Рішення № 16095615, 05.04.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

05.04.2011Справа №5002-28/501-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союз Д2» (95011, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 35/2).

До відповідача Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірми «Крим» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліно, вул. Леніна, 128).

Про стягнення 35283,53 грн.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

24.03.2011р.

Від позивача ОСОБА_1, представник, довіреність від 01.12.2010р.

Від відповідача ОСОБА_2 представник, довіреність від 14.02.2011 р.

05.04.2011р.

Від позивача ОСОБА_3., представник, довіреність № 1 від 01.01.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_2 представник, довіреність від 14.02.2011 р.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союз Д2» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» про стягнення суми заборгованості за договором купівлі-продажу товарів № 357-ко від 08.06.2010 р. в розмірі 35283,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не сплатив кошти за поставлений позивачем, на підставі договору купівлі-продажу № 357-ко від 08.06.2010 р. товар, у звязку з чим, за останнім склалась заборгованість у розмірі 35283,53 грн.

Відповідач позовні вимоги визнав, але посилається на те, що сума боргу виникла внаслідок позадоговірних поставок та не повязана з виконанням договору № 357-ко від 08.06.2010 р.

Крім того, відповідач заявив клопотання про заміну назви відповідача та пояснив, що Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство Агрофірма «Крим» є правонаступником Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства. Зміна товариства відбулася на виконання вимог ч. 5 Розділу ХVII Закону України «Про акціонерні товариства» відносно приведення статуту товариства у відповідність до зазначеного Закону.

24.03.2011 р. у судовому засіданні представник відповідача надав клопотання про витребування у позивача наступних документів: довіреності від СПАТ Агрофірми «Крим» на отримання матеріальних цінностей, заявки отримання від відповідача відповідно до п. 2.1., п . 4.1. договору купівлі-продажу № 357-Ко від 08.06.2010 р., рахунки на оплату направленні відповідачу з посиланням на договір купівлі-продажу № 357-Ко від 08.06.2010 р.

Враховуючи пояснення позивача щодо відсутності вказаних документів, відсутність підстав, передбачених приписами ст. 38 ГПК України, для витребування доказів, суд залишив вказане клопотання без задоволення.

Представник позивача надав клопотання про витребування у відповідача документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, прийняття до обліку відповідачем накладних від позивача. Суд відмовив в задоволенні даного клопотання, оскільки відповідач не заперечував, що у сторін були позадоговірні відносини та визнав в судовому засіданні борг у розмірі 35283,53 грн.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Виходячи з приписів частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач передав відповідачу промислові товари на загальну суму 35566,64 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПС0007108 від 30.06.2010 р. на суму 2629,34 грн., видаткова накладна № ПС00000601 від 30.06.2010 р. на суму 300,94 грн., видаткова накладна № ПС00006026 від 09.06.2010 р. на суму 20998,55 грн., видаткова накладна № ПС00000543 від 10.06.2010 р. на суму 289,10 грн., видаткова накладна № ПС00006547 від 21.06.2010 р. на суму 7245,42 грн., видаткова накладна № ПС00006608 від 22.06.2010 р. від 22.06.2010 р. на суму 3745,09 грн., видаткова накладна № ПС00007375 від 07.06.2010 р. на суму 358,20 грн. (а.с.11-18).

Відповідач за отриманий товар розрахунки не здійснив, у звязку з чим за ним склалась заборгованість у розмірі 35283,53 грн., яку підтвердив представник відповідача у судовому засіданні.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не представив суду доказів повернення поставленого товару або доказів оплати суми у розмірі 35283,53 грн., у звязку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на те, що заборгованість виникла внаслідок невиконання відповідачем грошових зобовязань по договору № 357-ко від 08.06.2010р., оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження отриманого відповідачем товару за цим договором, а у видаткових накладних доданих до позову у графі «примітка» вказаний номер іншого договору: № 158 та відсутня дата його укладення.

Згідно з п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24 травня 1995р. №88 первинні документи (видаткові накладні) - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.2. Положення № 88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Згідно п. 2.4. Положення № 88, залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З огляду на викладене, суд вважає, що видаткові накладні, які знаходяться у матеріалах справи на суму 35 283,53 грн., не можуть бути доказами виконання сторонами договору № 357-ко від 08.06.2010р., оскільки не містять у собі посилання на цей договір, як на підставу для здійснення поставки товару.

Крім того, наявний в матеріалах справи гарантійний лист (а.с.19) також не може бути доказом, який підтверджує виконання сторонами вказаного договору, оскільки не містить у собі відомостей, що борг у сумі 35 283,53 грн. виник саме внаслідок невиконання відповідачем договору № 357-ко від 08.06.2010р.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, судом покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 05.04.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 11.04.2011р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства агрофірми «Крим» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Леніна, буд. 128, код ЄДРПОУ 03759754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союз-Д2» (950011, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, буд. 35/2, код ЄДРПОУ 23894566) суму заборгованості у розмірі 35283,53 грн., державне мито у розмірі 352,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

3.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ««Підприємство «Союз-Д2» (950011, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, буд. 35/2, код ЄДРПОУ 23894566) з державного бюджету України зайве сплачену платіжним доручення від 04.02.2011р. №177, суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 90,00 грн.

4.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.