Постанова № 16074480, 01.06.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2011 р. № 2а-2792/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря Галійчук А.В.,

за участю представників позивача Вершини А.Г., Єжова О.Ю., представника відповідача Томашівського О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень рішень №0000432320/0/3413 від 16.02.2011 року та №0000422320/0/3412 від 16.02.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Медокс» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000432320/0/3413 від 16.02.2011 р. та №0000422320/0/3412 від 16.02.2011 р.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, просив суд скасувати податкові повідомлення рішення №0000432320/0/3413 від 16.02.2011 р. та №0000422320/0/3412 від від 16.02.2011 р.

ТзОВ «Медокс»свої позовні вимоги мотивує необґрунтованістю висновків податкового органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 19 205,00 грн. Зокрема, зазначає, що податковим органом зроблено помилковий висновок про те, що операції з доставки товару до покупця без вимоги про компенсацію їх вартості є безоплатно наданими і підлягають включенню до складу валового доходу підприємства. Відповідно, необґрунтованим є, на думку позивача, висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість на загальну суму 27 733 грн. Позивач вірно визначав частку сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів. В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Відповідачем ДПІ у Личаківському районі міста Львова подано письмові заперечення на позовну заяву. Податковий орган вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені з врахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що згідно наданих до перевірки документів, основним видом діяльності ТзОВ «Медокс» є реалізація (гуртова торгівля) виробами медичного призначення. В накладних на відвантаження товару покупцям відсутня інформація про вартість доставки, тому операції з доставки товарів без вимоги про компенсацію їх вартості є безоплатно наданими і підлягають включенню до складу валового доходу підприємства, відповідно, позивачем порушено вимоги пп 4.1. п. 4.1 ст 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.97р., занижено валові доходи на суму 76822 грн. Також, позивачем було порушено п. 1.4 ст 1, пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено податкове зобовязання на загальну суму 15365,00 грн., оскільки платник податків здійснював операцій з безоплатного надання послуг. Крім того, позивачем невірно визначено частки сплаченого (нарахованого) податку при придбанні товарів (робіт, послуг), чим порушено пп 7.4.1, пп 7.4.2, пп 7.4.3 п.п 7.4 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту за перевіряє мий період на суму 12368,00 грн. В судових засіданнях представник відповідача заперечення підтримав, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ«Медокс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р. За результатами перевірки складено акт за № 52/23-2/31729394 від 02.02.2010 р. про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс»код ЄДРПОУ 31729394 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за перірд з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року у якому відповідачем в т. ч. зроблено висновок про заниження податку на прибуток на загальну суму 19205,00 грн., в т. ч. за 2 квартал 2009р. в сумі 2590,00 грн., за 3 квартал 2009р. в сумі 2578,00 грн., за 4 квартал 2009р. в сумі 2919,00 грн., за 1 квартал 2010р. в сумі 3774,00 грн., за 2 квартал 2010р. в сумі 3616,00 грн., за 3 квартал 2010 р. в сумі 3728 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 27733 грн., в т.ч. за квітень 2009р., на суму 1375,00 грн., за травень 2009р. на суму 1964,00 грн., за червень 2009р. на суму 2136,00 грн., за липень 2009р. на суму 1171,00 грн., за серпень 2009р. на суму 1851 ,00 грн., за вересень 2009р. нга суму 1688,00 грн., за жовтень 2009р. на суму 1851,00 грн., за вересень 2009р. на суму 1688,00 грн., за жовтень2009р. на суму 773,00 грн., за листопад 2009р. на суму 41 грн., за грудень 2009р. на суму 1422,00 грн., за січень 2010р. на суму 3450,00 грн., за лютий 2010р. на суму 4808,00 грн., за березень 2010р. на суму 1179,00 грн., за червень 2010р. на суму 746,00 грн., за липень 2010р. на суму 2037,00 грн., за серпень 2010р. на суму 1582,00 грн., за вересень 2010р. на суму 1510,00 грн., завищення залишку відємного значення по ПДВ (ряд 26 Декларації по ПДВ) за травень 2009р. на суму 333,00 грн., за червень 2009р. на суму 333,00 грн., за грудень 2009р. на суму 813,00 грн., за січень 2010р. в сумі 3805,00 грн., за травень 2010р. в сумі 978,00 грн., за червень 2010р. на суму 2146,00 грн., за липень 2010р. на суму 1110,00 грн., за серпень 2010р. на суму 672,00 грн. На підставі даного акту винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення рішень №0000432320/0/3413 від 16.02.2011 року та №0000422320/0/3412 від 16.02.2011 року.

Як вбачається зі змісту акту перевірки податковий орган вбачає порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду те, що операції з доставки товарів без вимоги про компенсацію їх вартості є безоплатно наданими і підлягають включенню до складу валового доходу позтивача. Цей висновок відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Як зазначено у акті перевірки основним видом діяльності позивача є реалізація виробів медичного призначення. ТзОВ «Медокс »є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва №18074333, виданого 23.11.2001р. З матеріалів справи вбачається, що Позивачем за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р. здійснювалась поставка товарів (виробів) медичного призначення контрагентам на підставі укладених договорів поставки (в матеріалах справи), в т. ч., з ТзОВ «Аптека Зі»№ 97 від 28.01.2009р., з СПД ОСОБА_6 №218 від 01.09.2009р., з ПП «Соломія-Сервіс»№206 від 02.01.2009р., СПД ОСОБА_7 №143 від 18.03.2009р. та ін.. Умовами цих договорів визначено, що обовязок по доставці (транспортуванню) лежить на продавці ТзОВ «Медокс». Доставка товарів здійснювалась автомобільним транспортом позивача і оформлювалась накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, копії яких долучені до матеріалів справи. Списання палива здійснювалося щомісячно на підставі Актів на списання паливно-мастильних матеріалів, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 1.23. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р. №334/94-ВР, безоплатно надані роботи, послуги це роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

Згідно із пунктом 1.31. вказаного Закону, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а стаття 909 ЦК України та стаття 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»вимагають для договорів перевезення вантажу укладення їх у письмовій формі.

Представник відповідача у судовому засіданні на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень не надав доказів щодо надання позивачем ТзОВ «Медокс»покупцям товару послуг з перевезення, споживання цих послуг покупцями.

Відповідно до статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Договори поставки, що укладені позивачем з контрагентами передбачали обовязок продавця (постачальника) доставити товар покупцеві.

Статтею 265 ГК України встановлено, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

В договорах, укладених позивачем з контрагентами, зокрема, з ТзОВ «Аптека Зі»№ 97 від 28.01.2009р., та ПП «Соломія-Сервіс»№206 від 02.01.2009р. зазначено, що продавець зобовязується поставити товар на умовах DDP м. Львів, склад покупця (п. 1 договору). Відповідно до терміну «DDP» (в редакції Інкотермс - 2000р.) продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні чи то всередині країни імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).

З огляду на викладене, покупці товару, що поставлявся позивачем, не отримували послуг на його перевезення від позивача, такі послуги, у тому числі безоплатні, позивачем не надавались.

Відповідно до підпункту 5.1., підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р. №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням певних обмежень.

Пункт 17 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318, відносить до складу витрат витрати на збут. Пунктом 19 вказаного Положення визначено, що витрати на збут включають витрати, повязані з реалізацією (збутом) продукції, зокрема витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно - експедиційні та інші послуги, повязані з транспортуванням готової продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

З матеріалів справи виходить, що позивач не укладав із покупцями товару договорів перевезення вантажів, позивач не надавав послуг з перевезення, такі послуги покупцями товару не отримувались та не споживались.

Таким чином, позивач не допускав порушення підпунктів 4.1.1., пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р. №334/94-ВР, якими встановлені правила визначення валового доходу, зокрема, включення до валового доходу загальних доходів від продажу послуг.

Відповідно, позивачем не було порушено п. 1.4 ст 1, пп. 3.1.1 п.3.1 ст3 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено податкове зобовязання на загальну суму 15365,00 грн., оскільки платник податків не здійснював операцій з безоплатного надання послуг.

Не находять свого підтвердження і доводи відповідача щодо невірного визначення позивачем частки сплаченого (нарахованого) податку при придбанні товарів (робіт, послуг, чим порушено пп 7.4.1, пп 7.4.2, пп 7.4.3 п.п 7.4 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту за перевіряє мий період на суму 12368,00 грн.

Відповідачем не перевірялись первинні документи, які підтверджують розмір включених позивачем до податкового кредиту сум по контрагентах, посилання на такі документи відсутні і в акті перевірки. Відтак, висновки відповідача заниження податку на додану вартість на загальну суму 12368,00 грн. ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. За таких обставин, у відповідача в даному випадку відсутні правові підстави для донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У звязку з цим, суперечить чинному законодавству висновок податкового органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 19 205,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 27733 грн.

Відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу приписів ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів субєкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Спосіб захисту порушеного права щодо визнання акта нечинним з врахуванням вимог ст.ст.105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України може стосуватися лише оскарження нормативно-правових актів. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасувати) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованих у різних словесних формах.

З урахуванням вищевикладеного, способом захисту при оскарженні податкового повідомлення рішення є його скасування судом.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. А тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст.94 КАСУ слід стягнути з Державного Бюджету України на користь з обмеженою відповідальністю «Медокс»3,40 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 105, 159-163, 167, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000432320/0/3413 від 16.02.2011 року та №0000422320/0/3412 від 16.02.2011 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медокс»3,40 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2011 року.

Суддя Гулкевич І.З.

З оригіналом згідно

Суддя Гулкевич І.З.