Постанова № 16081172, 31.05.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/2892/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костенко Г.В.

при секретарі Протас О.М.

за участю: представника позивача - Кінаша А.Г.

представника відповідача - Шкіля О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Стандарт Авто"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

07 квітня 2011 року позивач Приватне підприємство "Стандарт Авто"звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцію проведена перевірка Приватного підприємства "Стандарт Авто" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства За результатами перевірки складено акт № 1326/23-209/32615019 від 18.03.2011 року. На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.04.2011 року № 0003112301/1101, № 0003102301/1102, № 0032581702/1090. Як зазначає позивач спірні рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання та направлень № 705/1000705 від 18.02.2011 року, № 833/000833 від 25.02.2011 року та № 868/000868 від 03.03.2011 року державними податковими ревізорами-інспекторами Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства “Стандарт Авто”(код 32615019) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

В ході перевірки встановлено порушення:

- п.5.1 пп. 5.2.1 п.5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп.8.1.2, пп. 8.4.5 п.8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 335/94 в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 372073 грн.

- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4629 грн.

- п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року № 2035, п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п.9.12.1 п.9.12 ст. 9, п.п9.12.2 п.9.12 ст.9 п.п "а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889- IV від 22.05.2003 року в результаті чого порушено правильність та своєчасність перерахування податку з доходів фізичних осіб на суму 562,50 грн.

За результатами перевірки складено акт № 1326/23-209/32615019 від 18.03.2011 року.

На підставі вищезазначеного акту податковим органом прийняте податкове повідомлення - рішення від 01 квітня 2011 року № 0003112301/1101 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість з них за основним платежем - 4629 грн., штрафні (фінансові) санкції -1157 грн., № 0003102301/1102 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств з них за основним платежем -372073 грн., штрафні (фінансові) санкції - 93018 грн., № 0032581702/1090 про визначення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб з них за основним платежем -562,5 грн., штрафні (фінансові) санкції -140,63 грн.

Позивач не погодився з даними податковим повідомленням-рішенням та оскаржив їх до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи питання правомірності визначення Кременчуцькою ОДПІ податкових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 62 Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Статтею 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги направлення № 705/1000705 від 18.02.2011 року, № 833/000833 від 25.02.2011 року та № 868/000868 від 03.03.2011 року, та план - графік проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, суд приходить до висновку про правомірність проведення перевірки позивача.

Досліджуючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ суд приходить до наступних висновків.

Актом перевірки встановлено порушення п.5.1 пп. 5.2.1 п.5.2 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 335/94, а саме: завищено валові витрати на суму 1394260 грн. в тому числі: 2008 рік - 905330 грн. (I кв. -140674 грн., II кв.-237468 грн., III кв. 372923 грн., IV кв. 166173 грн.) 2009 рік - 227698 грн. в (I кв. -161842 грн., II кв.-61152 грн., III кв. 1137 грн., IV кв. 3567грн.), 2010 рік - 285436 грн. (I кв. -33750 грн., II кв.-72800 грн., III кв. 58200 грн., IV кв. 106800 грн.), оскільки, як зазначають перевіряючи, надані позивачем під час перевірки документи на підтвердження проведених робіт за договорами поруки не можуть братися до уваги, як первинні бухгалтерські документи, так як в них не вказані обов'язкові реквізити, а послуги по реалізації за договором поруки такими, що використані в господарській діяльності.

Судом встановлено, що ПП "Стандарт Авто" були укладені договори поруки з приватними підприємцями ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Відповідно до ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В матеріалах справи наявні договори поруки та додатки до них (т.1,а.с.211 - 222) укладені з приватними підприємцями ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та акти прийому - передачі виконаних робіт, акти прийому - передачі матеріальних цінностей на відповідне зберігання, звіти (т.1, а.с.226 - т.2, а.с. 54).

Згідно ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що правочин не стає автоматично нікчемним, а може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку.

Кременчуцькою ОДПІ в судовому засіданні не доведено, що договори поруки, укладені між позивачем та ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 суперечать чинному законодавству України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам тобто порушують публічний порядок, навпаки в акті перевірки встановлено факт отримання позивачем оплати за надані в оренду площ приміщень.

Слід зазначити, що з акту перевірки не вбачається які саме документи первинної документації відсутні у позивача та які не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", доказів визнання договорів поруки не дійсними, чи інших обґрунтованих пояснень та доказів щодо зазначеного порушення податковим органом суду не надано.

Щодо порушення позивачем п.5.1 пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 335/94, а саме віднесення до складу валових витрат витрати на утримання частини приміщення, що здавались в оренду ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5, а також орендна плата за землю над доходами, отриманими від надання послуг оренди в результаті чого валові витрати завищені на суму 36112 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 796750 ПП "Стандарт Авто" на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 20.11.2008 року № 5157 є власником земельної ділянки площею 0,0318 га у межах згідно з планом, земельна ділянка розташована за адресою АДРЕСА_1, цільовим призначенням (використання) земельної ділянки є експлуатація та обслуговування частини приміщень виставочно-торгівельного центру.

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ № 241450 ПП "Стандарт Авто" на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.11.2008 року № 5156 є власником земельної ділянки площею 0,2854 га у межах згідно з планом, земельна ділянка розташована за адресою АДРЕСА_1, цільовим призначенням (використання) земельної ділянки є експлуатація та обслуговування частини приміщень виставочно-торгівельного центру.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПП ОСОБА_4 були укладені договори оренди від 09.10. 2007 року, 09.10.2008 року, 09.10.2009 року, 09 жовтня 2010 року, відповідно до яких орендатору надаються в користування нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 156 кв.м., які включають в себе площу в торгівельному павільйоні 36 кв.м., площу майстерні 120 кв.м., майданчик для зберігання автомобілів площею 600 кв.м. Крім того, між ПП "Стандарт Авто" та ПП ОСОБА_5 були укладені договори оренди від 01.06.2008 року, 01.06.2009,01.06.2010 року відповідно до яких орендатору надаються в користування нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 331,2 кв.м., які включають в себе площу в автосалоні 30,2 кв.м., площу майстерні 51 кв.м., майданчик для зберігання автомобілів площею 250 кв.м.

Таким чином, в оренду здається лише частина приміщення, а саме 850 кв. м., а частина в розмірі 2 459 кв. м залишається в користуванні підприємства.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З пояснень представника позивача встановлено, що орендна плата, яку здійснювали орендарі є грошовою компенсацією тих комунальних послуг, якими орендарі користувалися сумісно із підприємством.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що господарська діяльність ПП "Стандарт Авто" у договірних відносинах з ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_4 направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що підтверджується бухгалтерським обліком, договорами оренди, актами здачі - приймання робіт, які наявні в матеріалах справи.

Основним видом діяльності ПП "Стандарт Авто" згідно витягу з ЄДРПОУ є 50.10.02 - роздрібна торгівля новими автомобілями, тобто надання послуг оренди не являється основним видом діяльності підприємства, а від так не є основним джерелом доходів підприємства, так як приміщення та території перебували в сумісному використанні і метою укладених договорів являється легалізація перебування підприємств на території, в зв'язку з цим витрати на утримання приміщень на території несеться пропорційно.

Щодо порушення позивачем п.п.8.1.2, п.п. 8.4.5 п.8.4 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди 1 групи, які не використовувалися у господарській діяльності підприємства, а здавались в оренду ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_4 в результаті чого завищено амортизаційні відрахування в розмірі 57923 грн., суд не погоджується з висновком податкового органу з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що метою здачі в оренду приміщень ПП "Стандарт Авто" було підставою для співпраці з ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_4, яка в свою чергу і є шляхом отримання прибутку підприємством.

Посилання відповідача на те що передані в оренду приватним підприємцям площі приміщення не використовувалися у господарській діяльності платника податку, а від так і нарахована амортизація не повинна відноситися до складу амортизаційних відрахувань в деклараціях про прибуток підприємств, не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів виведення з експлуатації окремого об'єкту основних фондів чи передачі його до складу невиробничих фондів так як і жодного доказу того що площі приміщення використовувалися не господарській діяльності підприємства не зазначено ні в акті перевірки ні в судовому засіданні.

Підпунктом 8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Так, відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 цієї ж статті Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Таким чином, податковий облік основних фондів передбачає амортизацію витрат на їх придбання, причому базою нарахування амортизації є балансова вартість обєкта, а відтак з моменту включення до відповідної групи основних фондів позивач правомірно здійснював амортизаційні нарахування на площі приміщення.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що позивачем правомірно та обґрунтовано віднесено до валових витрат суму в розмірі 1394260 грн., відповідач не довів правомірність податкового повідомлення - рішення № 0003102301/1102 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем -372073 грн., штрафні (фінансові) санкції -93018 грн.

Щодо порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року, а саме віднесення до складу податкового кредиту суму перевищення ПДВ, сплаченого у зв'язку з утриманням частини приміщення, що здавалось в оренду пов'язаним особам над сумою податкових зобов'язань з ПДВ нарахованою у зв'язку з такою орендою в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4629 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу ж вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для формування валових витрат платника та податкового кредиту за наслідками здійснення операцій з надання орендних послуг є, зокрема, безпосередній звязок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності орендних послуг або ж призначення останніх для такого використання.

Наведене свідчить про те, що здача в оренду приміщень ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_4 дає можливість для здійснення основного виду діяльності - роздрібної торгівлі новими автомобілями.

А відтак відсутні підстави вважати незаконним формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками внесення сум на утримання частини приміщення, що здавалося в оренду.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що позивачем правомірно та обґрунтовано включено до податкового кредиту суму в розмірі 4629 грн., відповідач не довів правомірність податкового повідомлення - рішення № 0003112301/1101 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 4629 грн., штрафні (фінансові) санкції -1157 грн.

Щодо порушення позивачем п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року № 2035, п.7.1 ст7, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п.9.12.1 п.9.12 ст. 9, п.п9.12.2 п.9.12 ст.9 п.п "а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889- IV від 22.05.2003 року в результаті чого порушено правильність та своєчасність перерахування податку з доходів фізичних осіб на суму 562,50 грн., суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що при перевірці правильності оподаткування виплат, які не включаються до фонду оплати праці встановлено перерахування підприємством коштів відповідно до платіжного доручення № 86 від 13.07.2009р. в сумі 2400,00 грн. суб'єкту господарської діяльності ОСОБА_4 за виготовлення воріт для боксу (рахунок № 3.24.10 від 13.07.2009 року).

Згідно класифікації видів діяльності (КВЕД) затвердженої наказом Держстандарту України від 22.10.1996 р. № 441 у свідоцтві платника єдиного податку СГД - фізичної особи ОСОБА_4 на 2009 рік зазначено лише такі види діяльності як: 50.30.3 - посередницька торгівля автотоварами; 50.30.2-роздрібна торгівля автотоварами; 50.2 - технічне обслуговування та ремонт автомобілів; 63. - допоміжні транспортні послуги; 50.10.3-посередницька діяльність у сфері торгівлі автотоварами.

Проте з банківських виписок особового рахунку позивача про рух коштів вбачається, що підприємство не перераховувало кошти в сумі 2400,00 грн. суб'єкту господарської діяльності ОСОБА_4 та в бухгалтерському обліку відсутнє платіжне доручення № 86 від 13.07.2009 року.

В матеріалах справи наявні табелі обліку робочого часу за період з квітня 2010 року по червень 2010 року відповідно до якого ПП "Стандарт Авто" було подано та сплачено суми доходу на користь платників податків.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що громадянин ОСОБА_6 протягом 2008 -2010 років на підприємстві не працював і заробітну плату не отримував.

Податковим органом не надано доказів на підтвердження встановленого порушення в тому числі і платіжне доручення № 86 від 13.07.2009 року, що стало підставою для нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ПП "Стандарт Авто" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекціїпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Стандарт Авто" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0003112301/1101 від 01 квітня 2011 року, № 0003102301/1102 від 01 квітня 2011 року та № 0032581702/1090 від 01 квітня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Стандарт Авто" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2011 року.

СуддяГ.В. Костенко