Постанова № 16091783, 19.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

категорія 12.2

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.05.11

о 15 год. 30 хв.

каб. № 3Справа №2а-1080/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді Єфременко О.О.,

при секретарі Авчиян К.Е.,

за участю представників:

позивача –не з'явився;

відповідача –ОСОБА_1, довіреність № 67 від 18.01.2011,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини А4408

про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,-

суть спору:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А4408 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 4358,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу та знаходився на речовому забезпеченні у Військовій частині А 4408, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення.

Ухвалою від 19.04.2011 відкрито провадження у адміністративній справі.

Ухвалою від 19.04.2011 закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання на з'явився, проте до початку судового засідання надав клопотання (вх. № 3685 від 05.05.2011) провести розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Оскільки частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд визнав за можливим заявлене клопотання представника позивача задовольнити, розглянути справу за її відсутності за наявними в ній матеріалами.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні за вих.№ 507 від 15.04.2011, вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представнику відповідача роз’яснені процесуальні права і обов’язки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -

встановив

Наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 2-ПМ від 22.01.2010 ОСОБА_2 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» частини шостої статті 26 (у зв’язку із закінченням строку контракту) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини А 2248 № 51 від 01.02.2010 ОСОБА_2 з 01.02.2010 виключений зі списків особового складу військової частини, знятий з усіх видів забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України", військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема продовольчого та речового забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням характеру і умов службової діяльності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991, з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон).

Відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на становлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно зі статтею 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 91 Закону, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 №1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).

Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» після слів «замість речового майна»доповнений словами «(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)».

Разом з тим, в Положенні про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1135 від 22.07.1998 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444) зазначається, що при звільненні військовослужбовців з ними проводиться розрахунок згідно з законодавством, а пунктом 27 цієї постанови від 28.10.2004 передбачено, військовослужбовці звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах визначених законодавством України.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що їхня дія в частині призупинення права на отримання грошової компенсації за речове майно стосується виключно військовослужбовців, які проходять військову службу, й не поширюється на звільнених з цієї служби громадян.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання речового забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого відповідач має перед ним заборгованість по виплаті грошової компенсації за речове забезпечення у сумі 4358,25 грн.

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статей 12, 2, 4 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).

Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002.

В ході судового розгляду позивачем надана довідка Військової частини А 4408 № 4 від 18.01.2011 про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000, з якої вбачається, що загальна сума грошової компенсації складає 4358,25 грн. (а.с. 32).

Таким чином, судом встановлено, що з позивачем при звільненні не було проведено остаточного розрахунку за період його служби, а саме, не видано грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як визначено положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію замість не отриманого речового майна.

Частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Тобто, належним способом захисту права позивача на судовий захист є саме зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неодержане речове майно при звільнені у сумі 4358,25 грн.

Згідно положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливим в цієї частині вийти за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 24 травня 2011 року о 16-00.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Зобов’язати Військову частину А4408 (99035, м.Севастополь, вул. Дибенко, 1-а, код ЄДРПОУ 24291501) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову компенсацію за неодержане речове майно при звільнені у сумі 4358,25 грн. (чотири тисячі триста п’ятдесят вісім грн. 25 коп.).

3.          Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м. Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_2 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                      О.О. Єфременко