Постанова № 16083348, 11.01.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-5147/10/1770

11 січня 2011 року 11год. 20хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Томчука А.В. за участю секретаря судового засідання Маньковського Д.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Колонтирський М.М.;

відповідача: представник Оніщук В.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме-Партнер"

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень , -

ВСТАНОВИВ :

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» - звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001681742/0/17-123 від 28.09.2010 року за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 11727,09 грн. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0001681742/0/17-123 від 28.09.2010 року та №0001681742/1/17-123 від 27.10.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією позивача, та пояснив, що податковим органом кваліфіковані дії підприємства по компенсації витрат працівників, понесених ними на оплату проживання у двохмісних номерах готелю, як надання таким працівникам додаткового блага. Підприємство за наявності підтвердних документів відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання. При цьому, не були взяті до уваги документи, які підтверджують факт перебування у відрядженнях групи осіб, а також рахунки на оплату послуг з проживання у готелі, відповідно до яких у кожному двохмісному номері проживали двоє працівників підприємства.

Крім того, підпункт 3.5.1 акту містить недостовірне й необґрунтоване твердження про порушення підприємством низки норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відносно застосування податкової соціальної пільги при виплаті доходів працівнику ОСОБА_3 Податковий орган неправомірно кваліфікував дії підприємства, як незаконні, оскільки податкова соціальна пільга при виплаті доходів ОСОБА_3 застосовувалася відповідно до поданої ним заяви (липень 2007 року). Після виявлення того факту, що працівник ОСОБА_3 одночасно є підприємцем в червні 2008 року, така пільга щодо нього вже не застосовувалася.

Враховуючи вищевикладене просив позов задоволити повністю.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, де позов не визнає. У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що підприємством не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 3625,88 грн. за 2010 рік, у випадках коли не оподатковані доходи, отримані працівниками від його працедавця як додаткове благо, а саме за проживання в двохмісних номерах, що є порушенням Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Крім того, в порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виник в результаті застосування працедавцем податкової соціальної пільги до доходу працівника у вигляді заробітної плати. Даний працівник крім роботи в ТОВ «Реноме Партнер», був одночасно зареєстрований субєктом підприємницької діяльності.

Представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судом встановлено, що 16.09.2010 року посадовими особами ДПІ у м. Рівне складено акт №1395/23-100/32625540 про результати планової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

На підставі акту перевірки та на підставі рішення щодо розгляду скарги позивача, заступником начальника ДПІ у м. Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення №0001681742/0/17-123 від 28.09.2010 року та №0001681742/1/17-123 від 27.10.2010 року, якими позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11727,09 грн. (3909,03 - за основним платежем та 7818,06 за штрафними санкціями).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №300 від 28.01.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в смт. Козин Київської області з 29.01.2010 року по 07.02.2010 року, згідно наказу №305 від 15.02.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відряджені в смт. Козин Київської області з 15.02.2010 року по 22.02.2010 року, згідно наказу №313 від 24.02.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 25.02.2010 року по 05.03.2010 року, згідно наказу №322 від 16.03.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 17.03.2010 року по 30.03.2010 року, згідно наказу №328 від 16.04.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 19.04.2010 року по 24.04.2010 року, згідно наказу №334 від 27.04.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 28.04.2010 року по 01.05.2010 року, згідно наказу № 347 від 09.06.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 10.06.2010 року по 15.06.2010 року, згідно наказу №350 від 23.06.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в м. Києві з 24.06.2010 року по 25.06.2010 року, згідно наказу №302 від 28.01.2010 року працівник ОСОБА_5 перебував у відрядженні в смт. Козин Київської області з 29.01.2010 року по 06.02.2010 року, що підтверджується посвідченнями про відрядження.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами після повернення з відрядження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено авансові звіти до яких надано рахунки за проживання в готелі ТОВ «Візит» (смт. Козин. вул.Лугова, 10), в яких вказано, що працівники проживали в двохмісних номерах.

Представником позивача зазначено, що податковим органом не взято до уваги документи, які підтверджують факт перебування у відрядженнях групи осіб, а також рахунки на оплату послуг з проживання у готелі, відповідно до яких у кожному двохмісному номері проживали двоє працівників підприємства. Авансові кошти працівникам не надавалися, а тому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розраховувалися власними коштами за інших працівників та після повернення з відрядження одноособово подавали авансовий звіт на відшкодування витрат за проживання у готелі. Крім низки інших документів, факт підтвердження проживання у двохмісних номерах двох працівників є рахунки готелю ТОВ «Візит», де в графах 9 та 10 зазначені прізвища та ініціали працівників, які проживали у двохмісних номерах.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 (старший державний податковий ревізор-інспектор відділу контролю за фінансовими установами та операціями у сфері ЗЕД) пояснив, що під час перевірки в рахунках готелю ТОВ «Візит» у графах 9 та 10 були відсутні прізвища будь-яких працівників, а тому дану обставину неможливо було взяти до уваги під час перевірки.

Згідно пункту 1.6 розділу І «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» від 31.03.1998р. № 218/2658, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподаткований дохід.

Відповідно до підпункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного платника податку включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку.

Підпунктом 8.1.1 та 8.1.2 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податкові агенти зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно з вимогами п.п. «а» п.п.20.3.1, п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку є податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Враховуючи вищевикладене та те, що авансовий звіт подавався однією особою за проживання в двохмісних номерах, податковий орган нараховуючи податок з доходів фізичних осіб позивачу діяв в межах та у спосіб згідно законодавства України.

Крім того, перевіркою встановлено, що підприємством в порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виник в результаті застосування працедавцем податкової соціальної пільги до доходу працівника у вигляді заробітної плати, який був одночасно зареєстрований субєктом підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що 01.06.2008 року працівник написав заяву про відмову від застосування податкової соціальної пільги та підприємство припинило надавати соціальну пільгу з червня 2008 року.

ТОВ «Реноме Партнер» недоутримало та не перерахувало суму податку з доходів фізичних осіб у звязку з неправомірним застосуванням податкової соціальної пільги до заробітної плати працівника ОСОБА_3 за період з 01.07.2007 року по 31.05.2008 року у сумі 283,15 грн.

Підпунктом 6.1 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV встановлено, що з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Згідно підпункту "д" п. 1.3 ст. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV доходи у вигляді заробітної плати - це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом. Для цілей Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (абз.3 п. 1.1 ст.1 Закону № 889-ІV).

Відповідно до підпункту 6.3.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. Зокрема, в підпункті 6.3.3 абзац «е» статті 6 Закон № 889- IV зазначено, що податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Крім того, податкова соціальна пільга не може застосовується до доходів від здійснення підприємницької діяльності. Тобто, якщо фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, одночасно перебуває в трудових відносинах з працедавцем та отримує заробітну плату, то на такого працівника не поширюється право на застосування податкової соціальної пільги.

При практичному застосуванні вищевказаних обмежень щодо надання податкової соціальної пільги фізичній особі - СПД при отриманні ним заробітної плати не має значення фактичний результат здійснення таким працівником своєї підприємницької діяльності, оскільки статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це систематична, ініціативна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою одержання прибутку.

Підпунктом 6.3.4 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV передбачено, що якщо у порушення норм цього пункту платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку при отриманні доходів, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту, подає таку заяву іншому працедавцю, внаслідок чого податкова соціальна пільга фактично застосовується також при отриманні інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, у якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, у якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Отже, відповідно до положень підпункту 6.3.3 абзац "е", підпункту 6.3.4 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV, якщо фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, одночасно перебуває в трудових відносинах з працедавцем та отримує заробітну плату, то на такого працівника не може поширюватися право на застосування податкової соціальної пільги.

Підпунктом 6.5.2 пункту 6.5 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV передбачено, що працедавець платника податку за місцем застосування податкової соціальної пільги здійснює перерахунок сум доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг:

б)під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги при зміні місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 пункту 6.3 цієї статті;

в)під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким працедавцем.

Згідно з підпунктом 6.5.4 пункту 6.5 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV, якщо працедавець з будь-яких причин не здійснює перерахунки, зазначені у підпункті 6.5.2 пункту 6.5 цієї статті, та/або не утримує суму недоплати чи її частину у встановлені цим пунктом строки, то така сума стягується податковим органом за рахунок такого працедавця і не включається до складу його валових витрат.

Отже й в даному випадку податковим органом правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб.

Дослідженими судом матеріалами справи, вбачається правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Тому в задоволенні адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задаволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме-Партнер" до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001681742/0/17-123 від 28.09.2010 року та податкового повідомлення - рішення №0001681742/1/17-123 від 27.10.2010 року відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук А.В.