Рішення № 16093764, 10.03.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2011Справа №5002-15/77-2011

За позовом Державного підприємства «Морське» (98033, АР Крим, м. Судак, с. Морське, вул. К. Маркса, 35; ЄДРПОУ 00412837)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Грибоєдова, 7; ЄДРПОУ 30848549)

Про стягнення 68 505,43 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1., представник, довіреність №01-7/1374 від 29.12.2010

Від відповідача не зявився

Обставини справи: Державне підприємство «Морське» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД про стягнення 68505,43 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу виноматеріалів №65 від 17.08.2010.

22.02.2011 від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 65822,40 грн. заборгованості та 2683,03 грн. пені.

Відповідач явку свого представника у судові засідання жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.08.2010 між Державним підприємством «Морське» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД (Покупець) укладено|ув'язнений| договір купівлі-продажу виноматеріалів №65 (далі Договір, а.с.10).

Згідно пункту 1.1 Договору, Продавець зобовязується поставити, а Покупець прийняти виноматеріали виноградних вин (Товар), Покупець зобовязується прийняти і оплатити товар на умовах і в порядку, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, на основі двосторонньої домовленості сторін оплата товару, згідно даного договору забезпечується протягом 10 банківського днів, з моменту отримання Товару Покупцем.

Так 16.09.2010 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 100010,40грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною серія 01 ААБЖ №076258 від 16.09.2010. на суму 100010,40грн. (а.с.16).

17.11.2010 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Діоніс» ЛТД з вимогою про погашення заборгованості за отриманий товар у розмірі 65822,40 грн. (а.с.12).

Позивач повідомив суд, що між державним підприємством «Морське» та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД укладено два договори купівлі-продажу виноматеріалів №60 від 17.08.2010 та №65 від 17.08.2010 (даний договір) відповідачем сплачено, згідно договору купівлі-продажу виноматеріалів №60 від 17.08.2010, суму в розмірі 67200,00 грн., що на 588,00 грн. перевищувало суму фактично отриманого товару.

16.09.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД отримало товар, у відповідності до договору №65 від 17.08.2010 на суму 100010,40 грн. Надмірно сплачена сума в розмірі 588,00 грн. по договору №60 від 17.08.2010 була направлена на погашення заборгованості, що виникла по договору №65 від 17.08.2010.

Неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар, у розмірі 65 822,40 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобовязань за договором купівлі-продажу виноматеріалів №65 від 17.08.2010 щодо оплати вартості товару, поставленого за товарно-транспортною накладною серія 01 ААБЖ №076258 від 16.09.2010, отже сума заборгованості у розмірі 65822,40 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем не надано, в той час, як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Тим більше, відповідачем була визнана сума заборгованості шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого, станом на 22.02.2011 заборгованість відповідача перед позивачем становить 65822,40 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 2683,03 грн. пені за період з 01.10.2010 по 04.01.2011.

Згідно пункту 7.1 Договору, при невиконанні умов оплати в строки, вказані в договорі, Покупець зобовязаний сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 2683,03 грн. за період з 01.10.2010 по 04.01.2011 підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Грибоїдова, 7, ЄДРПОУ 30848549) на користь Державного підприємства «Морське» (98033, АР Крим, м. Судак, с. Морське, вул. К. Маркса, 35; ЄДРПОУ 00412837) 65 822,40 грн. заборгованості, 2683,03 грн. пені, 685,05 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 14.03.2011.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримІщенко І.А.