Рішення № 16096603, 26.04.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

26.04.2011Справа №5002-25/725-2011 За позовом Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто», м.Сімферополь, вул. Училищна, 40

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 22502, 50 грн.

Суддя Копилова О.Ю.

представники:

від позивача ОСОБА_2, дов. №45 від 29.12.2010, представник

від відповідача не зявився

Обставини справи:

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Таврія-Авто» звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди від 01.12.2008 №51/06 з урахуванням індексу інфляції у розмірі 21569,4 грн. та суму 3 % річних від простроченої суми у розмірі 933,1 грн., всього 22502,50 грн., мотивуючі позовні вимоги порушенням з боку відповідача строків оплати оренди нежилого приміщення за договором №51/06 від 01.12.2008.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 05 квітня 2011 року строк розгляду справи продовжений на 15 днів за клопотанням позивача.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків передбачених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у судовому засіданні представив суду доказ направлення на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками та акти звірення взаєморозрахунків.

Відповідач у судове засідання не зявився, про причини відсутності суд не повідомив, про день розгляду справи був сповіщений належним чином: рекомендованою кореспонденцією.

Під час розгляду даної справи відповідач не надав суду відзиву на позовну заяву, з документальним обґрунтуванням своїх заперечень, у разі їх наявності.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

Пунктом 1.1. загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» (нова редакція, дата реєстрації №12.04.2010) визначено, що Публічне акціонерне товариство «Таврія-Авто» створено як Акціонерне товариство «Таврія-Авто», зареєстроване Виконавчим комітетом центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополь 13.07.1993 перейменоване у Відкрите акціонерне товариство «Таврія-Авто» згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 30.03.2001, протокол №8, та продовжує свою діяльність як Публічне акціонерне товариство «Таврія-Авто» у звязку із перейменуванням згідно рішенням загальних зборів акціонерів від 24.03.2010 та приведенням у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства».

01 грудня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Таврія-Авто» та фізичною особою-підприємцем Жилкіною Ганною Григорівною був укладений договір оренди №51/06, (далі Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в користування на певний строк нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м.Ялта, вул. Московська, 33, загальною площею 40 кв.м.

Згідно пункту 4.2. Договору майно повинно бути передане орендодавцем і прийняте орендарем за актом приймання-передачі протягом 10 днів з моменту підписання Договору.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що обчислення строку оренди починається з дня підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до акту приймання передачі, що підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 33, загальною площею 40 кв.м. передане в користування орендарю 01 січня 2009 року, (а.с. 14).

Згідно пункту 4.4 Договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку, зазначеного у пункті 17.1. Договору.

Відповідно пункту 17.1. Договору, договір укладено строком до 01 червня 2009 року.

Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до суду про стягнення суми заборгованості за договором оренди №51/06, договір є припиненим.

Відповідно до пункту 4.6 Договору, після припинення дії договору, майно повертається орендарем орендодавцеві. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обовязок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні.

Пунктом 7.8. Договору, визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди орендар зобовязується повернути орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, повністю сплатити всі орендні платежі протягом 10 днів з моменту розірвання договору, звільнити покрівлю від свого майна, підписати акт приймання-передачі та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря згідно виставленого орендодавцем рахунку на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання такого.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди №51/06, тобто після 01 червня 2009 року, орендоване майно орендодавцю по акту приймання-передачі не передав, та більш того, продовжував користуватись орендованим приміщенням.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно пункту 5.1. Договору за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендні платежі, визначені сторонами в сумі 3430, 00 грн. щомісяця з урахуванням ПДВ.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця щомісяця, не пізніше 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Позивач в позовній заяві зазначив, що 01 травня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди від 01.12.2008 №51/06, якою було зменшено розмір орендної плати до 1715, 00 грн.

Та у звязку із фактичним користуванням відповідачем орендованим майном після дії договору оренди, Публічне акціонерне товариство «Таврія-Авто» виставляла рахунки на сплату за фактичне використання майна також з червня по жовтень 2009 року.

Позивач стверджує, що відповідачем, в порушенні умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна залишились не сплаченими рахунки-фактури за лютий 2009 року №СФ-0000041 на суму 3430,00 грн.; за березень 2009 року №СФ-0000064 на суму 3430,00 грн.; за квітень 2009 року №СФ-0000096 на суму 3430,00 грн.; за червень 2009 року №СФ-0000465 на суму 1715,00 грн.; за липень 2009 року №СФ-0000198 на суму 1715,00 грн.; за серпень 2009 року №СФ-0000224 на суму 1715,00 грн.; за вересень 2009 року №СФ-0000258 на суму 1715,00 грн.; за жовтень 2009 року №СФ-0000269 на суму 1715,00 грн., всього на суму 18865,00 грн., (а.с.51-58).

Згідно пункту 7.3. Договору, орендар зобовязаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Позивачем на адресу відповідача були направлені претензії (№2159 від 01.10.09 та №1069 від 20.10.10.) з вимогою сплатити суму заборгованості з орендної плати.

Однак, відповідач на зазначені претензії не відповів, суму заборгованості не сплатив.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості в сумі 18865,00 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні збитки у сумі 2704,40 грн. та 3% річних в сумі 933,10 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком позивача по нарахуванню суми інфляційних втрат та 3% річних.

Таки чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідача.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 28 квітня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто», (м. Сімферополь, вул. Училищна, 40. Ідентифікаційний код 20687803, р/р 26004000260001 в КФ АТ «Брокбізнесбанк», МФО 308111) 22502,50 грн., у тому числі: 18865,00 грн. основного боргу; 3% річних 933,10 грн., інфляційні збитки 2704,40 грн.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто», (м. Сімферополь, вул. Училищна, 40. Ідентифікаційний код 20687803, р/р 26004000260001 в КФ АТ «Брокбізнесбанк», МФО 308111) 225,02 грн. державного мита.

4.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто», (м. Сімферополь, вул. Училищна, 40. Ідентифікаційний код 20687803, р/р 26004000260001 в КФ АТ «Брокбізнесбанк», МФО 308111) 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

5.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКопилова О.Ю.