрис", АР Крим, Красноперекопський район, с. Совхозне відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 55600,00 грн., штрафні санкції у вигляді пені в сумі 6964,61 грн., втрати від інфляції в сумі 5916,52 грн., 3% річних у сумі 1347,96 грн., всього в сумі 69829,09 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 625, 692 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений Договір поставки товару №22 від 11.03.2010 р., згідно з умовами якого позивач зобовязався поставити товар, а саме: суперфосфат амонізірований, а відповідач зобовязався прийняти товар та сплатити його вартість.

Проте, відповідач взяті на себе зобовязання за Договором не виконував належним чином, з чого створилася заборгованість, яка і стала підставою для звернення позивача до суду.

04.04.2011 р. на адресу господарського суду від представника позивача надійшла заява про здійснення заміни сторони у справі її правонаступником, в якій позивач зазначає, що Відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський райагрохім» здійснило назву типу організаційно правової форми акціонерного товариства у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», у звязку з чим найменування товариства на сьогоднішній день: Публічне акціонерне товариство «Сімферопольський райагрохім» та просило суд здійснити заміну Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський райагрохім» його правонаступником Публічним акціонерним товариством «Сімферопольський райагрохім». Суд задовольнив таку заяву та провів заміну позивача його правонаступником у порядку ст. 25 ГПК України, про що судом була винесена ухвала від 04.04.2011 року.

У судовому засіданні 04.04.2011 р. представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у звязку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи. Суд задовольнив таке клопотання.

Також, у судовому засіданні 04.04.2011 р. представник відповідача заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд вважав можливим продовжити строк розгляду справи та задовольнив клопотання представника відповідача.

14.04.2011 р. на адресу господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про часткове припинення провадження у справі, у звязку тим, що 04.04.2011 р. Селянське фермерське господарство "Агрис" здійснило оплату Відкритому акціонерному товариству "Сімферопольський райагрохім" за отримане за спірним договором добриво у сумі 20000 грн., що підтверджується випискою АТ «Райффайзен банк Аваль». Суд залучив таке клопотання до матеріалів справи.

Представник відповідача двічі у судові засідання не з явився, був сповіщений належним чином про дати судових засідань.

Суд на підставі ст.. 75 ГПК України вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю представника відповідача, враховуючи, що матеріали справи у повному обсязі характеризують правовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В :

11.03.2010 року між позивачем Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський райагрохім", правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство "Сімферопольський райагрохім - та відповідачем - Селянським фермерським господарством "Агрис", був укладений договір поставки № 22, згідно пункту 1 якого позивач зобовязався поставити товар, а покупець зобовязався прийняти та оплатити поставлений товар:

Суперфосфат гранульований амонізований;

Кількість товару 75 тон;

Ціна за одиницю 1750 грн. за 1 тону;

Загальна сума товару 131250 грн. , в т.ч. ПДВ.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору від 11.03.2010 року позивач провів поставку продукції на адресу відповідача, що підтверджується наступними накладними:

№ 83 від 05.03.2010 року на поставку суперфосфату у кількості 25 тон на загальну суму 43750,00 грн. (а/с 16);

та № 101 від 17.03.2010 року на поставку суперфосфату у кількості 50 тон на суму 87500.00 грн.

Зазначений у накладних товар був отриманий представником відповідача ОСОБА_2 на підставі Довіреностей № 17 від 05.03.2010 року та № 21 від 17.03.2010 року (а/с 17,19).

Крім того, позивач поставив на адресу відповідача мідний купорос у кількості 600 кг на підставі накладної № 239 від 27.05.2010 року на загальну суму 15600,00 грн. (а/с 20), який був отриманий представником відповідача ОСОБА_2 на підставі Довіреності № 41 від 27.05.2010 року (а/с 21).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново - господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського Кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частинами 1 - 4 ст. 180 Господарського Кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Як свідчать умови договору поставки № 22, кількість товару та ціна товару сторонами чітко встановлена та конкретно зазначена у розділі 1 такого договору.

Загальна сума, на яку позивач поставив товар відповідачу, складає 146850 грн., з яких відповідач добровільно до подачі позову до суду сплатив позивачу 95000, 00 грн. заборгованості.

Тобто на момент подачі позову до суду - 03.03.2011 року залишок заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 22 складав 51850,00 грн.

У процесі розгляду справи - 04.04.2011 року - відповідач частково сплатив суму заборгованості у розмірі 20000 грн., тому на момент розгляду справи по суті залишок заборгованості за п о с т а в л е н и й т о в а р складає 31850,00 грн.

Крім того, згідно умов договору а саме його пунктів 1 та 2.1- передбачено, що доставка товару виконується транспортом райагрохіму; авто послуги 50 грн. за 1 тону суперфосфату, разом - 3750 грн. по перевезенню суперфосфату у кількості 75 тон (а/с 22).

Між сторонами по договору був підписаний Акт на виконанні роботи, яким сторони підтвердили факт виконання перед замовником - СФГ «Агрис» - виконавцем позивачем - послуг по перевезенню суперфосфату у кількості 75 тон у повному обсязі на загальну суму 3750,00 грн. (а/с 22).

Але до теперішнього часу відповідач так і не сплатив позивачу вартість транспортних послуг на суму 3750,00 грн., а тому така сума у розмірі 3750 грн. теж підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, судом встановлено, що загалом за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 35600,00 грн. (31850,00 + 3750,00), яка підтверджується матеріалами справи, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу у розмірі 35600,00 грн. підлягають задоволенню.

Провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн., які були сплачені відповідачем вже під час розгляду справи, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Крім стягнення суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 6964,61 грн.

Розглянувши таку позовну вимогу, суд зауважує наступне:

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчинюється у письмовій формі.

Згідно пункту 1 розділу 4 договору поставки № 22, сторони встановили, що при несвоєчасній оплаті за т о в а р покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

А у пункту 1 розділу 3 договору № 22 сторонами встановлено, що форма оплати т о в а р у: відстрочка платежу до 01.09.2010 року.

Тобто сторонами встановлено у договорі № 22 л и ш е відстрочка платежу по оплаті за т о в а р та пеня за прострочку оплати за т о в а р.

А тому суд вважає, що позивач безпідставно нарахував пеню на заборгованість за п е р е в е з е н н я такого товару на суму 3750,00 грн., так як згідно умов такого договору № 22 така пеня може бути нарахована лише на суму заборгованості за товар та така вірно розрахована пеня складає 6684, 38 грн., в іншій частині позовної вимоги про стягнення пені суд відмовляє за безпідставністю.

Крім вищезазначених судом вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача також суму інфляції у розмірі 5916,52 грн. та 3% річних у сумі 1347,96 грн.

Дійсно, частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за в е с ь ч а с п р о с т р о ч е н н я, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розглянувши розрахунки позивача про стягнення 3 % річних за період з 02.09.2010 року по 24.02.2011 року на суму 1347,96 грн. та суми інфляції за період вересень 2010 року - лютий 2011 року (а/с 10 11) у розмірі 5916, 52 грн. (з врахуванням пропорційних часткових оплат заборгованості), суд вважає такі розрахунки вірними та обґрунтованими, а тому зазначені у позові вимоги позивача про стягнення 3 % річних та суми інфляції підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати суд відновить на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст. 44, 49 ГПК України

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 05.05.2011 року.

Повний текст рішення підписаний суддею 06.05.2011 року.

На підставі ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Агрис", АР Крим, Красноперекопський район, с. Совхозне (96022, Красноперекопський район, с. Совхозне, вул. Зелена, 1; ОКПО 22279190) на користь Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський райагрохім", АР Крим, м. Сімферополь (95033, м. Сімферополь, вул. Автомобілістів, 4; 97533, Сімферопольський район, с. Трудове, вул. Громадська, б.1-Б ; ОКПО 05489750) заборгованість у розмірі 35600,00 грн.. пеню у сумі 6684, 38 грн., 3% річних у розмірі 1347, 96 грн., суму інфляції у розмірі 5916, 52 грн., держмито у розмірі 695, 52 грн. та 235,05 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після вступу рішення у законну силу.

3. В частині стягнення заборгованості у розмірі 20000,00 грн. провадження у справі припинити за п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

4. В іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.